26 липня 2016 р. Справа № 902/565/16
Господарський суд Вінницької області у складі
головуючого судді Тварковського А.А.
за участю секретаря судового засідання Сидоренко О.О.
представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність №Юр/65 від 16.01.2016, паспорт серії СТ № 428919, виданий Білоцерківським РВ УДМС України в Київській області 21.11.2014р.;
відповідача: ОСОБА_2, довіреність №5 від 04.01.2016, паспорт серії АВ № 657880, виданий Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області 16.09.2005р.;
ОСОБА_3, довіреність №70 від 12.01.2016, паспорт серії АВ № 836401, виданий Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 12.02.2009р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21100)
до: квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці (вул. Червоноармійська, 87, м. Вінниця, 21000)
про стягнення 86127 грн 42 коп.,
комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" заявлено позов до квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці про стягнення 86127 грн 42 коп.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на не виконання відповідачем умов договору про закупівлю-продаж теплової енергії за державні кошти №616 від 21.03.2013р., укладеного між ними 21.03.2013р., внаслідок у останнього виникла заборгованість по оплаті поставленої теплової енергії в сумі 86127 грн 42 коп., з яких 31167 грн 44 коп. основний борг, 31167 грн 44 коп. пеня, 2957 грн 60 коп.- 3% річних та 20834 грн 94 коп. інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 11.07.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/565/16 з призначенням її до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому та надані суду докази.
Представники відповідача позов не визнали та заперечували проти його задоволення, посилаючись на мотиви, наведені у відзиві (вх. №06-52/6844/16 від 22.07.2016р.) та заяві про застосування строків позовної давності (вх. №06/52/6843/16 від 22.07.2016р.), в яких в задоволенні позову комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" просили відмовити у зв”язку із пропуском позивачем строків позовної давності.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
21.03.2013р. між квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці (замовник, споживач, відповідач) та комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (учасник, постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю-продаж теплової енергії за державні кошти №616 (Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в договірних обсягах в приміщення споживача за адресами: вул. Червоноармійська, 20, Червоноармійська, 24, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.
Теплова енергія постачається споживачеві в обсягах згідно з додатком 1 до договору в гарячій воді на такі потреби: опалення - 279,00 в опалювальний період 2013 року, з тепловим навантаженням 0,130063 Гкал/год в місяць впродовж року; гаряче водопостачання - 109,96Гкал. та 2199,20 куб.м протягом 2013 року, з тепловим навантаженням 0,056542 Гкал/год в місяць впродовж року (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 4.1. Договору оплата за теплову енергії проводиться виключно в грошовій формі згідно з діючими тарифами, затвердженими в установленому порядку.
Споживач щомісячно, протягом дії договору, вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене в додатку №1 до договору, та окремо сплачує за спожиту теплову енергію на підставі показів приладів обліку, або за їх відсутності, розрахунково, відповідно до теплового навантаження. У разі зміни тарифів та порядку розрахунків нові тарифи і порядок розрахунків є обов'язковим для Сторін з моменту введення їх в дію (п. 4.2. Договору).
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 4.3. Договору).
Згідно із п. 4.4. Договору розрахунки по договору виконуються в наступному порядку: споживач, не пізніше 25 числа розрахункового місяця вносить плату за приєднане теплове навантаження визначене в додатку №1 до договору та сплачує 70 відсотків вартості від обсягу теплової енергії, який передбачений на наступний розрахунковий період. Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію Споживач проводить до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Теплова енергія постачається з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. Обсяги постачання теплової енергії можуть змінюватися, але не можуть перевищувати обсягів фінансування споживача (п. 5.1 Договору).
Відповідно до п. 7.4.3. Договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачене законодавством. У випадку прострочення платежу менш ніж на 1 календарний місяць, постачальник може не застосовувати цю санкцію, при наявності гарантійного листа споживача з зазначенням дати проведення розрахунку.
Судом встановлено, що на виконання договірних зобов'язань позивачем поставлено відповідачу протягом січня-травня 2013р., а відповідачем прийнято теплову енергію на загальну суму 79136 грн 23 коп., що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт від 31.01.2013р. за січень 2013р. на суму 21183 грн 53коп., від 28.02.2013р. за лютий 2013р. на суму 17532 грн 02 коп., від 31.03.2013р. за березень 2013р. на суму 17619 грн 83 коп., від 30.04.2013р. за квітень 2013р. на суму 14414 грн 10 коп., від 31.05.2013р. за травень 2013р. на суму 8386 грн 75 коп.
Натомість відповідач свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, за поставлену теплову енергію розрахувався лише частково,
Як свідчать наявні в матеріалах справи виписка з журналу нарахувань і оплати за період з червня 2010 по травень 2016р. по о.с. рахунку №616, споживач КЕВ м. Вінниця та відомість про платежі по договору №616, відповідач свої зобов'язання щодо розрахунку за отриману теплову енергію, виконав лише частково, внаслідок у нього утворилась заборгованість за отриману теплову енергію в сумі 31167 грн 44 коп.
Не проведення відповідачем решти розрахунків за отриману ним теплову енергію стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З матеріалів справи слідує, що між сторонами виникли правовідносини щодо поставки теплової енергії та її оплати.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Враховуючи наведені положення законодавства та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо виникнення у відповідача обов'язку зі сплати 31167 грн 44 коп. заборгованості за постачання теплової енергії, а відтак і наявність порушено права позивача невиконанням умов договору про закупівлю-продаж теплової енергії за державні кошти №616 від 21.03.2013р.
Поряд з цим відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №06-52/6844/16 від 22.07.2016р.) та заяві про застосування строків позовної давності (вх. №06/52/6843/16 від 22.07.2016р.) заявлено про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Поряд з цим, у п.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
У п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» вказано, що за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Згідно з ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 ст. 261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Судом встановлено, що комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" дізналося про порушення свого права з 10.02.2013р., 10.03.2013р., 10.04.2013р., 10.05.2013р., 10.06.2013р. (виходячи зі змісту п. 4.4 Договору яким встановлювалися строки розрахунків споживача за спожиту ним теплову енергію та дати підписання актів здачі-прийняття робіт (окремо по кожному акту), а відтак враховуючи зазначене строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію мав настати з 11.02.2016р., 11.03.2016р., 11.04.2016р., 11.05.2016р., 11.06.2016р.
Поряд з цим в матеріалах справи наявні докази часткового погашення відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію поставлену на підставі актів здачі-прийняття робіт: відомість про платежі по договору №616 та виписка з журналу нарахувань і оплати за період з червня 2010 по травень 2016р. по о.с. рахунку №616, споживач КЕВ м. Вінниця зі змісту яких, зокрема відомості про платежі по договору №616, слідує, що відповідачем останню проплату згідно договору здійснено в касу позивача 05.07.2013р.
За приписами ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до п.п. 4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Отже, з огляду на приписи п.4.4 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», судом встановлено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення переривався 05.07.2013р. (здійснення останньої проплати по договору відповідачем), а відтак саме із цієї дати бере початок новий строк позовної давності, який сплинув з урахуванням ст. 257 ЦК України 05.07.2016р.
Натомість позивач звернувся з позовом до суду 08.07.2016р. (дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду), що підтверджується відбитком штемпелю вхідної кореспонденції канцелярії суду. А тому, з огляду на вказане, суд відмовляє в задоволенні позову комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці про стягнення боргу за поставлену теплову енергію.
Крім того, комунальним підприємством Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» в позову також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 31167 грн 44 коп. пені, 2957 грн 60 коп. - 3% річних та 20834 грн 94 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки).
Крім того, у п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів та інфляційних нарахувань згідно з статтею 625 ЦК України.
З огляду на вказане, суд також застосовує позовну давність до зазначених вимог позивача про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат, а відтак урахування зазначеного відмовляє в задоволенні даного позову у повному обсязі.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
На підставі усього вище викладеного, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85, 87, 115 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 01 серпня 2016 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи