ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 липня 2016 року № 826/5898/16
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І., при секретарі Артеменко Я.С. за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Діанова О.І. (дов. від 14.08.2015 №99-99-10-17152)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20.07.2016 року в 19 год. 01 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - позивач) з позовом до Міністерства доходів і зборів України (надалі також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним наказ Міністерства доходів і зборів України від 09.03.2016 №21-о в частині підстави звільнення та зобов'язати Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 09.03.2016 № 21-о, вказавши: «Звільнити 09 березня 2016 ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України»;
- стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку;
- стягнути з Державного бюджету за рахунок асигнувань Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 понесені ним документально підтверджені судові витрати на правову допомогу надану адвокатом в загальній сумі 2480,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскільки заява про звільнення за власним бажанням мотивована саме не виконанням відповідачем законодавства про працю, належним способом відновлення порушених прав позивача є зміна відповідачем формулювання причин звільнення.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав, що звільнення позивача відбулось з дотримання приписів чинного законодавства, причому підстави звільнення, визначені у наказі від 09.03.2016 №21-о правильно, з урахуванням фактичних обставин, оскільки позивачем не було надано доказів порушення відповідачем норм трудового законодавства, відтак на переконання відповідача, у Міністерства доходів і зборів України були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП, з огляду про що у задоволенні позову просив відмовити повністю.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.
Фактичні обставини справи свідчать, що ОСОБА_1 з 24.04.2013 проходив державну службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08. 2014 № 2085-о із змінами, внесеними наказом відповідача від 29.09.2014 № 2119-о, позивача звільнено із займаної посади з 29.08.2014 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності.
За наслідками судового оскарження звільнення позивача, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 у справі № 826/14834/14 зазначені накази визнано протиправними та скасовано, а позивача поновлено на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29.08.2014.
На підставі вказаного судового рішення відповідачем 21.01.2016 видано наказ № 5-о «Про виконання рішення суду» щодо поновлення позивача на посаді та виплату йому середнього заробітку за один місяць в сумі 8704, 04 грн.
Однак, як повідомив позивач під час судового розгляду справи, про існування наказу Міністерства доходів і зборів України про виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 у справі № 826/14834/14, йому стало відомо 18.02.2016, у ході судового засідання Апеляційного суду м. Києва у справі № 761/36927/15-ц за позовом позивача до Державної фіскальної служби України про зобов'язання видати довідку.
Натомість відповідачем до суду надано копію супровідного листа «про поновлення на посаді» від 21.01.2016 №609/3/99-99-04-02-01-14, за змістом якого ОСОБА_1 повідомлялось про видання наказу Міндоходів від 21.01.2016 № 5 - о «Про виконання рішення суду» на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 № 826/14834/14, згідно якого останнього поновлено на посаді заступника начальника управління - начальника відділ організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової робот Міністерства доходів і зборів України та запропоновано надати трудову книжку до Департаменту персоналу для внесення відповідних записів.
Разом з тим відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.
Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Однак, копія листа від 21.01.2016 №609/3/99-99-04-02-01-14, не носить доказового характеру в розрізі спірних правовідносин, оскільки не є беззаперечним підтвердженням реального повідомлення позивача про прийняття наказу від 21.01.2016 № 5 - о; оскільки відповідачем не надано доказів щодо фактичної передачі/вручення/надіслання такого листа, а відтак і обізнаності позивача про поновлення його на посаді.
В подальшому, як зазначав позивач, з підстав порушення відповідачем законодавства про працю, позивачем було направлено на адресу відповідача заяву від 19.02.2016 про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Вказану заяву отримано відповідачем 22.02.2016, що підтверджується листом відповідача від 16.03.2016 № 8/3/99-99-04-02-01-14.
За результатом розгляду заяви позивача, наказом відповідача від 09.03.2016 № 21-о позивача звільнено з займаної посади з наступним формулюванням: «Звільнити 09 березня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».
Позивач з таким формулюванням підстав звільнення з посади категорично не погоджується, оскільки воно не відповідає, поданій позивачеві заяві та відповідно не узгоджується з приписами чинного законодавства, що і обумовило звернення позивача з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) наказу відповідача з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Згідно із статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (ч. 1 ст. 38 КЗпП України).
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч.2 ст. 38 КЗпП України).
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч. 3ст. 38 КЗпП України).
Таким чином за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
З системного аналізу наведених норм трудового законодавства вбачається висновок про те, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Правова позиція суду узгоджується з правою позицією Верховного Суду України, відображеної у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-120цс12.
Оскільки відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача щодо порушення приписів чинного трудового законодавства, з урахуванням наведених вище фактичних обставин справи та норм закону, суд приходить до висновку проте, що відповідачем протиправно не зазначено в наказі від 09.03.2016 № 21-о про звільнення позивача «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч.3 ст. 38 КЗпП України».
Разом з тим, згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю (стаття 38 КЗпП України) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
В ході судового розгляду справи було підтверджено, що відповідач не здійснив виплати позивачеві при звільненні трьохмісячного середнього заробітку, з огляду про що такий заробіток підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за рішенням суду.
Водночас, позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених ним та документально підтверджених судових витрат на правову допомогу надану адвокатом в загальній сумі 2480,40 грн., задоволенню підлягають, зважаючи про таке.
Частиною першою статті 59 Конституції України закріплено право кожного на. правову допомогу. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованого Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьої статті 8 Конституції України гарантується.
Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI).
Згідно з частиною другою статті 59 Конституції України дня забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі.
За визначенням ч. 2 ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України правова допомога може надаватися адвокатами або іншими фахівцями у галузі права у порядку і випадках, установлених законом.
Зі змісту частини першої статті 59 Конституції України вбачається, що правова допомога може надаватися на платній чи безоплатній основі.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 1 частини третьої статті 87, статтях 90, 94, 95, 96, 97, 98 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, аналіз законодавчих засад надання правової допомоги та порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу дає суду підстави для висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб'єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу.
Таким чином, відшкодування витрат на правову допомогу можливе лише у випадку надання такої допомоги адвокатом який є самозайнятою особою та за умови надання необхідних доказів підтверджуючих надання такої допомоги.
Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та втрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані Із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Документами, які підтверджують витрати можуть бути договір про надання правової допомоги. В нього повинно бути обов'язково зазначено в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.
Позивач просить відшкодувати витрати на правову допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Кочергою Д.О. були укладені Договір про надання правової допомоги № 2 від 12.12.2014 та Додаткова угода №2 від 15.02.2015 до нього.
В подальшому, на підставі Договору про надання правової допомоги №2 від 12.12.2014 та Додаткової угоди №2 від 15.02.2015, позивачем понесені витрати на правову допомогу у загальній сумі 2480,40 грн., що зокрема, підтверджується Актом передачі - прийняття наданої правової допомоги № 3 від 04.05.2016 та квитанцією до прибуткового касового ордера № 2 від 04.05.2016, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах судової справи.
Так, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ визначено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191 -VI.
За визначенням ч. 1 вказаного Закону у разі, якщо розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких гака компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що судові витрати позивача підтверджуються в розмірі 2480,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність наказу від 09.03.2016 №21-о в оспорюваній частині.
Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним наказ Міністерства доходів і зборів України від 09.03.2016 №21-о в частині підстави звільнення та зобов'язати Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 09.03.2016 № 21-о, вказавши: «Звільнити 09 березня 2016 ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України».
Стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Стягнути з Державного бюджету за рахунок асигнувань Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 понесені ним документально підтверджені судові витрати на правову допомогу надану адвокатом в загальній сумі 2480,40 грн.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.А. Качур
Судді В.М. Данилишин
В.І. Келеберда