264/4371/16-ц
2-о/264/354/2016
"29" липня 2016 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Мирошниченка Ю. М. , при секретарі Ковальовій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (заінтересована особа Іллічівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області) про встановлення факту смерті,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до суду із заявою, в якій просить встановити факт смерті її колишнього чоловіка ОСОБА_3 30.04.2016 року на тимчасово окупованій території України у м. Ясинувата Донецької області.
В обґрунтування своєї заяви зазначає, що 30.04.2016 року на тимчасово окупованій території в у м. Ясинувата помер її колишній чоловік, батько її сина ОСОБА_4, в інтересах якого вона звертається до суду, ОСОБА_3, про що Республіканським бюро судово-медичних експертиз видано лікарське свідоцтво про смерть № 1376 від 08.06.2016 р.. Заявниця звернулась до Іллічівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області для реєстрації смерті ОСОБА_3, однак їй було відмовлено, оскільки представлені документи на реєстрацію не відповідають вимогам чинного законодавства.
Дослідивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зі змісту ст. 3 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Згідно п.5 ч.2 ст. 234 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абзацом 2 ч.1 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. У даному випадку заяву подано колишньою дружиною померлого в інтнрнсах їх неповнолітнього сина.
Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1, є колишньою дружиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_2 їх сином (а.с. 8, 11, 16).
На підтвердження факту смерті ОСОБА_3 заявниця надала лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті № 1376, видані 08.06.2016 року Республіканським бюро судово-медичних експертиз, тобто медичною установою, що розташована на окупованій території, згідно яких він помер 30 квітня 2016 року внаслідок вогнепальних осколкових поранень декількох ділянок тіла, свідоцтво про смерть ОСОБА_3, видане Макіївським міським відділом запису актів цивільного стану, посвідчення про захоронення ОСОБА_3 та фотознімки місця поховання ОСОБА_3.
У липні 2016 року до Іллічівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області ОСОБА_1 звернулась за видачею свідоцтва про смерть ОСОБА_3, однак листом вих. № 2007/15.3.30 від 29.07.2016 року у видачі свідоцтва було відмовлено через те, що заявником на підтвердження факту смерті пред'явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно якої м. Донецьк відноситься до такої території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження в повному обсязі внаслідок проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, з із змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Оцінюючи лікарське свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно якої м. Харцизьк відноситься до такої території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження в повному обсязі внаслідок проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, з із змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, оскільки на сьогоднішній час заявниця позбавлена можливості в позасудовому порядку отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_3, який помер в м. Ясинувата, тобто на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що надасть можливість заявниці отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_3, виданого державним органом України.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 197, 212 - 215, 218, 223, 234, 251-256 ЦПК України, ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", суд
Заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (заінтересована особа Іллічівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області) про встановлення факту смерті задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживав в ІНФОРМАЦІЯ_3, помер 30 квітня 2016 року в м. Ясинувата, причина смерті - вогнепальні осколкові поранення декількох ділянок тіла.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів, з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Ю. М. Мирошниченко