01 серпня 2016 р. Справа № 876/3403/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Кузьмича С.М., Затолочного В.С.,
за участю секретаря судового засідання Федчук М.Р.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ФОП ОСОБА_2 15.04.2010 року звернувся в суд з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області в якому просить: 1) скасувати податкове повідомлення-рішення № 5/17-2/2294603539/1199 від 03.02.2010 року по донарахуванню податку на додану вартість у сумі 132 729,00, з яких 88 486,00 грн. - за основним платежем та 44 243,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; 2) скасувати податкове повідомлення-рішення № 6/17-2/2294603539/1200 від 03.02.2010 року по донарахуванню податку з доходів фізичних осіб в сумі 33 182,25 грн.; 3) скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законодавства в сфері регулювання обіг готівки в сумі 1 822 285,00 грн.; 4) скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 38,70 грн. за порушення порядку патентування; 5) скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 32-22-00-2294603539/1049 від 30.01.2010 року в сумі 65 440,20 грн. за порушення в сфері валютного регулювання та валютного контролю.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 року позов задоволено частково.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області подала апеляційну скаргу. В якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 за період з 08.06.2007 року по 30.09.2009 року.
За наслідками проведеної перевірки складено Акт за № 3/17-2/2294603539 від 22.01.2010 року та відповідачем встановлені наступні порушення позивачем норм законодавства: 1) ст.13 розділу VІ Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю» затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 року №12 в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 33 182,25 грн.; 2) п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 та п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року в результаті чого донараховано ПДВ у сумі 88 486,00 грн. у томі числі у періодах.; 3) п.п. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в результаті чого проведено розрахунки в іноземній валюті між резидентами на території України без додержання індивідуальної ліцензії Національного банку України в сумі 135 00,00 дол. США, що становить 65 440,20 грн.; 4) вимог п.3.1, 3.2, 3.3 ст.3 закону України від 23.03.1996 року № 98/96 «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», несплату торгового патенту на суму 19,35 грн.; 5) п.п.1.2 п.1 та п.п.2.6 п.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, в результаті чого встановлено не оприбутковану готівку в сумі 364 457,00 грн.
На підставі вказаного акту та встановлених порушень відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення, що і є предметом оскарження по даній справі.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2012 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2015 року скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2012 року, прийнято нову постанову, якою в позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.10.2015 року касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2015 року та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2012 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція вищенаведені порушення обґрунтовує зібраними податковим органом під час перевірки копіями «розписок» про отримані ОСОБА_2 кошти від СПД-ФО ОСОБА_3, копіями вказаних «розписок» підтверджується отримання позивачем, як суб'єктом підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування готівкових коштів в загальній сумі 599510 грн. у ІІІ кварталі 2008 року, та те що відповідні кошти повинні бути враховані в загальній сумі виручки відповідно до Указу Президента за № 727/98 від 03.07.1998 року.
Згідно вимог статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, зокрема: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Таким чином з'ясуванню та обов'язковому доказуванню в даній справі є встановлення фактів здійснення позивачем господарських операцій з продажу (товарів, робіт, послуг) та отримання за вказані операції грошових коштів на розрахунковий рахунок або (та) касу у 2008 році.
Суд дослідивши надані копії сторінок з блокноту, на яких від руки виконано записи про отримання грошових коштів із зазначенням суми, грошової одиниці, дати, в окремих записах зазначено словосполучення - «получено на матеріали», «на зарплату», «за роботу» та підпис в нерозбірливій формі. При цьому у вказаних «розписках» не зазначено ані дані особи, яка передавала кошти, ані дані особи, що отримувала кошти. Також в них відсутня будь-яка інформації про правочин в межах якого або на виконання якого передавались вказані кошти.
13.05.2008 року між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір на виконання ремонтно-будівельних робіт.
Згідно вказаного договору в 2008 році ним було отримано від ФОП ОСОБА_3 в якості оплати за виконані ремонтно-будівельні роботи грошові кошти готівкою в загальному розмірі 235053,00 грн., які ним записом від 16.10.2008 року відображено в книзі обліку доходів та витрат.
Факт відображення в книзі обліку доходів та витрат грошових коштів отриманих від ФОП ОСОБА_3, в загальному розмірі 235053,00 грн. підтверджується наданою копією книги обліку доходів та витрат, що відповідає обставинам встановленим актом перевірки.
Розрахунки між ФОП ОСОБА_3, та позивачем здійснювались за договором від 13.05.2008 року на виконання ремонтно-будівельних робіт, що підтверджується рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06 грудня 2010 року по справі № 15/57, яке набрало законної сили.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення господарських операцій позивачем та отримання ним за вказані операції грошових коштів у 2008 році від ФОП ОСОБА_3 в загальному розмірі 599510 грн., а відповідні висновки викладені в Акті перевірки фактично є припущенням, яке не підтверджується належними та допустимими доказами.
Висновок апелянта про досягнення позивачем в ІІІ кварталі 2008 року загальної суми виручки в розмірі 548058,00 грн. та виникнення в нього обв'язку переходу на загальну систему оподаткування не відповідає фактичним обставинам та не підтверджується матеріалами справи.
Щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій № 32-22-00-2294603539/1049 від 30.01.2010 року в сумі 65 440,20 грн. за порушення в сфері валютного регулювання та валютного контролю, суд при вирішенні питання щодо його правомірності виходить з наступного.
Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України, що передбачено п. 1.2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року N 49 (Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93).
Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
Відповідно до п. 1 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі по тексту - Декрет) від 19 лютого 1993 року № 15-93 Національний банк є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України.
Відповідно до пп. «д» п.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Зокрема, індивідуальної ліцензії потребують такі операції, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Згідно з абз. 3 п. 2 ст. 16 Декрету до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.
Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що право на застосування санкцій передбачених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» закріплене виключно за Національним банком України та за його визначенням - за підпорядкованими йому установами.
Відповідно до п. 3 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року N 734/99 санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється в судовому порядку.
Пунктом 3.1 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 № 49, визначено, що санкції, передбачені статтею 2 Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються Національним банком до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, встановлено міру відповідальності у вигляді штрафу у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків. Також визначено, що передбачені цим пунктом санкції застосовуються Національним банком України та підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.
Вказана правова позиція також висловлена в постанові Верховного суду України від 07.02.2012 року в справі № 21-904а10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Крим Інтеройл» до державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи те, що стаття 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» чітко визначено компетентний орган, який здійснює застосування фінансових санкцій за порушення ст.5 цього Декрету, та не передбачає множинного тлумачення своїх положень, а тому застосування до ОСОБА_2 штрафних (фінансових) санкцій за рішенням № 32-22-00-2294603539/1049 від 30.01.2010 року в сумі 65 440,20 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів встановила помилковість висновків відповідача, щодо втрати позивачем права знаходження на спрощеній системі оподаткування та виникнення у нього обв'язку перейти на загальну систему оподаткування, а тому прийняті податкові повідомлення рішення про донарахування податку на додану вартість - від 03.02.2010 року за № 5/17-2/2294603539, податку на доходи фізичних осіб - від 03.02.2010 року за № 6/17-2/2294603539, штрафних санкцій за не оприбуткування готівки 03.02.2010 року за № 3/17-2/2294603539 є протиправними та підлягають скасуванню. Апелянт не довів правомірність винесення ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ним не надано достатніх доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим остання задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області - залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 року у справі №2а-1381/10/0770 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.
Головуючий Н.В. Ільчишин
Судді С.М. Кузьмич
В.С. Затолочний
Повний текст ухвали виготовлено 02.08.2016 року