01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16 тел. 235-23-25
"25" липня 2016 р. Справа № 911/2246/16
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Атлантіс”, Дніпропетровська обл., м. Синельникове
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астерс Груп”, Київська обл., м. Ірпінь
про стягнення 8 269,67 гривень
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 05.01.2016)
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 01.06.2016)
15.07.2016 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Атлантіс” (далі-ТОВ “Атлантіс”/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астерс Груп” (далі - ТОВ “Астерс Груп”/відповідач) про стягнення 8 269,67 гривень, з яких 4 498,77 грн заборгованості, що виникла у ДП «Фуршет центр» на підставі договору №ФЦ016026 від 01.06.2013, обов'язок по сплаті якої був переданий відповідачу на підставі до говору про переведення боргу №v487 від 10.11.2014 (далі - договір уступки), а також 934,75 грн пені, нарахованих в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 218,90 грн 35 річних та 2 617,25 грн інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2016 порушено провадження у справі №911/2246/16, розгляд справи призначено на 25.07.2016.
Відповідач позов не визнав, що підтверджується наданими у судовому засіданні 25.07.2016 поясненнями представником ТОВ “Астерс Груп”.
Водночас, 25.07.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ “Атлантіс” просив суд, посилаючись на сплату ТОВ “Астерс Груп” 4 498,77 грн заборгованості стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3 770, 90 грн, як залишок заявленої до стягнення суми коштів.
Відповідно до пп. 3.10. та 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК України господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.
Враховуючи заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми коштів, що складається з різних за своєю правовою природою сум боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також те, що позивач згідно вищезазначеної заяви не зменшив кількісний показник суми переданого за договором уступки боргу, а фактично відмовився від його стягнення, суд дійшов висновку про відхилення заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та розгляд спору по суті в первісно заявленій редакції з урахуванням поданих сторонами документів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд
01.06.2013 між ДП «Фуршет» (далі-покупець) та ТОВ «Атлантіс» (далі-постачальник) було укладено договір №ФЦ016026, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставляти товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар і оплачувати його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації. Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів «Фуршет».
Положеннями пп. 5.1., 7.1., 7.9. та 10.1. договору №ФЦ016026 від 01.06.2013 передбачено, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в спеці фікції та підтвердженими у накладних.
Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 (тридцять) днів.
Даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015.
Відповідно до викладених у позовній заяві обґрунтувань та наданих представником ТОВ «Атлантіс» у судовому засіданні пояснень, позивачем на виконання вимог договору №ФЦ016026 від 01.06.2013 було поставлено ДП «Фуршет» товар вартістю 7 886,40 грн, що підтверджується доданою до позову копією видаткової накладної №32501 від 03.10.2013.
В подальшому, з урахуванням часткових розрахунків ДП «Фуршет» перед позивачем за поставлений товар згідно вищезазначеної накладної, сума належної до сплати заборгованості становила 4 498,77 грн.
10.11.2014 між ДП «Фуршет» (далі - первісний боржник), ТОВ «Астерс груп» (далі - новий боржник) та ТОВ «Атлантіс» (далі - кредитор) було укладено договір про переведення боргу №v487, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний боржник переводить на нового боржника борг у розмірі 4 498,77 грн, який виник за договором №ФЦ016026 від 01.06.2013 (далі - основний договір), укладений між первісним боржником та кредитором. Новий боржник приймає на себе зобов'язання сплатити кредитору суму боргу на умовах, передбачених основним та даним договором, а первісний боржник зобов'язується в порядку, в строки та на у мовах, передбачених даним договором, відшкодувати понесені новим боржником витрати по сплаті його боргу перед кредитором.
Відповідно до пп. 2.1. та 4.1. вищезазначеного договору уступки підписанням цього договору новий боржник зобов'язується належним чином та добросовісно виконувати умови цього договору та основного договору.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Водночас, звертаючись до суду, позивач зауважив про те, що відповідач, як новий боржник, не виконав покладеного на нього договірного обов'язку та не сплатив заборгованість за поставлений товар за договором №ФЦ016026 від 01.06.2013 у розмірі 4 498,77 грн.
Водночас, відповідно до наданих сторонами копій платіжного доручення №100920040 від 14.07.2016 та виписки з ПАТ «Банк Восток» по рахунку позивача за 14.07.2016, відповідачем 14.07.2016 на рахунок позивача було сплачено заборгованість за договором про переведення боргу №v487 від 10.11.2014 у розмірі 4 498,77 грн.
Заперечуючи проти відповідно поданого ТОВ «Атлантіс» позову, представник відповідача у судовому засіданні 25.07.2016 зауважила про повне погашення боргу перед кредитором та необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат з огляду на пропуск кредитором строку позовної давності в частині вимоги про стягнення суми пені, та відсутності погоджених сторонами згідно договору уступки строків виконання зобов'язання та сплати 4 498,77 грн боргу.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст. ст. 509, 520 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.
Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, оскільки згідно договору про переведення боргу №v487 від 10.11.2014 ДП «Фуршет», як первісного боржника, до ТОВ «Астерс груп», як нового боржника, перейшло зобов'язання по оплаті поставленого товару за основним договором, суд дійшов висновку про підставність заявлених вимог позивача спрямованих до відповідача, як правонаступника прав та обов'язків покупця за договором №ФЦ016026 від 01.06.2013.
Відповідно до приписів ст. ст. 627, 629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду наведеного, підписання відповідачем, як новим боржником, договору уступки без будь-яких заперечень щодо умов зазначеного правочину свідчить про погодження відповідача з приписами останнього, що породжує для ТОВ «Астерс груп» обов'язок по сплаті коштів за поставлений товар за договором №ФЦ016026 від 01.06.2013 у розмірі, передбаченому відповідним договором уступки.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.
Поряд з тим, у відповідності до приписів п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Я слідує з наданих сторонами у даній справі доказів, відповідач сплатив погоджену договором уступки суму коштів у повному обсязі 14.07.2016, у той час як провадження у даній справі було порушено ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2016.
За таких обставин, враховуючи відсутність предмету позову в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 4 498,77 грн станом на дату порушення провадження у даній справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 498,77 грн боргу.
Крім того, посилаючись на порушення відповідачем строків погашення заборгованості у розмірі 4 498,77 грн за основним договором та договором уступки, позивач просить суд стягнути з ТОВ «Астерс груп»:
- 934,75 грн пені, нарахованої на 4 498,77 грн боргу за період з 11.11.2014 по 11.05.2015;
- 218,90 грн 3% річних, нарахованих на 4 498,77 грн боргу за період з 11.11.2014 по 24.06.2016;
- 2 617,25 грн інфляційних втрат, нарахованих 4 498,77 грн боргу за період з 01.11.2014 по 30.06.2016.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 3.3. договору про переведення боргу №v487 від 10.11.2014 передбачено, що у разі прострочення зобов'язання за цим договором винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення з розрахунку від суми простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
До того ж, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, в силу вимог ст. ст. 530, 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, за приписами ст. 230 ГК України та ст. 625 ЦК України для застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені, а також стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат, необхідним є встановлення моменту, з якого боржник вважається таким, що прострочив.
Як слідує зі змісту договору про переведення боргу №v487 від 10.11.2014 та наданих у судовому засіданні представниками сторін пояснень, строків сплати боргу у розмірі 4 498,77 грн, що виник за договором №ФЦ016026 від 01.06.2013, сторони не погодили.
Водночас, доказів звернення позивача до відповідача з претензією про сплату у розмірі 4 498,77 грн в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України суду не надано.
Встановити ж при прийнятті зазначеного рішення строк виникнення обов'язку по сплаті вартості поставленого товару за основним договором, відтак момент, з якого відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України, у суду відсутня можливість, оскільки матеріали справи не містять доказів реалізації ДП «Фуршет», як покупцем за основним договором, поставленого товару на відповідно заявлену суму боргу.
З огляду вищенаведеного, відсутність визначених сторонами договору про переведення боргу №v487 від 10.11.2014 строків оплати 4 498,77 грн боргу за договором №ФЦ016026 від 01.06.2013, а також відсутність доказів звернення позивача із письмовою вимогою до відповідача у порядку ст. 530 ЦК України, унеможливлює встановлення судом моменту (дати, місяця, року) виникнення у відповідача обов'язку по сплаті відповідної суми боргу, а відтак, моменту, з якого останній вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 934,75 грн пені, 218,90 грн 3% річних та 2 617,25 грн інфляційних втрат є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 509, 520, 530, 611, 612, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230 Господарського кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 29.07.2016.
Суддя В.А. Ярема