Справа №303/3037/16-ц
2/303/1534/16
Номер стат. звіту - 26
Іменем України
25 липня 2016 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Куцкір Ю.Ю.
при секретарі Славич М.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства “ВіЕс Банк” про захист прав споживачів та визнання припиненим зобов'язання в іноземній валюті, -
Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства “ВіЕс Банк” про захист прав споживачів та визнання припиненим зобов'язання в іноземній валюті.
Представник позивача позов мотивує тим, що 06 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством “Електрон Банк”, правонаступником якого є ПАТ “ВіЕС Банк” надалі кредитор та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №КF49840. Згідно п.1.1 Кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальникові грошові кошти в сумі 150 000 доларів США. Відповідно до п.3.2 вищезазначеного Договору, надання кредиту здійснюється банком в 5-ти денний термін з дня укладення Кредитного договору у готівковій формі. Датою надання кредиту є дата отримання позичальником суми кредиту з каси банку. Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що було упущено банком при укладенні даного Договору. Зразу після підписання вищезазначеного Договору, банк перестав виконувати свої зобов'язання майже в повному обсязі, а саме - позичальнику не було видано вказану суму у п.1.1. Договору суму кредитних коштів - 150 000 доларів США. Відповідно до пунктів 3.2., 3.4. глави 3 розділу IV Інструкції НБУ №174 банк (філія, відділення) видає з операційної каси за заявою на видачу готівки фізичним особам готівку національної та іноземної валюти з поточних, вкладних (депозитних) рахунків. Банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення видачі готівки один примірник видаткового касового документу з підписами та відбитком печатки (штампа) банку (філії, відділення), що є підтвердженням про видачу готівки (п.3.13 глави 3 розділу IV Інструкції №174. Жодного видаткового касового документу про отримання коштів, які мали бути видані через касу, відповідно до умов Кредитного договору, позичальник не отримував, так як і не отримував і вказані в Договорі кошти. Банк також порушив істотну умову Договору, що стосується його предмету - отримання кредиту в іноземній валюті та використання валюти, як засобу платежу, тому, що банк не мав юридичного права видавати кредит особі, яка не має ліцензії НБУ на отримання кредиту в іноземній валюті. Відповідно до ст.5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року №15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету. Згідно з п.4 ст.5 Декрету КМУ індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Також в даному оспорюваному Договорі вимоги згідно із ЗУ “Про захист прав споживачів”, ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” щодо письмового оформлення Кредитного договору кредитором виконані в неповному обсязі, а саме: відсутній чіткий детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, сторінки Договору не пронумеровані, відсутній еквівалент суми іноземної валюти в гривні.
Виходячи з того, що кредитор, в момент укладення Договору, порушив ряд норм чинного законодавства, перестав виконувати зобов'язання, передбачені умовами Кредитного договору з моменту його підписання - вважає, що зобов'язання в іноземній валюті, передбачене Кредитним договором, повинно бути припиненим з моменту підписання Кредитного договору.
Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором.
Згідно ч.1 ст.615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задоволити з підстав зазначених в позові та пояснив суду, що відсутній видатковий касовий ордер про одержання позивачем валютних коштів тобто іноземної валюти. Його довіритель по даний час не сплачував жодних платежів по кредиту і кошти не отримував. Також пояснив, що банк був зобов'язаний видати копію касового ордеру, але не зробив цього. Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні пояснивши суду, що позивач ОСОБА_3 підписав кредитний договір у відповідності до якого отримав кредитні кошти та здійснював платежі щодо його повернення, але через деякий час перестав повертати кредитні кошти та відсотки по них. Суд перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та підтверджується належними у справі доказами, що 06.06.2008 року між ВАТ “Електрон Банк” правонаступником якого є ПАТ “ВіЕс Банк” та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №КF49840.
Відповідно до п.1.1. Кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику гроші в сумі 150 000 доларів США строком на 15 років.
Згідно п.1.2 Кредитного договору позичальник зобов'язується повернути банку основну суму кредиту частинами відповідно до графіку платежів за кредитом, що міститься в додатку №1 до кредитного договору і є його невід'ємною частиною, та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором. Кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 05 червня 2023 року.
У відповідності до п.3.2 Кредитного договору надання кредиту здійснюється банком в 5-ти денний термін з дня укладення кредитного договору у готівковій формі. Датою надання кредиту є дата отримання позичальником суми кредиту з каси банку.
Згідно п.7.1. Кредитного договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання і дії до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до копії заяви про видачу готівки №144960 від 06.06.2008 року позивач отримав 150 000 доларів США, що становить 728 100 гривень.
Згідно Розрахунку загальної заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ “ВіЕс Банк” по Кредитному договору №КF49840 від 06.06.2008 року станом на 25.06.2015 року загальна заборгованість становить 104 278,67 доларів США.
13.12.2001 року ВАТ “Електрон Банк” було видано НБУ банківську ліцензію №31 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”.
06.12.2002 року ВАТ “Електрон Банк” було надано НБУ дозвіл №31-2 на право здійснення операції, визначених пуктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”, згідно з Додатком до цього Дозволу. Відповідно до Додатку до Дозволу №31-2 від 06.12.2002 року ВАТ “Електрон Банк” надавався дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.
Дані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).
У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту ст.ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
Таким чином, юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов'язання.
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
У відповідності до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Згідно до ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст.2 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до п.10, 11 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30 березня 2012р. “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” зазначено, що банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Відповідно до Інструкції “Про касові операції в банках України” затвердженої Постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N337, яка діяла на час виникнення правовідносин, укладення Кредитного договору між сторонами 06.06.2008 року (втратила чинність 15.07.2011 року) п.4 гл.3 “Порядок видачі готівки з каси банку” встановлено, що видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - фізичним особам.
Представник відповідача в судовому засіданні також подав суду заяву про застосування при вирішенні даного спору строку позовної давності. В заяві зазначає, що позов подано позивачем 20.05.2016 року, через більше ніж 7 років.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 05 червня 2023 року (п.1.2 Кредитного договору).
Таким чином, враховуючи дані обставини, суд вважає, що позивачем ОСОБА_3 не було пропущено строк позовної давності звернення до суду і останній звернувся до суду з позовом до його спливу.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні, а саме у відповідності до заяви про видачу готівки №144960 від 06.06.2008 року позивач ОСОБА_3 отримав 150 000 доларів США, що становить 728 100 гривень. Відповідно до Інструкції “Про касові операції в банках України” затвердженої Постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N337, яка була чинна на час виникнення правовідносин, укладення Кредитного договору між сторонами 06.06.2008 року (втратила чинність 15.07.2011 року) п.4 гл.3 “Порядок видачі готівки з каси банку” встановлено, що видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - фізичним особам. Щодо письмово оформлення Кредитного договору, який укладений між сторонами то в ньому чітко викладені умови кредитування та зобов'язання, які взяли на себе сторони. Також в судовому засіданні не було встановлено належними та допустимими доказами факту належного виконання позивачем ОСОБА_3 своїх зобов'язань перед банком за Кредитним договором. Юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов'язання.
Таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.
Враховуючи вищенаведені обставини суд приходить до висновку, що позов позивача ОСОБА_3 не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 3,10,11,60,209,212,214-215,217,218 ЦПК України, ст.ст. 610, 611, 612, 615, 616 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про визнання припиненим зобов'язання в іноземній валюті по Кредитному договору №KF 49840 від 06 червня 2008 року з моменту його підписання - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Мукачівського УДКСУ Закарпатської області (код 37958089, банк ГУДКСУ у Закарпатській області, МФО 812016, р/р 31215206700003, код класифікації 22030001) - 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд.
Головуючий Ю.Ю.Куцкір