Справа № 536/2575/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1069/16Головуючий у 1-й інстанції Степаненко Ю.І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1
28 липня 2016 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого-судді Чумак О.В.,
суддів: Карнауха П.М., Пилипчук Л.І.,
при секретарі Лимар О.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Першого заступника прокурора Кіровоградської області і Державної казначейської служби України
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 лютого 2016 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби України в Кіровоградській області, прокуратури Кіровоградської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та стягнення суми сплаченої у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача ОСОБА_1, -
в с та н о в и л а :
В грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби України в Кіровоградській області, прокуратури Кіровоградської області з вищезазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказувала, що з липня 2013 року по жовтень 2015 року вона перебувала під слідством і судом по обвинуваченні її у вчиненні ряду злочинів у складі організованої групи, передбачених диспозиціями ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 2 статті 205, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 3 статті 358, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 4 статті 358, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 1 статті 366, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 3 статті 212 Кримінального кодексу України. Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 травня 2015 року ОСОБА_2 було визнано невинуватою в інкримінованих слідством кримінальних правопорушень. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2015 року, вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 травня 2015 року залишено без змін. Позивач зазначила, що у зв'язку з незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності вона зазнала моральних страждань, оскільки під час тривалого досудового розслідування і судового розгляду були зруйновані життєві плани і соціальні зв'язки, ці події негативно вплигнули на її честь і гідність. Прохала суд стягнути на користь неї 300 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 8 717 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, отриману позивачкою у зв'язку незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок коштів, які обліковуються у ОСОБА_3 казначейській службі України, шляхом безспірного списання коштів на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у сумі 50 000 гривень та суми сплаченої у зв'язку з наданням позивачу юридичної допомоги в розмірі 8 717 гривень 20 копійок, а всього 58 717 гривень 20 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач ОСОБА_3 казначейська служба України, оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. Свої вимоги мотивує тим, що позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування завданої моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, однак, нею не було доведено, що перебування під слідством порушило її нормальні життєві зв'язки, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Так, судом було встановлено, що позивачка не була звільнена з місця роботи, згідно показань свідків ставлення до нею у колективу не змінилось. Крім того, апелянт зазначає, що не підлягають відшкодуванню витрати за надання ОСОБА_2 правової допомоги, оскільки, відповідно до ст. 120 КПК України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений.
Також з рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 лютого 2016 року не погодився відповідач прокуратура Кіровоградської області. В свої апеляційній скарзі перший заступник прокурора Кіровоградської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, прохав суд скасувати оскаржуване рішення в частині відшкодування моральної шкоди. Ухвалити нове рішення, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням розміру моральних страждань позивача у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати. Апелянт вважає, що розмір стягнутої судом моральної шкоди є завищеним та необґрунтованим, оскільки не відповідає конкретним обставинам справи, характеру моральних страждань та нормам законодавства. Крім того, апелянт зазначає, що визначений судом порядок відшкодування завданої позивачеві шкоди за рахунок коштів Державного казначейської служби України, не повній мірі відповідає встановленому законом порядку, оскільки стягнення таких коштів здійснюється з коштів державного бюджету.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників відповідача, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з підстав, передбачених п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України.
Судом першої інстанції було встановлено, що 17 липня 2013 року старшим слідчим з ОВС ВКР СУ фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Кіровоградській області ОСОБА_4 було складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_2 за ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 2 статті 205, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 3 статті 358, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 4 статті 358, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 1 статті 366, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 3 статті 212 КК України /т. 1 а.с. 221, 222/, яка була вручена їй 27 серпня 2013 року /т. 1 а.с.218-220/.
Постановою старшого слідчого ОВС ВКР СУ фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Кіровоградській області ОСОБА_4 від 19 серпня 2013 року оголошено ОСОБА_2 в розшук та надано органу дізнання доручення на встановлення її місця знаходження /т. 1 а.с. 216,217/.
27 серпня 2013 року старшим слідчим ОВС ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у Кіровоградській області Шаталовим А.Ф. було подане письмове клопотання слідчому судді Ленінського районного суду м. Кіровограда про застосування відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді застави /т. 1 а.с.198-202/.
29 серпня 2013 року ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда підозрюваній ОСОБА_2 було визначено заставу у розмірі 20 мінімальних заробітних плат в сумі 22 940 гривень /т. 1 а.с.164-172/.
Згідно вироку Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 травня 2015 року ОСОБА_2 визнано невинуватою у вчиненні злочинів по всіх статтях предявленого обвинувачення та виправдано від 15 жовтня 2015 року /т. 1 а.с.12-87/.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області вирок Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15 травня 2015 року залишено без змін /т. 1 а.с.88-162/.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, у зв'язку з тривалим перебуванням під слідством та судом протягом 25 місяців і 18 днів, зазнала моральних страждань, що були спричинені зміною в її житті, і зусиллями вжитими для відновлення попереднього стану, а також налагодження стосунків з оточуючими людьми. Оцінивши докази у їх сукупності суд прийшов до висновку про стягнення на користь позивача грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками районного суду, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів діяння, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає у разі постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно п. 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131, право на відшкодування у громадянина, який був незаконно засуджений судом виникає у випадку повної його реабілітації.
Отже, аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності виникає у неї лише у випадку постановлення виправдувального вироку суду відносно цієї особи.
Проте, як встановлено під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, 31 березня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було скасовано ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2015 року, якою було залишено без змін виправдувальний вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 травня 2015 року відносно ОСОБА_2 та ін. осіб. Призначено новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції зі стадії підготовки до апеляційного провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 09 червня 2016 року вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 травня 2015 року стосовно ОСОБА_2 та ін. осіб було скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Отже, на момент розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочинів передбачених ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 2 статті 205, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 3 статті 358, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 4 статті 358, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 1 статті 366, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 28, ч. 3 статті 212 КК України перебуває у провадженні суду першої інстанції. Жодних чинних виправдувальних вироків суду в межах зазначеного кримінального провадження відносно ОСОБА_2 не постановлено, інших підстав для повної реабілітації особи від інкримінованих правопорушень судом не встановлено.
Таким чином, юридичні підстави для відшкодування ОСОБА_2 шкоди в порядку передбаченому Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - на даний час відсутні, оскільки незаконність вчинених відносно неї процесуальних дій, в ході кримінального провадження, не встановлена виправдувальним вироком суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг відповідачів по справі, скасування оскаржуваного ними рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Матеріалами справи підтверджено, що при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 казначейською службою України сплачено 3 395, 88 грн. /т. 2 а.с. 61/ судового збору. Прокуратурою Кіровоградської області також сплачено судовий збір у аналогічному розмірі /т. 2 а.с. 45, 75/.
Згідно до абз. 2 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Оскільки рішенням суду апеляційної інстанції скарги Державної казначейської служби України і першого заступника прокурора Кіровоградської області задоволено частково, то понесені ними судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору при поданні апеляційних скарги, мають бути відшкодовані пропорційно до задоволених вимог, а саме розділені між сторонами в рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 303, п. 3, 4 ч. 1 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 лютого 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби України в Кіровоградській області, прокуратури Кіровоградської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та стягнення суми сплаченої у зв'язку з наданням юридичної допомоги - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державної казначейської служби України 1 697, 94 грн. (одну тисячу шістсот дев'яносто сім гривень 94 копійки) в рахунок відшкодування понесених судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Кіровоградської області 1 697, 94 грн. (одну тисячу шістсот дев'яносто сім гривень 94 копійки) в рахунок відшкодування понесених судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий-суддя (підпис) О. В. Чумак
Судді: (підпис) ОСОБА_5
(підпис) ОСОБА_6
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області ОСОБА_1