Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Шкірай М.І.
№22-ц/796/9843/2016 Доповідач Кравець В.А.
Справа №752/5995/16-ц
03 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Кравець В.А.,
суддів Лапчевської О.Ф., Іванченка М.М.
за участю секретаря Дуки В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - Алендар Юлії Вікторівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача 8 762,07 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, вартість проведених експертних досліджень у сумі 600,00 грн. та вирішити питання судових витрат.
В мотивування вимог посилалася на те, що 09.04.2015 року з вини ОСОБА_4, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у ПрАТ «СК ВУСО», сталася ДТП, в результаті якої автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень.
Позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Листом №5549 від 16.12.2015p. ПрАТ «СК «ВУСО» повідомило позивача про виплату страхового відшкодування у розмірі 8 606,97 грн.
Проте, згідно Звіту №17/04/16 від 06.04.2016р. про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ), вартість відновлювального ремонту КТЗ з врахуванням фізичного зносу та ВТВ складає 17 369,04 грн.
Оскільки страхове відшкодування є значно заниженим та не відповідає реальному розміру вартості відновлювального ремонту, відповідач повинен сплатити різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та вартістю збитків, визначених Звітом у розмірі 8 762,07 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_3 частину невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 8762 грн. 07 коп.,витрати за проведені експертні дослідження в сумі 600 грн. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» - Алендар Ю.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує, що листом № 5425 від 10.12.2015 року позивача було повідомлено про те, що після надання акту виконаних робіт на підтвердження факту оплати ремонту пошкодженого транспортного засобу з СТО, на якій проводились ремонтно-відновлювальні роботи, розмір страхового відшкодування буде перераховано.
Крім того, сам по собі висновок судової авто товарознавчої експертизи не є підставою для виникнення податкових зобов'язань, пов'язаних з наданням послуг щодо проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. Зазначені зобов'язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. Таким чином, у випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу, або проведення його особою, яка не є платником ПДВ, податкові зобов'язання не виникають. Суд не з'ясував чи був фактично проведений ремонт транспортного засобу позивача та чи надавач послуг з ремонту автомобіля зареєстрований в якості платника ПДВ, а також чи сплачувався потерпілим ПДВ в складі вартості ремонтно-відновлювальних робіт.
Вважає, що проведення дослідження на дату надання висновку прямо суперечить нормам матеріального права, а саме п. 32 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», яким визначено, що для застрахованого майна, оцінка розміру ймовірного страхового відшкодування проводиться виходячи з характеристики майна на дату заподіяння збитків шляхом розрахунку прямих збитків. Проте, звіт жодним чином не відображає реальні показники цін станом на дату ДТП, а отже не може бути об'єктивним доказом вартості матеріального збитку.
Зазначила, що при першому та другому огляді автомобіля різниця показників одометра склала більше, аніж 20 000 км. За цей час з урахуванням корозійних процесів, погодних умов, внаслідок фізичного впливу сторонніх чинників та інтенсивної експлуатації транспортного засобу в пошкодженому стані відбулося посилення деформації кузову автомобіля, що значно збільшило суму матеріального збитку.
Судом не було враховано, що із приписів статті 34 Закону вбачається, що особи отримують право на відшкодування витрат за складання висновку лише у випадку, якщо після своєчасного повідомлення страховика останній не направив свого представника до місцезнаходження пошкодженого майна і в цьому випадку особи, які сплатили витрати по складанню експертизи (Звіту), отримують право на повернення сплачених коштів за складання дослідження.
В судовому засіданні представник відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» - Алендар Ю.В. свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Згідно з ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Судом встановлено, що 09.04.2015 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки «NISSAN TIIDA» д.н НОМЕР_1, порушила правила дорожнього руху та здійснила зіткнення із автомобілем позивача «MITSUBISHI LANCER X» д.н НОМЕР_2.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року у справі №757/13764/15-п ОСОБА_4 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність водія автотранспортного засобу марки «NISSAN TIIDA» була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО».
12.05.2015 року позивачем до страхової компанії винуватця ДТП було подано заяву про виплату страхового відшкодування, спричиненого пошкодженням належного їй автомобіля.
Листом №5425 від 10.12.2015р. ПрАТ «СК «ВУСО» повідомило позивача про прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, яка мала місце 09.04.2015р., з вини водія забезпеченого ТЗ «NISSAN TIIDA».
Листом №5549 від 16.12.2015р. ПрАТ «СК «ВУСО» повідомило позивача про виплату страхового відшкодування у розмірі 8 606,97 грн.
Не погоджуючись із розміром страхового відшкодування, ОСОБА_3 звернулася до ФОП ОСОБА_7 для проведення оцінки вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого автомобіля.
Відповідно до Звіту №1//04/16 від 06.04.2016р. про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ) вартість відновлювального ремонту КТЗ з врахуванням фізичного зносу та ВТВ складає 17 369,04 грн.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що страхова компанія повинна сплатити позивачу різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та матеріальною шкодою, встановленою Звітом.
Разом з тим, такий висновок суду є передчасним, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди - власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення із ПрАТ «СК ВУСО» суми матеріального збитку як різницю між фактично завданою шкодою та страховим відшкодуванням.
Різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні не стягується з відповідача, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі №6-691цс15.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.
Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2808цс15.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача ПрАТ «СК ВУСО» страхового відшкодування у розмірі 3 667 грн. 77 коп., оскільки такий обов'язок передбачено полісом обов'язкового страхування, за яким відповідач зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування без урахування вартості відновлювального ремонту та податку на додану вартість.
У випадку, якщо потерпілий у встановленому законодавством порядку звернувся за виплатою страхового відшкодування до страхової компанії, в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність винної особи, але не отримав відшкодування з будь-яких причин, він має звернутись з відповідною вимогою до суду.
В разі недосягнення згоди між потерпілим і страховиком щодо розміру завданої шкоди, така шкода, як і в інших випадках, визначається на підставі наданих сторонами доказів, у тому числі висновку експертизи.
У деяких випадках страхові компанії відшкодовують потерпілим вартість відновлювального ремонту, встановлену висновком експертизи, зменшивши її на суму ПДВ. Проте таке зменшення не передбачено законодавством, оскільки ПДВ включається до ціни товарів та послуг і, хоча сплачується платником податку, але за рахунок коштів покупця.
Згідно з ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкові зобов'язання у особи, яка надає послуги, виникають з дати вчинення замовником та виконавцем послуги певних дій, направлених на отримання послуги.
Відповідно до положень п.п. 36.2 ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
Так, відповідно до ст.29 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Зазначена сума, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам в таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Проте, жодних доказів, що свідчать про факт проведення відновлюваного ремонту на СТО - платнику ПДВ, позивач не надав, що свідчить про безпідставність врахування судом до суми відшкодування 3 473,80 грн., які становлять суму податку на додану вартість.
Отже, страхове відшкодування підлягає зменшенню на суму ПДВ (17 369,04 - 3 473,80 (ПДВ) - 8 606,97 грн. (виплаченого страхового відшкодування) - 1 620,50 грн. вартості відновлювального ремонту)= 3 667 грн. 77 коп.
Також колегія суддів не погоджується із висновком суду про стягнення з відповідача вартості проведених експертних досліджень у сумі 600 грн. з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 34.2. ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» оглядав автомобіль ОСОБА_3, а тому його явка на додатковий огляд автомобіля, була не обов'язковою, оскільки Закон, зокрема ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не зобов'язує представника страховика з'явитися на додатковий огляд автомобіля, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на оплату експертного дослідження.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про скасування рішення в цій частині.
Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Умовами ч.1 ст. 88 ЦПК України визначено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Отже, з відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 215 гривень 93 копійки за подання позову, а з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 237 гривень 53 копійки.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову частково.
Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - Алендар ЮліїВікторівни - задовольнитичастково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_3 частину невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 3 667 гривень 77 копійок.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання позову у розмірі 215 грн. 93 копійки.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 237 грн. 53 копійки.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді