26 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5793/15
Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до другого Малиновського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_1, про часткове скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, про зобов'язання винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» подало апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Постановою від 24 лютого 2016 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до другого Малиновського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_1, про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №24096636 від 01.02.2011р. в частині накладання арешту на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, про зобов'язання відповідача винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки, а саме квартиру, що розташована за вказаною адресою, яка перебуває в іпотеці ТОВ «Кей-Колект» на підставі Іпотечного договору від 23.10.2007р.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що оскаржена постанова ухвалена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та без дослідження та надання належної оцінки доказам, які мають значення для справи.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що договір іпотеки, зареєстрований 23.10.2007р., право вимоги за яким набуло ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору про відступлення права вимоги зареєстрованого 19.08.2012р., має нижчий пріоритет перед арештом, накладеним 01.02.2011р. другим Малиновським відділом Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2.
При цьому, апелянт посилається на те, що правочин з відступлення прав вимоги за іпотечним договором та його реєстрація не припиняє первинну дію іпотеки, а є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Реєстрацію правочину з відступлення права вимоги за іпотечним договором не можна ототожнювати з встановленням іпотеки, оскільки ці правочини за своєю правовою природою є різними.
Другий Малиновський відділ Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та ОСОБА_1 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали.
Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що 23.10.2007р. між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір про надання споживчого кредиту №11239727000.
Суд першої інстанції встановив, що в забезпечення виконання третьою особою зобов'язань за кредитним договором, 23.10.2007р. між ОСОБА_1, як іпотекодавцем, та АКІБ «УкрСиббанк», як іпотекодержателем, укладений іпотечний договір, за умовами якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю об'єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
Суд першої інстанції встановив, що на підставі договору факторингу №2 та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012р., ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за зобов'язаннями третьої особи по кредитному договору №11239727000 та право вимоги за іпотечним договором від 23.10.2007р., укладеним банком з ОСОБА_1
19.08.2012р. за ТОВ «Кей-Колект», на підставі вищезазначених договорів, зареєстрована іпотека на квартиру №32, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
При цьому, суд першої інстанції, також, встановив, що згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на зазначену квартиру 01.02.2011р. постановою державного виконавця другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського Міського управління юстиції №24096636 накладений арешт.
Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» про скасування вказаної постанови про накладення арешту та зобов'язання прийняти постанову про зняття арешту суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 7 статті 3 Закону України «По іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Суд першої інстанції зазначив, що право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки арешт на квартиру №32, що розташована за адресою: м.Одеса, вул. Висоцького, 1, накладений державним виконавцем другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського Міського управління юстиції 01.02.2011р., тобто до реєстрації 19.08.2012р. за ТОВ «Кей-Колект» іпотеки на вказану квартиру, тому відповідачем при винесенні постанови №24096636 про накладення арешту не порушено прав позивача щодо спірного нерухомого майна, які в останнього ще не виникли на час винесення оскарженої постанови.
Зазначені висновки суду першої інстанції стали підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.
Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до положень статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно положень статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Згідно з частиною 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
В свою чергу, відповідно до частини 4 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Відповідно до частини 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
За приписами статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
За змістом вимог частини 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель - ТОВ «Кей-Колект», має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.
Апеляційний суд встановив, що оскаржена постанова державного виконавця №24096636 про накладення арешту на квартиру №32, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, винесена державним виконавцем другого Малиновського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Волошиним А.А. 01.02.2011р.
В той же час, державна реєстрація іпотеки за Договором відступлення права вимоги від 13.02.2012р. за ТОВ «Кей-Колект» здійснена 19.08.2012р., тобто пізніше ніж накладений арешт на майно боржника ОСОБА_1 за постановою від 01.02.2011р.
З урахуванням того, що переважне право вимоги перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою зобов'язань виникло у ТОВ «Кей-Колект» після державної реєстрації іпотеки 19.08.2012р., апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що постанова про арешт майна від 01.02.2011р. винесена без порушення прав позивача.
Матеріалами справи підтверджено, що державним виконавцем арешт на майно накладений 01.02.2011р., про що внесений відповідний запис у Державний реєстр речових прав 01.02.2011р., а запис про перехід права вимоги до ТОВ «Кей-Колект» у вищезазначений реєстр внесений 19.08.2012р. Таким чином, відповідач не знав та не міг знати про перехід права вимоги від АКІБ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кей-Колект».
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Позивач не надав доказів того, що ТОВ «Кей-Колект» зверталося до виконавчої служби чи до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Положеннями ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, в контексті вказаних норм, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Оскільки ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції ТОВ «Кей-Колект» не довело порушення другим Малиновським відділом Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції його прав при винесенні 01.02.2011р. постанови №24096636 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 69-71, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч.5 ст.254 КАС України, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: суддя С.Д.Домусчі
суддя М.П.Коваль
суддя О.О.Кравець