29 липня 2016 року м. Київ К/800/6794/16
Суддя Вищого адміністративного суду України Кобилянський М.Г., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 - представника позивача ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання прийняти рішення,
Громадянин ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 25 серпня 2015 року № 157, яким йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Як встановлено судами, позивач зазначив, що умовами визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є його побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності. Так, у 2012 році він приїхав до України на навчання. Згодом познайомився з дівчиною, мав намір одружитись на ній, про що повідомив батьків. Проте батько негативно поставився до нареченої сина та припинив фінансувати його навчання. Також позивач зазначив, що будь-яких переслідувань за расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами на батьківщині він не зазнавав. Суди прийшли до висновку, що незгода батьків з вибором сином нареченої є суто сімейним конфліктом та, так само як і питання власної долі, не відноситься до підстав для звернення за захистом і не містять у собі відповідних ознак поняття «біженець» або «особа, яка потребує додаткового захисту».
Представником позивача подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що позивач отримував неодноразові погрози від свого батька та побоюється гніву й покарання від нього. Згідно з Кораном непокора батькам є злочином і розцінюється як один із найтяжчих гріхів. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Обставини, які зазначені представником позивача у касаційній скарзі, досліджувалися та перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій з наданням їм належної правової оцінки. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки представник позивача не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.
Керуючись ст. ст. 211, 213, п.5 ч.5 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 - представника позивача ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання прийняти рішення.
Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Суддя М.Г. Кобилянський