Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" липня 2016 р.Справа № 922/1761/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши справу
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області, м.Харків
до ФОП ОСОБА_2, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Центр професійно-технічної освіти №1, м. Харків
про визнання недійсним договору та повернення майна
за участю представників сторін:
позивача:ОСОБА_3 за дов. №53 від 13.04.2016 р.;
відповідача: ОСОБА_2 (особисто);
відповідача: ОСОБА_4 за дов. б/н від 08.06.2016 р.;
3-ї особи: ОСОБА_5 за дов. б/н від 04.01.16 року;
Прокурор: Полякова С.О. (посв. №013758 від 06.12.2012р.);
Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди №4998-Н від 21.09.2011 року та повернення майна. Свої позовні вимоги заявник обгрунтовує тим, що відповідач використовує майно, яке перебуває в оренді використовується не за цільовим призначенням.
Прокурор просить прийняти позовну заяву до розгляду; визнати недійсним договор оренди №4998-Н від 21.09.2011р. укладений між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2; припинити зобов'язання за договором оренди від 21.09.2011 року № 4998-Н на майбутнє; зобов'язати Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 звільнити окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення першого поверху 4-поверхової будівлі учбового корпусу (Інв.№10310007), загальною площею 125,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_6, 24, та повернути їх Регіональному відділенню фонду державного майна по Харківській області. Судові витрати заявник просить покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги заявник обгрунтовує тим, що відповідач використовує майно, яке перебуває в оренді не за цільовим призначенням.
Ухвалою господарського суду Хврківської області від 06 червня 2016 року вказана позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 22 червня 2016 року о 14:40 год, залучено Центр професійно-технічної освіти №1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
16.06.2016р. через канцелярію суду від представника позивача надійшло письмове пояснення на позовну заяву (вх.№20006) відповідно до змісту якого позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
21.06.2016р. до суду надійшли письмові пояснення на позов (вх.№20506) в якому третя особа зазначає, що спірний договір оренди було укладено у межах чинного законодавства та в інтересах держави, оскільки отримані кошти від оренди приміщень йдуть до державного бюджету та балансоутримувачу.
Крім цього 21.06.2016р. від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву (вх.№20532) в якому відповідач посилаючись на ст.22, 51 Закону України "Про професійно-технічну освіту" Постанову КМУ від 27.08.2010р. №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать додержавної і комунальної форми власності" зазначає, що індивідуально визначене майно за договором оренди було передано йому в користування без порушень вимог законодавства, оренда нежитлових приміщень не заважає навчальному процесу, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
22.06.2016 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 12.07.2016р. 12:00 год.
12.07.2016р. від представника відповідача на підтвердження своїх заперечень супровідним листом надійшли додаткові документи (судові рішення ВГСУ), які були долучені до матеріалів справи.
20.07.2016р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 25.07.2016р. о 14:10 год.
Представник позивача у судовому засіданні 25.07.2016р. заявлений позов підтримав у повному обсязі.
Прокурор у судовому засіданні просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Присутні представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували з підстав, викладених у їх письмових відзивах на позовну заяву.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
21.09.2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (далі - "Орендодавець") та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі -"Орендар") укладено договір оренди №4998-Н, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення, розташовані на прешому поверсі 4-поверхневої будівлі учбового корпусу (інв.№10310007) загальною площею 125,8 м.2, яке знаходиться за адресою: м.Харків, бульвар Івана Каркача, 24. Майно знаходиться на балансі Центру професійно-технічної освіти №1 м. Харкова (далі Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 23.05.2011р. і становить 161 700,00 грн.
Згідно з п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення в'язального цеху.
Відповідно до п. 10.1 Договору його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 21.09.2011р. по 21.08.2014р.
Відповідно до п. 10.4 Договору, після закінчення терміну дії Договору подальше використання об'єкта оренди буде визначатись відповідно до чинного законодавства та за зверненням орендаря.
За актом приймання-передачі орендованого майна від 21.09.2011, який є додатком №1 до договору оренди №4998 від 21.09.2011, приміщення були передані відповідачу у строкове платне користування для розміщення виробництва (швейний цех).
Додатковою угодою №1 від 10.06.2015р. внесено зміни до п.1.1 та п.3.1. договору оренди №4998-Н від 21.09.2011 р.
Додатковою угодою №2 від 10.06.2015р. внесено зміни до п.10.1 договору оренди №4998-Н від 21.09.2011 та продовжено строк дії договору до 21.07.2017р.
06.01.2016р. Регіональним відділенням фонду державного майна України по Харківській області за вих.№31-91 надіслано листа на адресу відповідача, яким повідомлено орендаря, що орендовані приміщення у порушення ст.63 Закону України "Про освіту" використовуються орендарем не за цільовим призначенням у зв'язку з чим запропонувало у добровільному порядку розірвати договір оренди №4998-Н від 24.11.2009 р.
На час слухання справи у суді договір оренди №4998-Н від 24.11.2009р. так і не було розірвано.
Таким чином, державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.
Разом з тим, прокуратура вважає, що вказаний договір оренди №4998-Н від 21.09.2011 р. підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений з порушенням вимог Законів України «Про освіту» та «;Про оренду державного та комунального майна», так як сторонами в цьому договорі, всупереч вищевказаним положенням Закону, змінено цільове призначення частин приміщення навчального закладу, які є об'єктом оренди.
Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання заступником керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.
Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 21.09.2011 року. № 4998-Н недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Суд, розглянувши умови спірного договору дійшов висновку, що під час укладення договору оренди № 4998-Н сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.
21.09.2011р. у встановленому договором порядку майно, яке є предметом договору, було передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання - передачі орендованого майна.
Зважаючи на те, що предметом договору оренди від 21.09.2011 року. № 4998-Н є окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення першого поверху 4-поверхової будівлі учбового корпусу (Інв.№10310007), які знаходяться на балансі Центру професійно-технічної освіти №1 м. Харкова, які є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон).
Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.
За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.
Статтею 5 статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.
Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду спірні приміщення. В листі від 23.09.11 року № 1/11-8848 зазначено, що спірне майно не підпадає під критерії заборони до приватизації, визначені у ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та можуть бути передані в оренду.
Також, відповідно до ст. 24 Закону, орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.
Пунктом 5.8. спірного договору сторони визначили порядок страхування майна, що передане в користування відповідачеві.
Пунктом 5.12 договору оренди в якості обов'язку орендаря визначено зобов'язання щодо укладання договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна з балансоутримувачем (3-ою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) та їх відшкодування.
Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.
Предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).
Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
При цьому, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.
Суд зазначає, що в розумінні діючих правових норм до об'єктів освіти, зокрема, відносяться навчальні заклади.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").
Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за N796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Таким чином, законодавець чітко визначив порядок та умови, за наявності яких можливе передання в оренду майна навчальних закладів.
Як встановлено судом , на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались.
Третя особа наголошує на відсутності належного фінансування з державного бюджету України, тоді як отримання від відповідача орендної плати за спірним договором оренди дозволяє спрямувати відповідні кошти на соціально- побутові потреби навчального закладу.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 21.09.2011 р. № 4998-Н, як то як то: укладення вказаного договору має наслідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.
Відповідно до довідки Центру професійного-технічної освіти №1 м. Харкова №44 від 17.06.2016р. (а.с.46) спірні приміщення передані відповідачу в оренду за договором №4998-Н від 21.09.2011р., в зазначених приміщеннях не відбувається навчальний процес з 2006р. Будівля, в якій знаходяться орендовані приміщення розташована на окремій території та за іншою адресою, ніж навчальний корпус. Оренда приміщення не заважає навчальному процесу.
Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", ст. 65 Закону України "Про вищу освіту", відповідно до яких відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренд, зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілей та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, факт якого не спростовано прокурором, суд дійшов висновку, що договір оренди № 4998-Н від 21.09.2011 . відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.
Що стосується вимог прокурора припинити зобов'язання за договором оренди №4998-Н від 21.09.2011 року на майбутнє та зобов'язати відповідача звільнити окреме індивідуально визначене майно - звільнити окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення першого поверху 4-поверхової будівлі учбового корпусу (Інв.№10310007), загальною площею 125,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_6, 24, та повернути їх Регіональному відділенню фонду державного майна по Харківській області, суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди від 21.09.2011 р. № 4998-Н недійсним, дані вимоги прокурора також не підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і, в такому разі, прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 ГПК України).
Як встановлено судом , прокурор, посилаючись на те, що укладенням спірного договору оренди порушено інтереси держави, зважаючи на те, що в оренду незаконно отримано нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_6, 24 , не надав належних доказів на підтвердження використання орендованого майна в супереч Закону.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2М.О. нерухомим майном, та спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб навчального закладу, а також зважаючи на те, що, при зверненні з даним позовом прокурором не доведено наявності використання майна, яке є предметом оспорюваного договору, всупереч діючих норм права, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з даним позовом про прокурором не доведено наявності порушення охоронюваного законом інтересу держави.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що спірний договір оренди діє вже майже 5 років, на протязі терміну його дії жодної з його сторін або третьою особою не заявлялося будь-яких претензій з приводу його виконання, матеріали справи містять докази погодження Міністерством освіти України, як органом, уповноваженим управляти майном, що є предметом оренди, в порядку, визначеному статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладання спірного договору оренди, докази неодноразового погодження відповідних питань безпосередньо позивачем при укладанні цього договору та додатків до нього, та відсутності з боку останнього будь-яких заперечень щодо виконання зазначеного договору до моменту звернення прокурора до суду з позовом по даній справі; докази належного виконання відповідачем умов договору щодо утримання майна в належному стані та повної оплати орендних платежів та користь як позивача так і третьої особи; докази відсутності будь-яких заперечень з боку третьої особи щодо виконання зазначених договорів та заперечень щодо визнання такого договору недійсним; докази того, що передане в оренду майно не використовується третьою особою в навчальному та науковому процесі.
Таким чином, визнання його недійсним у судовому порядку за позовом прокурора створить ситуацію за якої позивач та третя особа будуть фактично позбавлені можливості отримувати орендні платежі від передачі майна в оренду, та зумовлять необхідність у третьої особи нести тягар утримання цього майна за власні грошові кошти за обставин недостатнього фінансування третьої особи з державного бюджету України.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відповідно до цього, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 29.07.2016 р.
Суддя ОСОБА_1