20 липня 2016 року м. Київ К/800/12779/15
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Голубєва Г.К., Юрченко В.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015
у справі № 804/12685/13-а
за позовом державного підприємства "Придніпровський гідрометалургійний завод" (далі - Підприємство)
до Інспекції
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У вересні 2013 року Підприємство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2013 № 0005321502, за яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання із земельного податку на 307 168,03 грн. за основним платежем та 76798 грн. за штрафними санкціями.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015, позов задоволено.
Судові акти зі спору мотивовані тим, що з моменту передачі нерухомих об'єктів з балансу позивача на баланс іншого підприємства обов'язок позивача з нарахування та сплати земельного податку за земельні ділянки, розташовані під цими об'єктами, припинився.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Інспекція просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що перехід права постійного користування спірною земельною ділянкою не був оформлений в установленому порядку, а тому не змінює обсяг податкового обов'язку платника.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Як вбачається з установлених судами за наявними у справі доказами обставин справи, оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питання правильності нарахування та своєчасності сплати земельного податку за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, оформленої актом від 12.06.2013 № 96/1544-30168729.
Перевіркою виявлено факт недекларування та несплати позивачем у перевіреному періоді земельного податку на земельну ділянку площею 497,1 га, що перебуває у користуванні Підприємства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (далі - ПК) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється згідно з положеннями розділу ХIII ПК.
За правилами підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є землекористувачі; об'єктами оподаткування є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК).
Отже, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
При цьому наведені норми податкового законодавства не деталізують вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, не встановлюють будь-яких кваліфікуючих вимог щодо порядку укладення (оформлення) права користування земельною ділянкою для визнання за особою прав та обов'язків землекористувача у сфері податкових правовідносин.
Принцип економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі. А відтак обов'язок зі сплати земельного податку пов'язується саме з фактичним отриманням особою права власності або права користування землею та існує й за відсутності державної реєстрації відповідного права, що здійснюється за бажанням правоволодільця.
Таким чином, обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
У справі, що переглядається, суди встановили, що у перевіреному періоді позивач не був корисутвачем спірної ділянки, оскільки нерухомі об'єкти, розтовашовані на цій ділянці, були передані за наказом Міністерства палива та енергетики України від 27.04.2010 № 164 з балансу Підприємства на баланс державного підприємства «Бар'єр» відповідно до акта приймання-передачі, складеного у травні 2010 року. За наказом директора державного підприємства «Бар'єр» від 30.06.2010 № 30 передані основні засоби були введені в експлуатацію.
Наведені обставини цілком об'єктивно були розцінені судами як такі, що виключають наявність у Підприємства прав та обов'язків землекористувача, у тому числі обов'язку сплачувати земельний податок, та, відповідно, зумовлюють незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Норми матеріального права застосовані судами попередніх інстанцій правильно, порушень процесуальних норм, що тягнуть зміну або скасування оскаржуваних рішень, касаційним судом не виявлено.
За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 у справі № 804/12685/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Г.К. Голубєва
В.П. Юрченко