Справа № 22-ц/793/702/16Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 47 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
03 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3, ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, за участю третіх осіб - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Смілянської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном,
ОСОБА_7 звернувся до суду із вказаним позовом, яким, в редакції заяви від 25.09.2015 про збільшення позовних вимог, просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди для позивача в користуванні ним своєю частиною будинку №63 по вул. Свердлова у м. Сміла Черкаської області, при будинковими спорудами та прилеглою земельною ділянкою на якій вони розташовані, шляхом знесення огорожі, встановленої посередині двору - між погрібом та частиною будинку під літерою «А», а також суцільну огорожу з металопрофілю, яка розмежовує квартири №1 та №2 в розмірі 2 м, що є достатнім для забезпечення вільного проходу та проїзду позивача до свого майна.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав на те, що у його власності знаходиться 1/3 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою м. Сміла, вул. Свердлова, 63. Іншими співвласниками зазначеного будинку є ОСОБА_6 та ОСОБА_12 Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,0674 га, з яких 0,0513 га перебувають у спільній частковій власності власників будинку, та 0,0161 га знаходяться у їх спільній оренді.
Між співвласниками будинку було визначено порядок користування спільною земельною ділянкою за яким позивач проходив до своєї ділянки і будинку через земельну ділянку, яка на даний час знаходиться в користуванні відповідача. Даний прохід було можливо здійснювати через хвіртку, що облаштована в паркані який розділяє їх ділянки. Навесні 2015 року відповідач поруч зі старою огорожею, побудувала нову суцільну огорожу, чим перекрила облаштований прохід та обмежила позивачу доступ до його частини земельної ділянки і будинку.
Ці фактичні обставини стали підставами для звернення з даним позовом до суду.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20.01.2016 позов задоволено частково та зобов'язано відповідача усунути перешкоди для позивача в користуванні ним своєю часткою будинку №63 по вул. Свердлова в м. Сміла з надвірними спорудами та прилеглою земельною ділянкою шляхом знесення частини огорож з металопрофілю висотою 2 м, встановлених ОСОБА_6 між земельними ділянками, що знаходяться у фактичному користуванні власників квартир № 1 та №2 будинку №63 по вул. Свердлова в м. Сміла, а саме демонтажу секцій огорож із забезпеченням здійснення проходу шириною 1,5 м.
Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на сплату судового збору в сумі 243,60 грн. та на правову допомогу в сумі 2500,00 грн., а всього 2743,60 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вказує на те, що суд не врахував, що порушення прав позивача має місце з встановлення порядку користування земельною ділянкою у 2010 році, так як представник позивача пояснила, що паркан між земельними ділянками сторін встановлено ще колишнім власником будинку у 2010 році і з того часу позивач не користувався хвірткою тому, що користувався іншим проходом. На час складення акту погодження меж землекористування від 13.11.2009 суміжні землекористувачі ніяких побажань щодо проходу не мали. У технічних паспортах сторін прохід, про встановлення якого просить позивач, відсутній. Відповідач прав позивача не порушував, так як встановив огорожу на своїй земельній ділянці поряд із уже існуючою старою огорожею. У технічних паспортах сторін відсутня вигрібна яка позивача, яка б знаходилася на земельній ділянці відповідача. Позивач пропустив строки позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки порушення його прав, у разі доведеності, мало місце з 2010 року. Констатуючи порушення угодою суміжних землекористувачів про порядок користування земельною ділянкою прав позивача, суд не визнав її недійсною. Суд, частково задовольняючи позовні вимоги, повністю стягнув судові витрати у справі з відповідача на користь позивача.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що діями відповідача, яка після набуття права власності на частину будинковолодіння, а відповідно і на частину закріпленої за ним земельної ділянки, між ділянками, що фактично перебувають в користуванні позивача та в її користуванні, встановила огорожу, в якій відсутня хвіртка, чим обмежила позивачу доступ до свого майна та порушила його право власності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що, встановивши дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.
При розгляді справи встановлено, що житловий будинок по вул. Свердлова, 63 у м. Сміла Черкаської області на праві спільної часткової власності належить сторонам по справі: позивачу ОСОБА_7, відповідачу ОСОБА_6, а також третій особі ОСОБА_8. Цей будинок розділений в натурі і кожному із співвласників належить у ньому окрема квартира, відповідно номер 2, 1 та 3. Вказана обставина не заперечується сторонами, та підтверджується копією договору купівлі-продажу від 24.07.2006 (а.с.4-5); технічних паспортів (а.с.8-14, 66-67, 80-81), довідкою голови квартального комітету (а.с. 23).
Вказаний будинок із господарськими спорудами знаходиться на земельній ділянці площею 0,0674 га (а.с. 110).
Рішенням Смілянської міської ради від 09.12.2010 №2-39/VI співвласникам будинку для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд виділена у спільну часткову приватну власність земельна ділянка площею 0,0513 га за вказаною адресою на праві спільної часткової власності (ОСОБА_7В.(3/10), ОСОБА_8П.(4/10) та ОСОБА_13 (3/10)), що слідує з державного акта на право власності на земельну ділянку (а.с.6-7), а земельну ділянку площею 0,0161 га, передано їм в спільну оренду, що підтверджується матеріалами технічної документації із землеустрою виготовленими ТОВ «Теодоліт» (а.с.108-126).
Відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 31.12.2014 у справі №2/703/2323/14 відповідач ОСОБА_6 набула право власності на частину будинку, що належав ОСОБА_13 (а.с.130-131).
Сторони у справі, як співвласники земельної ділянки, своєю спільною заявою від 13.11.2009 (а.с.47-48) здійснили розподіл ділянки згідно спільної домовленості, фактично визначивши межі в користуванні нею співвласниками, кожен з яких користується тією частиною земельної ділянки, яка прилегла до належної йому частини будинку.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 05.11.2015 (а.с. 94) спірна земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності співвласників будинку №63 по вул. Свердлова в м. Сміла.
Також зі схеми розподілу земельної ділянки (а.с.47-48) вбачається, що частина спільної земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні позивача, визначена таким чином, що не має жодного варіанту проходу до неї з тим, щоб не використовувати земельні ділянки інших співвласників.
З пояснень сторін та наявних у матеріалах справи фотографій (а.с.18) слідує, що за визначеним попередніми співвласниками порядком користування спільною земельною ділянкою, доступ до належної позивачу частини земельної ділянки здійснювався через хвіртку, встановлену на огорожі, що знаходиться на межі земельних ділянок позивача та відповідача. Указане також підтверджуються схемою розподілу земельної ділянки, виготовленою до її приватизації (а.с.70).
Зазначені обставини сторони не оспорюють.
Таким чином, судом встановлено, що між співвласниками земельної ділянки, які не виділяли в натурі свої частки у праві власності на неї, визначено такий порядок користування спільною земельною ділянкою, за якого позивач має доступ до своєї частини будинку та відповідної частини земельної ділянки через земельну ділянку, яка на даний час знаходиться у користуванні відповідача.
Проте відповідач на межі своєї ділянки та ділянки позивача у 2015 році встановила суцільну огорожу з металопрофелю висотою близько 2 метрів, що не заперечується відповідачем, та підтверджується актом від 21.04.2015 (а.с.22) та відповідними фотографіями (а.с.19-21, 151), чим унеможливила прохід між вказаними земельними ділянками, та, відповідно, доступ позивача до свого майна у порядку, який існував до того, як відповідач стала власником частини домоволодіння.
Як вірно вказано судом першої інстанції згідно ст. 377 ЦК України та ч. 1 ст.120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, отже відповідач є власником частини земельної ділянки, що була виділена ОСОБА_13, на тих же умовах, що й її попередній власник.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Спірна земельна ділянка по вул. Свердлова, 63 у м. Сміла фактично належить трьом особам на праві спільної часткової власності, що слідує з відповідного державного акта про право власності на земельну ділянку.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробн4ому виразі.
При цьому доказів виділення в натурі сторонами часток у праві на земельну ділянку із спільної часткової власності суду не надано.
Колегія суддів вважає вірним посилання суду першої інстанції на те, що за змістом ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються спори з
приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Згідно п.21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.
У даній справі належить врахувати той факт, що відповідно до угоди, наявної між сторонами, позивач фактично позбавлений доступу як до своєї частини земельної ділянки, так і до своєї частини будинку, зокрема, з огляду на те, що він вимушений здійснювати прохід через суміжну земельну ділянку по вул. Черкаській, 42, що знаходиться у приватній власності, та доступ через яку може бути у будь-який час правомірно припинено, а тому суд, враховуючи вказані вище роз'яснення Пленуму ВСУ, правильно не визнав таку угоду про порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння та вирішив даний земельний спір без її врахування.
Суд першої інстанції правильно констатував, що після укладення відповідної угоди про порядок користування спільною земельною ділянкою і до припинення права власності попереднього співвласника ОСОБА_13 (власником частки якого стала відповідачка) в огорожі між земельними ділянками позивача та ОСОБА_13 продовжувала існувати хвіртка, яка хоча і була зачинена, проте в разі необхідності забезпечувала доступ позивача до свого майна.
Отже діями відповідача, яка після набуття права власності на частину будинковолодіння між ділянками, що фактично перебувають в користуванні позивача та в її користуванні, встановила огорожу, в якій відсутня хвіртка, чим обмежила позивачу доступ до свого майна, тобто фактично порушила його право власності.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; ст. 391 ЦК України вказує на те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.
На підставі викладених вище фактичних обставин справи та норм законодавства колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про необхідність усунення позивачу перешкод у користуванні його власністю та задоволення відповідних позовних вимог законними та обґрунтованими.
Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що на час складення акту погодження меж землекористування від 13.11.2009 суміжні землекористувачі ніяких побажань щодо проходу не мали та про те, що у технічних паспортах сторін прохід, про встановлення якого просить позивач, відсутній, оскільки у аспекті роз'яснень Пленуму ВСУ, викладених у п.21 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», порушення угодою про порядок користування земельною ділянкою прав одного із співвласників не є перешкодою для захисту порушеного права. Таким чином, встановлення за домовленістю сторін такого порядку користування земельною ділянкою, який порушує право та відображення його в документах на земельні ділянки не може перешкоджати захисту порушеного права.
Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що, констатуючи порушення угодою суміжних землекористувачів про порядок користування земельною ділянкою прав позивача, суд не визнав її недійсною, оскільки це не входить до предмету позову у даній справі (не охоплюється цивільно-правовою вимогою позивача) та згідно п.21 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» не є перешкодою для захисту порушеного права землекористувача.
Також слід відхилити апеляційні доводи про те, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки порушення його прав мало місце з 2010 року, так як спірну огорожу, яка фактично порушує право позивача, відповідач звела у 2015 році. Окрім того, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.
В цілому апеляційні доводи не спростовують висновки суду про те, що зведенням відповідачем суцільної загорожі фактично порушено право позивача, як співвласника земельної ділянки, на доступ до свого майна.
Одночасно колегія суддів враховує, що згідно роз'яснень п.п.35, 36 постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
У світлі викладеного, так як у даній справі позов, предметом якого є вимога немайнового характеру, задоволено частково, оскільки визначено прохід до земельної ділянки позивача меншою шириною ніж він просив у позові, судові витрати сторін слід розподілити між ними порівну.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Отже рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20.01.2016, ухвалене у даній справі, слід змінити в частині розподілу судових витрат, а в іншій частині - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, за участю третіх осіб - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Смілянської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном, - змінити в частині розподілу судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати на сплату судового збору в сумі 121,80 грн. та на правову допомогу в сумі 1250,00 грн. а всього - 1371,80 грн.
У решті рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2016 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.
Головуючий :
Судді :