02.08.2016
Справа № 696/352/13-к
1-кп/696/12/16
02 серпня 2016 року м. Кам'янка
Кам'янський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участі прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам'янка кримінальне провадження № 12012250170000007 від 21.11.2012 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Горск Березовського району Брестської області Республіка Білорусь, українки, громадянки України, згідно обвинувального акту проживаючої по АДРЕСА_1 , а фактично проживаючої по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 , незаміжної, має на утриманні малолітню дитину, освіта неповна середня, непрацюючої, не судимої (судимість погашена)
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу з 06 по 08 листопада 2012 року, маючи єдиний умисел на нанесення тілесних ушкоджень, перебуваючи в домоволодінні АДРЕСА_1 , завдала численних ударів шкіряним ременем та долонею руки по тулубу та спині ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та спричинила тілесні ушкодження у вигляді поодиноких синців тулуба та кінцівок із поверхнею синьо-зеленого кольору, саден області лівої лопатки, центру спини, обох сідниць, задньої поверхні обох стегон із поверхнею, кірка якої вище рівня неушкодженої шкіри, які несуть, примінюючи до живих людей, ознаку легких тілесних ушкоджень. Після чого вона, продовжуючи свої злочинні дії, 08 листопада 2012 року в період часу з 18 по 20 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в домоволодінні АДРЕСА_1 , умисно нанесла численні удари шкіряним ременем та рукою по тулубу, спині, сідницях, верхніх, нижніх кінцівках та голові своєму малолітньому синові ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинивши тілесні ушкодження у вигляді: помірно вираженої субдуральної гематоми над обома півкулями головного мозку, субарахноїдальних крововиливів на півкулях головного мозку, ділянка забиття головного мозку на тім'яній долі його лівої півкулі, масивного крововиливу на внутрішній поверхні м'яких тканин тім'яної області голови, крововиливів числом 10 на внутрішній поверхні м'яких тканин голови, синців лобу з обох сторін, обох щік, обох виличних областей, області кута нижньої щелепи зліва, передньої та задньої поверхні обох вушних раковин, обох завушних областей, поодиноких синців обличчя неправильної форми, на поверхні яких визначаються смуго подібні ділянки, садни передньої поверхні обох вушних раковин, лобу справа, спинки носу, області зовнішнього кута лівого ока, підборіддя справа; синців верхньої третини шиї з обох сторін задньої поверхні шиї справа, садна бічної поверхні верхньої третини шиї справа, численних крововиливів у товщі м'яких тканин грудей, численних крововиливів товщі брижі тонкого кишечника, масивного крововиливу у товщі брижі тонкого кишечнику, дифузних крововиливів в коренях обох легень, численних синців на різних поверхнях грудей і спини, суцільного синця на поверхні обох сідниць із захватом верхньої, середньої і частково нижньої третин обох стегон від зовнішньо задніх до заднє-внутрішніх їх поверхонь із вираженими крововиливами у товщі підлеглих м'яких тканин, на поверхні якого визначаються смуго подібні його ділянки; численних синців тильної поверхні обох кистей, задньої поверхні середньої третини обох передпліч, переднє-бічної поверхні обох плечей численних поодиноких синців різних поверхностей нижніх кінцівок - площа синців близько 25% поверхні тіла. Дані ушкодження мають ознаки прижиттєвості, по давності можуть відповідати проміжку часу довжиною до однієї доби перед моментом смерті ОСОБА_6 , несуть в собі, примінюючи її до живих людей, ознаку тяжких тілесних ушкоджень - небезпеку для життя. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_6 помер на місці події. Смерть ОСОБА_6 стоїть у прямому причинному зв'язку із даними ушкодженнями та настала від тупої травми голови, шиї, тулуба та кінцівок, яка супроводжувалася субдуральною гематомою із субарахноїдальними крововиливами, ділянкою забиття головного мозку, масивною внутрішньою кровотечею у вигляді численних синців (близько 25 % поверхні тіла) і крововиливів у товщі м'яких тканин та отяготилася недокрів'ям внутрішніх органів.
Обвинувачена ОСОБА_4 спочатку від дачі показань відмовилась, а надала показання після заслуховування показів свідків у справі. Так, показала, що у вказані в обвинуваченні час та місці вона розпивала спирті напої разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_7 та його друзями. ОСОБА_6 був її дитиною, а коли вона почала проживати зі співмешканцем ОСОБА_7 в домоволодінні останнього, вона забрала дитину до них. За час проживання дитина справляла свої життєві потреби під себе, що викликало обурення у її співмешканця. ОСОБА_7 висловлював їй як матері невдоволення у зв'язку з цим, іноді застосовував сили як до неї, так і до дитини у виховних цілях. В день події, так як під час розпивання напоїв вони висловлювали нецензурні вислови, дитину відвели в хату. Вона навідувала сина, так як за те що ОСОБА_6 знову після себе залишив екскременти та сечу, ОСОБА_7 його поставив на кукурудзу. Коли вона прийшла в хату, то син на кукурудзі вже не стояв, на ній знову справив свої природні потреби та розхлюпав воду по кімнаті. Про це вона ОСОБА_7 нічого не казала, бо боялась його неадекватної реакції та злості. Через нароблене, вона дитину посварила та застосувала силу, але не била сильно. На ранок вони з ОСОБА_7 виявили дитину мертвою. З цього приводу в міліцію не звертались, думали минеться і дитина одужає. Зрештою ОСОБА_7 викликав по телефону правоохоронців. Перед цим умовляв ОСОБА_4 взяти вину на себе, обіцяв, що з кримінальною справою вирішить питання, а так як вона не пам'ятає всіх подій, то вона припускає, що це ОСОБА_7 до смерті побив дитину.
Незважаючи на те, що обвинуваченою заперечувалась винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, її винуватість у інкримінованому злочині підтверджується наступними доказами.
Свідок ОСОБА_8 показала, що з осені 2012 року ОСОБА_4 почала проживати в будинку сина ОСОБА_7 . Вона з обвинуваченою не спілкувалась, хоча остання приходила до неї за продуктами, подекуди з дитиною ОСОБА_6 . По господарству не допомагала. Дитина не дивлячись на свій вік не мала зубків, була мовчазною, заляканою. Як мати вона відговорювала його від співмешкання з ОСОБА_4 . Від ОСОБА_9 вона чула, що ОСОБА_4 била дитину, кидала її. Про це казав і син ОСОБА_7 і з його слів сам він малого не чіпав. Як мати ОСОБА_4 залишала дитину саму, їздила гуляти, пила з її сином ОСОБА_7 . Зранку одного з днів листопада 2012 року їй стало відомо про смерть сина ОСОБА_4 . ОСОБА_7 їй казав, що то ОСОБА_10 ударила дитину.
Свідок ОСОБА_11 показала, що являється рідною сестрою обвинуваченої. Про смерть дитини дізналась по телефону, бо жила в іншому населеному пункті. Дитина коли чогось боялась, то справляла під себе нужду. ОСОБА_4 могла дитину вдарити, коли вона наробить якихось пакостей як то задіне відро з водою, переверне воду. Проте ОСОБА_4 любила сина.
Свідок ОСОБА_12 показав, що живе поряд з домоволодінням ОСОБА_7 , до цих подій чув, що наче ОСОБА_7 бив ОСОБА_6 . До цих подій у розмові останній це заперечував, проте свідок бачив як той іноді бив дитину по скроні. У ніч смерті дитини, стояв на подвір'ї та курив цигарку. Повз його будинок пройшли дві постаті, а так як було темно то він за 8-9 метрів по силуетам та голосу пізнав в них ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Він почув жіночий голос, який пропонував чоловіку щось заховати. В розмові було щось про ремінь. В той вечір у ОСОБА_7 була гучна гулянка і він чув як там пили спиртні напої, всі були п'яні.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що вона працювала в дитячому садку с. Катеринівка. ОСОБА_6 тільки тиждень відвідував садок, проявів насильства щодо нього не бачила.
Свідок ОСОБА_14 показала, що ОСОБА_4 з ОСОБА_7 вели аморальний спосіб життя. За дитиною ОСОБА_6 не доглядали, били її як по сідницях, так і по скроні. В ніч смерті дитини її чоловік ОСОБА_12 курив цигарку на подвір'ї будинку, а коли повернувся то сказав, що напевне ця пара щось накоїла, бо чув їхні голоси. На ранок стало відомо про подію.
Свідок ОСОБА_9 показав, що являється вітчимом обвинуваченої. ОСОБА_6 справляв під себе нужду. ОСОБА_7 бив за це ОСОБА_4 , так як вона з собою привела таку проблемну дитину. Проте він не бачив, що ОСОБА_7 бив дитину. Била дитину ОСОБА_4 по сідницях та скроні. Бити дитину сильно почали після її переїзду до ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_7 показав, що чотири роки тому у його будинку не стало ОСОБА_6 . Цю дитину з собою привела тодішня його співмешканка ОСОБА_4 . Коли на ранок виявили дитину мертвою, він викликав міліцію. Перед цим ОСОБА_4 пропонувала йому заховати кудись дитину щоб ніхто не дізнався про вказане, але він їй відмовив. Коли малий був ще живий, то його била тільки ОСОБА_4 . Він був не вихований, ходив під себе, на що ОСОБА_7 дорікав ОСОБА_4 , а та відігрувалась побиттями на дитині. Коли у вечорі вони влаштували посиденьки і пили горілку, то дитина залишилась у хаті, її навідувала ОСОБА_4 . Потім йому від неї стало відомо, що її син опрокинув відро з водою і вона його за це побила. До цього, коли він заходив у приміщення, вона спочатку казала, що то розлита вода, бо ОСОБА_6 так купався і наплюхав її.
Суд не приймає як доказ показання обвинуваченої ОСОБА_4 в частині невизнання своєї вини, оспорювання причетності до смерті дитини та звинувачення у цьому свідка ОСОБА_7 виходячи з наступних доказів їх аналізу в сукупності.
Суд приймає як допустимі докази провини ОСОБА_4 докази, які були здобуті по нормам кримінально-процесуального законодавства 1960 року, так як це передбачають Перехідні положення КПК України 2012 року і причин їх недопустимості під час судового розгляду не встановлені.
Вказаними доказами являються :
-протокол явки з повинною ОСОБА_4 від 09.11.2012 року, в ході якої остання надала слідству послідовні покази щодо обставин вчинення нею злочину - о 20 год. 30 хв. 08 листопада 2012 року вона виявила, що ОСОБА_6 справив нужду на веранді і на це гнівався її співмешканець ОСОБА_7 , а тому вона взяла ремінь і почала наносити ним та правою рукою численні удари по дитині; після того як вона помила дитину від отриманих кровоточуючих ран, останній перекинув воду з миски, що викликало у неї злість і вона нанесла рукою удари по сідницях і обличчю дитини; від вказаних травм дитина впала на лівий бік і ОСОБА_4 поклала сина на лежанку спати, а вранці він виявився мертвим;
-відеозапис вказаної явки з повинною, під час якого встановлено, що ОСОБА_4 без будь-якого тиску, самостійно повідомляє обставини скоєння нею злочину;
-протокол огляду місця події від 09.11.2012 року, план-схема до нього, фото таблиця, під час якого оглянуто труп ОСОБА_6 , виявлено ремінь, речовини бурого кольору на коврику приміщення;
-протокол допиту підозрюваної ОСОБА_4 від 10.11.2012 року, під час якого вона повідомляла покази, які різняться з тими, що вона надала у суді, вину визнавала та вказала, що наміру вбивати дитину у неї не було;
-протокол допиту свідка ОСОБА_15 від 09.11.2012 року;
Суд бере до уваги, що під час проведення досудового розслідування, судового розгляду ОСОБА_4 почала неодноразово змінювати свої покази, надавати їх у руслі звинувачень ОСОБА_7 , який був з нею на місці вчиненні злочину.
Суд вважає, що єдиною причиною таких змін показів є намагання обвинуваченої уникнути відповідальності за скоєне, так як злочин було вчинено в умовах неочевидності, при відсутності прямих свідків, а повна картина події злочину була відтворена з першочергових показань самої обвинуваченої та свідка ОСОБА_7 , який періодично знаходився поряд з обвинуваченою та померлим в одному приміщенні.
Звинувачення ОСОБА_4 про причетність ОСОБА_7 до смерті ОСОБА_6 суд вважає не спроможними та такими, що суперечать матеріалам справи, так як в першочергових показах ОСОБА_4 під відеозапис надавала показання про свою єдину причетність до злочину, а також про мотиви, з яких вона його вчинила, і сумнівів у добровільності цих показів у суду не має через те, що ОСОБА_4 жодним чином не заявляла про вчинення на неї тиску з боку правоохоронців, які ці покази документували і з відеозапису явки з повинною вбачається, що ОСОБА_4 покази надає добровільно. Про наміри приховати свій злочин свідчить і той факт, що працівників міліції викликала не вона, а її співмешканець.
Суд не приймає покази ОСОБА_4 про монтаж відеозапису явки з повинною, так як дані ствердження остання зробила по минуванню чотирьох років з часу події, вона неодноразово ознайомлювалась з матеріалами справи, за її участі було переглянуто цей відеозапис на досудовому розслідуванні, проте будь-яких заяв чи клопотань з даного приводу вона не робила. Суд вважає такі доводи обвинуваченої способом заплутати судове слідство.
Також, причетність свідка ОСОБА_7 до злочину перевірялась під час досудового розслідування і провадження щодо нього закрито постановою слідчого від 18 листопада 2012 року через недоведеність вини. У відповідності до ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Стосовно показів свідка ОСОБА_7 суд вважає, що вони повністю узгоджуються з показами інших свідків, а також наявними у справі документами.
Вина ОСОБА_4 повністю стверджується дослідженими в суді згідно ст. 358 КПК України доказами у формі документів, які суд вважає за можливе покласти в основу вироку, так як вони здобуті за правилами КПК України 2012 року, зафіксовані на матеріальних об'єктах у вигляді письмових знаків, звуку, зображення тощо та у відповідності до ст. 99 КПК України являються доказами у формі документів, а саме :
- даними протоколу огляду речових доказів від 06.12.2012 року - ременя та слідів пальців рук (а.с.126 т.1);
- даними висновку судово-медичного експерта № 612 від 05.02.2013 року, згідно якого тілесні ушкодження ОСОБА_6 носять ознаки при життєвості, та по давності можуть відповідати одній добі перед моментом смерті, смерть стоїть у прямому причинному наслідковому зв'язку з ними (а.с. 170-171 т.1);
- даними протоколу допиту потерпілої ОСОБА_16 (а.с. 178-179 т.1);
- даними протоколу огляду предметів від 20.02.2013 року (а.с. 184 т.1);
- даними висновку судово-психіатричної експертизи № 751 від 05.12.2012 року, згідно якої на час вчинення злочину ОСОБА_4 проявляла ознаки легкої розумової відсталості, ускладненої зловживанням алкогольних напоїв (а.с. 114-122 т.1);
- даними протоколу допиту свідка ОСОБА_15 від 22.03.2016 року, складеного за результатами виконання судового доручення, і який був досліджений судом через неможливість допиту цього свідка в залі суду через його тяжку хворобу (відкрита форма туберкульозу) і загрозу інфікування учасників процесу.
В судовому засіданні досліджено висновок додаткової судово-медичної експертизи № 495 від 19.12.2013 року, згідно якого на тілі ОСОБА_6 не було виявлено травматичних ознак дії ременя.
Суд вважає, що даний висновок повністю узгоджується з матеріалами справи і не являється доказом невинуватості ОСОБА_4 , оскільки в ньому викладено доводи експерта про наслідки дії частин шкіряного ременя у випадку їх попадання на тіло особи, при цьому згідно переглянутого в судовому засіданні протоколу явки з повинною обвинуваченої випливає, що остання надавала покази, що ОСОБА_6 в час нанесення ударів ременем був одягнутий в плавки та майку. Про одяг потерпілого ОСОБА_4 також наголошувала під час судового розгляду, при цьому вказуючи, що їй не відомі причини того, що під час виявлення трупу дитини, останній був роздягнутий. Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що удари наносились ременем по одягнутих частинах тіла померлого, а тому відсутність характерних ознак ременя на тілі померлого цілком пояснюються поглинаючою та злагоджуючою дією тканин одежі, відсутністю прямого контакту ременя зі шкірою людини.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
«Поза розумним сумнівом» під час судового розгляду відтворено подію злочину і згідно досліджених документів та показів свідків встановлено, що померлий ОСОБА_6 прожив життя у нестерпних умовах, пов'язаних з неналежним виконанням обвинуваченою ОСОБА_4 своїх прямих батьківських обов'язків. З безпосередньо досліджених судом показів свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 випливає, що ОСОБА_4 допускала за правило нанесення тілесних ушкоджень своєму синові ОСОБА_6 , які наносила здебільшого у стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_6 ріс в умовах нерозуміння та бездоглядності, а за часту жорстокого поводження зі сторони рідної матері.
Суд приходить до висновку, що навіть при вчиненні злочину в умовах неочевидності, показами обвинуваченої ОСОБА_4 та ОСОБА_7 доводиться те, що обвинувачена була присутня на місці вчинення злочину; вона одна мала мотив та мету до його вчинення (догодити співмешканцю та припинити поведінкові розлади дитини), бо виявила ОСОБА_6 після того як той залишив поряд себе продукти життєдіяльності, не виконував розпорядження стояти на кукурудзі, а потім опрокинув миску з водою в хаті, а тому не бажала, щоб за такі дії сина її співмешканець ОСОБА_7 застосував до неї фізичну силу та дорікання, і з її ж слів вона спричинила певні тілесні ушкодження своєму синові.
З урахування вказаних вище обставин суд знаходить доведеним той факт, що з огляду на тривалу насильницьку практику виховання сина, ОСОБА_4 до заподіяння тілесних ушкоджень ставилась умисно, при цьому вона цілком мала розумове уявлення, що численні удари для дитини такого віку можуть мати імовірний летальний наслідок, але до настання смерті дитини вона мала необережну форму вини.
Дії обвинуваченої суд кваліфікує за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого і такі висновки суду узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України, викладеному в ухвалі від 28.05.2015 року по справі 5-25кс15.
При призначенні покарання суд вважає за необхідне звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), де Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»». Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».
Суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, яка характеризується посередньо, має на утриманні малолітню дитину, ніде не працює, раніше вчиняла умисний злочин, проте судимість за ним погашена. Суд не вбачає, що наявність на утриманні малолітньої дитини якимось чином пом'якшує становище обвинуваченої, так як остання вчинила злочин щодо першої своєї малолітньої дитини і поява другої дитини її вчинку не зменшує.
Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченої відповідно до ст. 67 КК України суд вбачає скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння, вчинення злочину щодо малолітнього.
Суд не вбачає пом'якшуючих покарання обставин.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд вважає, що покарання вона повинна відбувати в місцях позбавлення волі з обов'язковою ізоляцією від суспільства.
При вирішенні питання про можливість зарахування строку попереднього ув'язнення в строк відбування покарання як це передбачено ст. 72 КК України суд виходить з наступного.
У відповідності до внесених змін до ст. 72 КК України згідно Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» за № 838-VIII від 26.11.2015 року, викладено новий зміст цієї статті, а саме визначено у ч.5 ст. 72 КК України, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Водночас у п. 2 Прикінцевих положень Закону України за № 838-VIII від 26.11.2015 року зазначено, що цей Закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.
Таким чином, що у зв'язку з тим, що зміст статті 72 КК України викладено у новому сформованому змісті, як того вимагає ЗаконУкраїни за № 838-VIII від 26.11.2015 року, проте Прикінцеві положення самого Закону мають посилання, які викликають неоднозначне тлумачення можливості застосування статті 72 КК України до осіб, по яким ще не набрав законної сили обвинувальний вирок, суд має констатувати наявність протиріч у законодавстві України щодо правового визначення з даного питання.
В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати норми Конституції України та практику Європейського суду з прав людини, так як у ст.ст. 8, 58 Основного Закону визначено, що він являється нормативним актом прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування національними судами.
Європейська Комісія за демократію через право у Доповіді щодо верховенства права зазначала, що однією з складових верховенства права є правова визначеність, вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуації правовідносин, що виникають.
Так, у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 році) Суд вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом» є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватись цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.
Про це ж йдеться і у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2004 року по справі «Пукх проти Естонії», згідно якого кримінальне право не повинно надмірно тлумачитись на шкоду обвинуваченому.
У рішенні ЕСПЛ від 06 листопада 2008 року «Єлоєв проти України» також зазначено, що практика, яка виникала у зв'язку із законодавчою прогалиною і яка зумовлює тримання особи під вартою протягом необмеженого і непередбачуваного строку за обставин, коли таке тримання не передбачається конкретними положеннями законодавства, ні будь-яким судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який імплікований Конвенцією і який становить один з основних елементів верховенства права. Аналогічні положення викладені у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Новік проти України».
Власне бачення правової визначеності Конституційний Суд України сформував у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, в якому зазначається, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування. Така неврегульованість чи відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо особи може мати негативні наслідки та привести до сваволі.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає можливим застосувати до ОСОБА_4 положення ч. 5 ст. 72 КК України та зарахувати їйв строк відбування основного покарання час попереднього ув'язнення та перебування під вартою в період з часу затримання з 09 листопада 2012 року по 25 грудня 2013 року з розрахунку відповідності одного дня попереднього ув'язнення двом дням позбавлення волі, оскільки юридична невизначеність та нечіткість Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» за № 838-VIII від 26.11.2015 року не може тлумачитись на погіршення його становища.
Цивільний позов не заявлявся. Відповідно до статті 100 КПК України необхідно вирішити долю речових доказів. Наявні по справі процесуальні витрати на залучення експерта необхідно стягнути з обвинуваченої на користь держави у відповідності до ч. 2 ст. 124 КПК України.
Керуючись статтями 349, 366 - 368, 395 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України та призначити їй покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» за № 838-VIII від 26.11.2015 року) зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в строк відбування основного покарання час її попереднього ув'язнення та перебування під вартою в період з 09 листопада 2012 року по 25 грудня 2013 року з розрахунку відповідності одного дня попереднього ув'язнення двом дням позбавлення волі.
Початок відбування покарання рахувати з дня приведення вироку до його виконання.
Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:
- сліди пальців рук в кількості 6 штук та 2 сліди долоней рук, виріз килима та частина ременя, які згідно квитанцій № 792 та 789 знаходяться на зберіганні Кам'янського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області - знищити;
- диск з відеозаписом явки з повинною залишити в матеріалах справи
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в дохід держави витрати, пов'язані із залученням експертів у розмірі 306 грн. 50 коп.
Копію вироку після проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченій.
Учасники провадження мають право отримати у суді копію вироку, а учасникам, які не були присутні у судовому засіданні копія вироку надсилається.
На вирок може бути подана апеляційна скарга учасниками процесу до судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області протягом 30 діб з моменту його проголошення, через Кам'янський районний суд Черкаської області.
Суддя :