10 лютого 2016 р. Справа № 804/14755/15
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якому з урахуванням уточнень просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0016491702 від 31.08.2015р. видане Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки №Ф-0016521702 від 31.08.2015р. видану Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; - визнати протиправним та скасувати рішення №0016531702 від 31.08.2015р. про застосування штрафних санкцій, видане Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування адміністративного позову, позивач зазначає, що за результатами планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 відповідачем складено Акт №223/172/НОМЕР_1 від 07.08.2015р., на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 31.08.2015 №0016491702, яким донараховано суму грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування та штраф на загальну суму 57336,60 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення стало підставою для визначення фіскальним органом суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 81470,20 грн. та прийнято рішення №0016531702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом єдиного внеску у розмірі 4198,03грн. Правочин між позивачем та контрагентами ТОВ «Фармхауз» та ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова» відповідають вимогам чинного законодавства, при їх укладанні сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, грошові кошти сплачено, що підтверджується наданими позивачем первинними документами. Таким чином, висновки акту перевірки позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відповідно є протиправними, у зв'язку з чим оскаржувані рішення підлягають скасуванню.
Від відповідача надійшло заперечення в яких він посилається на те, що перевіркою правильності визначення оподатковуваного доходу, відображеного в податковій деклараціях про майновий стан і доходи, з даними про суми оподаткованого доходу, визначеними в ході перевірки, встановлено розбіжності оподатковуваного доходу за 2013р. у розмірі 7176,53 грн. та за 2014 рік у розмірі 235712,67 грн. Відповідач зазначає, що позивач здійснив видимість придбання товарів від ТОВ «Фармхауз», які в дійсності їх не реалізовувало та не надавало, а лише здійснило документальне їх оформлення, з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів. У зв'язку з чим, відповідач зазначає, що позивачем порушено п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 2 ст. 6, п. 1 ч. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перевіркою занижено до сплати єдиного соціального внеску у сумі 81470,20 грн.: за 2013 рік - 2490,25грн., за 2014 рік - 78979,95грн. Таким чином, дії податкового органу щодо проведення перевірки та викладені висновки в Акті перевірки відповідають вимогам чинного законодавства України, а оскаржувані рішення є правомірними, у зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивач подав до суду письмове клопотання вх.№81704/15 від 28.12.2015р. в якому просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Ухвалою суду від 10.02.2016р. відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України справу призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Відповідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_2 ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.10.2002р. Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області.
Судом встановлено, що в період з 20 листопада 2015 року по 31 липня 2015 року, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_2 податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено Акт №223/172/НОМЕР_1 від 07.08.2015р.
Відповідно до висновків вказаного Акту перевірки, плановою виїзною перевіркою встановлено порушення:
1) ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами, у розмірі 38244,40грн., в т.ч.: 2013р. у сумі 1076,48грн., 2014р. у сумі 37147,92грн.;
2) п.4 ч.1 ст.4, п.2 ст.6, п.1 ч.2 ст.7, п.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перевіркою занижено до сплати єдиного соціального внеску у сумі 81470,20 грн.: за 2013 рік - 2490,25грн., за 2014 рік - 78979,95грн.
На підставі вказаного Акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0016491702 від 31.08.2015р., яким ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 57336,60грн., за основним платежем - 38224,40грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 19112,20грн.
Також, відповідачем складено Вимогу про сплату боргу №Ф-0016521702 від 31.08.2015р., згідно якої станом на 31.08.2015р. заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені ОСОБА_2 становить 81470,20грн. та на підставі картки особового рахунку платника, акта перевірки №223/172/НОМЕР_1 від 07.08.2015р., рішень від 31.08.2015 №0016531702, Новомосковська ОДПІ ГУ ДФС вимагає сплатити суму вказаної недоїмки.
Крім того, відповідачем за результатами розгляду матеріалів документальної перевірки №223/172/НОМЕР_1 від 07.08.2015р. прийнято Рішення №0016531702 від 31.08.2018р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та застосовано штрафні санкції у розмірі 4198,03грн.
Згідно Договору №0107 від 01.07.2014 укладеного між ТОВ «Фармхауз» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець), предметом якого є: Постачальник зобов'язується постачати у власність Покупця товар, згідно із замовленням, а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно його оплачувати. Асортимент товару, його кількість та вартість кожної конкретної партії товару зазначається в накладних, які є невід'ємними додатками до договору.
На виконання умов вказаного Договору про придбання продуктів харчування, було складено накладні, податкові накладні, рахунки квитанції до прибуткових касових ордерів, копії яких наявні в матеріалах справи.
Крім того, на підтвердження використання придбаного товару в господарській діяльності під час перевірки були надані договір поставки від 30.06.2010 №186/260 з ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» та відповідні товарно-транспортні накладні та податкові накладні за період з 01.07.2014 по 31.08.2014, а також акт звірки взаємних розрахунків складений 01.08.2014 між позивачем та ДП «ВО ПМЗ ім. A.M. Макарова», копії яких наявні в матеріалах справи.
Згідно ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п.п. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Статтею 177 ПКУ визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до п.177.2. ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п.177.3).
Згідно з п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Приписами пп.138.1.1. п.138.1 ст.138 розділу ІІІ Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають: - собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; - витрати банківських установ.
Відповідно до п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Пунктом 2 ст.3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону № 996, факти здійснення господарських операцій фіксують первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до п.2 ст.9 даного закону первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: «назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».
Додаткові вимоги до первинних документів встановлені п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. № 168/704), відповідно до якого первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
При винесенні рішення суд виходить з наступного.
Так, в період з 20 листопада 2015 року по 31 липня 2015 року, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_2 податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено Акт №223/172/НОМЕР_1 від 07.08.2015р.
Фактично, у вказаному акті перевірки, відповідач посилається на те, що в ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_2 не встановлено фактичного надання товарів (робіт, послуг), реального транспортування - не виявлено первинні документи, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ (надання робіт, послуг) та приходить до висновку, що позивач здійснив видимість придбання товарів від ТОВ «Фармхауз» та подальшої їх реалізації, які в дійсності їх не реалізовувало та не надавало, а лише здійснило документальне їх оформлення, з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів. У зв'язку з чим, позивачем порушено п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 2 ст. 6, п. 1 ч. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перевіркою занижено до сплати єдиного соціального внеску у сумі 81470,20 грн.: за 2013 рік - 2490,25грн., за 2014 рік - 78979,95грн.
Судом встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Фармхауз» на підставі Договору №0107 від 01.07.2014р., укладеного між ТОВ «Фармхауз» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець), предметом якого є: Постачальник зобов'язується постачати у власність Покупця товар, згідно із замовленням, а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно його оплачувати. Асортимент товару, його кількість та вартість кожної конкретної партії товару зазначається в накладних, які є невід'ємними додатками до договору.
На виконання умов вказаного вище Договору, Постачальником було передано у власність Покупця замовлений товар (продукти харчування) на підставі належним чином оформлених первинних документів: накладні, податкові накладні, рахунки квитанції до прибуткових касових ордерів, копії яких наявні в матеріалах справи.
Товар, що поставлявся від Постачальника до Покупця у відповідності з умовами Договору №0107 від 01.07.2014р. було використано Покупцем у власній господарській діяльності при здійсненні торгівлі продуктами харчування. Так, на підтвердження використання придбаного товару в господарській діяльності ФОП ОСОБА_2, як під час перевірки, так і до матеріалів справи позивачем було надано Договір поставки від 30.06.2010 №186/260 з ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» та відповідні товарно-транспортні накладні та податкові накладні за період з 01.07.2014 по 31.08.2014, а також акт звірки взаємних розрахунків складений 01.08.2014 між позивачем та ДП «ВО ПМЗ ім. A.M. Макарова», копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому, відповідач в Акті перевірки посилається на Договір поставки від 30.06.2010 з ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» під №126/260, проте позивачем під таким номером Договір не укладався, доказів протилежного відповідачем не надано.
Наявність у платника податків виданих йому продавцем товару (послуг) податкових накладних оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, сплата продавцю вартості товару (послуг) з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.
Фактичне виконання господарських відносин із вказаними контрагентами оформлено первинними документам які наявні в матеріалах справи. Первинні документи - податкові накладні, платіжні доручення якими оформлені господарські операції складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості.
Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Щодо посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.
Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України «Про скасування податкових повідомлень-рішень» №1713/12/13-13 від 11.12.2013, можливе недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.
Слід зазначити, що Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Відсутність у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.
Зазначеної позиції дотримуються у своїй практиці адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема такий висновок наведено в ухвалі ВАС України від 19 лютого 2013 року № К/9991/64514/11 та в ухвалі ВАСУ від 16 квітня 2013 року № К/800/9087/13.
Також, під час перевірки позивача, податковий орган робив свої висновки про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Фармхауз» та ДП «ВО ПМЗ ім. A.M. Макарова», з аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фармхауз» та відповідно до обставин зазначених в акті перевірки ДПІ у Подільскому районі ГУ Міндоходів у м.Києві №487/26-56-22-01-03/36867635 від 12.09.2014р. (а.с.30-43).
При винесенні рішення судом враховано, що як на час укладення вищевказаних договорів, так і під час виконання зобов'язань, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.
Положеннями ч.2 ст.61 Конституції України визначено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.
При дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами.
Обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків-покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позивач повністю виконав свої зобов'язання перед його контрагентом, що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував показники податкової звітності відповідно до вимог Податкового кодексу України.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу валових є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, що і було доведено в ході розгляду справи.
Крім того, як було зазначено вище, встановлене податковим органом завищення валових витрат і відповідно заниження чистого доходу вплинуло на правильність визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску, в результаті чого позивачу також нараховано штрафні санкції.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Ставка єдиного внеску для вказаної категорії платників складає 34,7% від бази оподаткування, визначеної статтею 7 Закону №2464-VI (ч. 11 ст. 8 Закону).
Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Враховуючи те, що судом спростовано висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат, заниження бази оподаткування єдиним внеском, суд дійшов висновку про необґрунтованість нарахованих штрафних санкцій за Рішенням від 31.08.2015р. №0016531702 та відповідно винесеної вимоги про сплату боргу від 31.08.2015р. № Ф-0016521702.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, суд приходить до висновку що відповідачем правомірність своїх дій не доведена, а позовні вимоги ОСОБА_2 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0016491702 від 31.08.2015р. видане Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки №Ф-0016521702 від 31.08.2015р. видану Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Визнати протиправним та скасувати рішення №0016531702 від 31.08.2015р. про застосування штрафних санкцій, видане Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Н.В. Турлакова