ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
03 серпня 2016 року №826/24133/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Кобилянського К.М., Федорчука А.Б., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до третя особаДержавної інспекції України з питань захисту прав споживачів Державна інспекція з питань захисту прав споживачів в Одеській області
провизнання протиправним та скасування рішення від 21.09.2015 №0005,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна інспекція з питань захисту прав споживачів в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 21.09.2015 №0005, прийняте Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю проведення перевірки позивача з огляду на обмеження для проведення перевірок контролюючими органами, що передбачені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII. Також, позивачем вказано про процедурні порушення, вчиненні під час передвіки, а саме: відсутність підстав для проведення як планової, так і позапланової перевірки, у відповідності до положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а також відсутність акту, складеного за наслідками такої перевірки. У той же час, позивач не погоджується із самим порушенням, за наслідками якого прийнято оскаржуване рішення, оскільки розміщення інформації про виробника товару у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою, у розумінні положень частини сьомої статті 8 Закону України «Про рекламу».
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваної постанови, прийнятої у межах та на підставі наявних у Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів повноважень станом на момент виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з виявленими порушеннями законодавства у сфері реклами.
Третя особа явку свого представника не забезпечила, пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надала.
З урахуванням викладеного, розгляд справи №826/24133/15 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 21.09.2015 №0005, прийнятим за наслідком здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу щодо захисту прав споживачів реклами фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та на підставі матеріалів справи та протоколу засідання від 05.08.2015 №23/1 Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області, вирішено накласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 45 400,00 грн.
У відповідності до змісту вказаного рішення, підставою для його прийняття слугували висновки про те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 порушено вимоги законодавства про рекламу щодо порядку розповсюдження та розміщення реклами, а саме: розповсюджена зовнішня реклама алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої (зонти з логотипом «Чернігівське», «Шустов» біля кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1), що є порушенням статті 22 Закону України «Про рекламу».
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
У відповідності до пункту 1 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №465/2011 (надалі - Положення №465/2011), Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.
Держспоживінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням законодавства про рекламу (підпункт 2 пункту 4 Положення №465/2011).
У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №667 (набрала чинності 12.09.2015) затверджено Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, згідно з пунктом 1 якого, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері.
Водночас, суд звертає увагу, що приписами Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №871 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» передбачено реорганізувати територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 2.
З огляду на викладене вбачається, що станом на момент виникнення спірних правовідносин на Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів та її територіальні органи здійснювали у межах своєї компетенції контроль за додержанням законодавства про рекламу до моменту передачі повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, за результатами реорганізації відповідача шляхом приєднання до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
При цьому, станом на момент розгляду даної справи судом, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (код ЄДРПОУ 37641677) не є припиненою, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру.
Щодо тверджень позивача про відсутність у відповідача законодавчо мотивованих підстав для проведення досліджуваної перевірки, суд виходить з такого.
Так, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:
- з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;
- з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Пункт 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII не є зміною чи доповненням до Податкового кодексу України та застосоване у ньому поняття «контролюючі органи» стосується усіх контролюючих органів, тобто органів, які здійснюють державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності згідно з Законом України від 5 квітня 2007 року N 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яким визначено, що державний нагляд ((контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Як було зазначено вище, згідно з приписами Положення №465/2011, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністр).
Станом на дату розгляду даної справи чинною є постанова Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 №408 «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» (надалі - Постанова №408), яку видано у зв'язку із запровадженням статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» обмежень на проведення перевірок протягом серпня - грудня 2014 року.
Даною постановою затверджено Перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, до яких, зокрема належить Держспоживінспекція.
Таким чином, відповідач належить до контролюючих органів, які мають право на проведення перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за виключенням випадків, передбачених пунктом 3 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII.
У відповідності до наявної у матеріалах справи копії податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, поданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, обсяг доходу останнього за 2014 рік складає 371 582,00 грн., тобто обсяг доходу позивача за вказаний період є меншим 20 мільйонів грн.
Доказів наявності інших обставин, які надають право контролюючому органу здійснювати перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без отримання дозволу Кабінету Міністрів України, відповідач суду не надав.
Відтак, враховуючи обмеження, встановлене Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, у відповідача були відсутні правові підстави для призначення досліджуваної перевірки позивача.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Київським апеляційним адміністративним судом в ухвалах від 16.09.2015 №826/13378/15 та від 08.02.2016 №826/23874/15.
У свою чергу, нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Виходячи з положень частини третьої статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», здійснення державного нагляду (контролю) відбувається у вигляді планових та позапланових заходів.
Планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому (частина перша статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).
У відповідності до частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», підставами для здійснення позапланових заходів є: подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом господарювання; перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю); обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення; неподання у встановлений термін суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів; настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою (частини перша та друга статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).
При цьому, за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт (частина шоста статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).
Водночас, під час судового розгляду даної адміністративної справи відповідачем та третьою особою, які є суб'єктами владних повноважень, не надано суду доказів на підтвердження проведення перевірки позивача, за результатами якої прийнято оскаржуване рішення, у відповідності до наведених положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а саме: доказів на підтвердження наявності законодавчо передбачених підстав для проведення перевірки, а також складення за її результатами акту, в якому зафіксовано виявлене порушення.
Щодо суті виявленого порушення, за наслідками якого прийнято оскаржуване рішення, суд зазначає про таке.
Як вбачається зі змісту рішення Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 21.09.2015 №0005, підставою для його прийняття слугували висновки про те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 порушено вимоги законодавства про рекламу щодо порядку розповсюдження та розміщення реклами, а саме: розповсюджена зовнішня реклама алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої (зонти з логотипом «Чернігівське», «Шустов» біля кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1), що є порушенням статті 22 Закону України «Про рекламу».
Так, приписами частини другої статті 22 Закону України «Про рекламу» визначено, що реклама алкогольних напоїв, реклама знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої, забороняється: на радіо та телебаченні з 6 до 23 години; на перших і останніх сторінках газет, на обкладинках журналів та інших видань, в усіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва усіх друкованих видань; в усіх друкованих засобах масової інформації (крім спеціалізованих видань); засобами внутрішньої реклами; за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів алкогольних напоїв); на зовнішніх та внутрішніх поверхнях транспортних засобів загального користування та метрополітену; засобами зовнішньої реклами.
Водночас, у силу приписів частини сьомої статті 8 Закону України «Про рекламу», розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії ліцензії серії НОМЕР_1 (термін дії з 12.06.2015 по 12.06.2016), остання видана фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, у тому числі сидром та перрі (без додавання спирту), із зазначенням в якості місця торгівлі АДРЕСА_1, кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1».
З огляду на викладене вбачається, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення (21.09.2015) позивачем здійснювалася господарська діяльність з реалізації алкогольних напоїв за адресою місця торгівлі АДРЕСА_1, кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», яке було об'єктом перевірки.
Відтак, використання зонтів з логотипом «Чернігівське», «Шустов» на вказаному об'єкті не є рекламою у розумінні положень частини сьомої статті 8 Закону України «Про рекламу».
При цьому, твердження відповідача про те, що літній майданчик не є приміщенням, а, отже, засоби зовнішньої реклами алкогольних напоїв розташовані поза межами місця реалізації товарів, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Так, за твердженнями позивача, які не спростовані відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час судового розгляду справи, продукція, яка реалізується у кафе-барі «ІНФОРМАЦІЯ_1», надається споживачам у тому числі на літньому майданчику, який, як і приміщення кафе-бару, обслуговується офіціантами останнього.
Таким чином, вказаний літній майданчик, як тимчасова споруда у розумінні частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», є складовою частиною кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», тобто є єдиним місцем реалізації алкогольних напоїв.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про протиправність оскаржуваного рішення Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 21.09.2015 №0005, оскільки під час судового розгляду даної адміністративної справи порушення, за наслідками якого таке рішення прийнято, не отримало свого підтвердження належними та допустимими доказами.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 21.09.2015 №0005.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Літвінова А.В.
Суддя Кобилянський К.М.
Суддя Федорчук А.Б.