26 липня 2016 р.Справа № 820/1435/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Зеленського В.В.
Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016р. по справі №820/1435/16
за позовом ОСОБА_1
до Київського відділу державної виконавчої служби України Харківського міського управління юстиції Харківської області
про скасування акту опису та зобов'язання вчинити певні дії,
26.07.2016 року, позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби України Харківського міського управління юстиції Харківської області, в якому просив суд:
- скасувати акт опису та арешту майна від 03.03.2016р., який складено Київським ВДВС ХМУЮ у Харківській області при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №39286483 на автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2010р. випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_1, транзитні номери червоного кольору НОМЕР_2;
- зобов'язати Київський ВДВС ХМУЮ у Харківській області повернути автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2010р. випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_1, транзитні номери червоного кольору НОМЕР_2 ОСОБА_1.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано Акт опису та арешту майна від 03.03.2016р., який складено Київським ВДВС ХМУЮ у Харківській області при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 39286483 на автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2010 р. випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_5, транзитні номери червоного кольору НОМЕР_6.
Зобов'язано Київський ВДВС ХМУЮ у Харківській області повернути автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2010 р. випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_5, транзитні номери червоного кольору НОМЕР_6 ОСОБА_1.
Публічне акціонерне товариства "Ідея Банк", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило постановити ухвалу, якою постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 року у справі №820/1435/16 скасувати, а провадження у справі закрити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що заявлені позивачем вимоги щодо скасування акту опису та арешту майна від 03.03.2016р., який складено старшим державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ у Харківській області Марченко О.М. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №39286483, як і похідні вимоги щодо зобов'язання Київського ВДВС ХМУЮ у Харківській області повернути автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2010р. випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_1, транзитні номери червоного кольору НОМЕР_2 не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Крім того зазначило, що справи звільнення майна з під арешту можуть бути розглянуті тільки в судах загальної юрисдикції, яким у свою чергу не є Харківський окружний адміністративний суд.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 26.07.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1, є власником транспортного засобу HYUNDAI ТUСSОN 2010 року випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_7, номер кузова НОМЕР_8, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9.
Реєстрація транспортного засобу відбулась 26.02.2016 року.
26.02.2016 року була складена облікова картка НОМЕР_10, з якої вбачається, що вищезазначений автомобіль, власником якого зазначена ОСОБА_1, було знято з обліку для реалізації та видано знак для разових поїздок НОМЕР_6.
03.03.2016 року старшим державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ у Харківській області Марченко О.М. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 39286483 про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу на користь юридичних осіб та банківських установ було описано та накладено арешт на вищезазначений автомобіль, який згодом був переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_4.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з доведеності неправомірності дій відповідача щодо складання акту про опис та арешту майна та вилучення його.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) встановлено, що основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» встановлено, що суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.
У розумінні статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому судам слід ураховувати, що до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також їх представники за законом чи договором.
Колегія суддів зазначає, що позивач по справі не є стороною у виконавчому провадженні №39286483.
Матеріалами справи встановлено, що при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №39286483 про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу на користь юридичних осіб та банківських установ, актом опису та арешту майна старшого державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ у Харківській області Марченко О.М. від 03.03.2016 року було описано та накладено арешт на майно, що є предметом даного позову, а саме автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2010 р. випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_5, транзитні номери червоного кольору НОМЕР_6. Вищезазначений автомобіль, відповідно до вказаного акту було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_4.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту позовних вимог вбачається, що фактичною підставою для звернення до адміністративного суду з даним позовом, є захист права позивача задовольнити свої вимоги щодо визнання права власності та скасування акту опису і арешту майна, а саме автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2010 р. випуску, білого кольору, двигун НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_5, транзитні номери червоного кольору НОМЕР_6, який було описано та на який накладено арешт під час виконавчого провадження щодо стягнення суми боргу на користь юридичних осіб та банківських установ.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 26.12.2003 року №14 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК(1501-06), ст. 12 ГПК (1798-12) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Вирішуючи питання про підвідомчість справ даної категорії адміністративному суду, колегія суддів виходить з того, що характерним для цих справ є те, що сторони в матеріальному правовідношенні перебувають в стані спору про право. Конституційне право на судовий захист від посягань на майно фізичних та юридичних осіб (як власника майна та і володільця або користувача) набуває втілення в можливості звертатися до судів загальної юрисдикції з вимогою про звільнення майна з-під арешту. А отже, розгляд цих справ у судах відповідно до вимог чинного законодавства сприяє відновленню порушених прав вказаних осіб.
Слід зазначити, що для встановлення компетенції судів щодо розгляду справ цієї категорії в законі закріплено загальні правила і окремі винятки з них.
Згідно зі ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і будь-яка заінтересована особа має право в порядку, визначеному законом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (КАС) (стаття 17 КАС), Господарським процесуальним кодексом України (ГПК) (статті 1, 12 ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку фактично має місце не адміністративно-правовий спір про захист прав та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, а цивільно-правовий спір (спір про право), оскільки фактично має наслідком визнання права власності позивача на майно, що перебуває під арештом.
Згідно постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", згідно з частиною першою статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV"Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.
Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм права та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що даному випадку існує спір про право на майно, оскільки як позивач, так і інші особи мають право вимоги на описане та арештоване майно.
Тобто, спірні правовідносини не є публічно-правовими, що як наслідок, унеможливлює розгляд вказаної справи в порядку адміністративного судочинства.
Виходячи з аналізу вказаних норм, та враховуючи, що справа пов'язана зі спором про право на майно, колегія суддів вважає, що захист прав заінтересованою особою здійснюється шляхом пред'явлення позову про виключення майна з-під арешту (скасування акту опису та арешту майна) в цивільному судочинстві з залученням в якості відповідача інших осіб, які на нього претендують, що унеможливлює їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку відносно того, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 203 КАС постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючим вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016р. по справі №820/1435/16 підлягає скасуванню, а провадження по справі підлягає закриттю.
Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016р. по справі №820/1435/16 скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби України Харківського міського управління юстиції Харківської області про скасування акту опису та зобов'язання вчинити певні дії закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Зеленський В.В.
Судді П'янова Я.В. Чалий І.С.
Повний текст ухвали виготовлений 01.08.2016 р.