"28" липня 2016 р. м. Київ К/800/25135/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шведа Е.Ю.,
суддів: Горбатюка С.А.,
Мороз Л.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за
касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2015 року
у справі № 815/3810/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Управління Пенсійного фонду України у місті Котовську та Котовському районі Одеської області
про визнання дій посадових осіб протиправними та скасування вимог,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у місті Котовську та Котовському районі Одеської області (далі - УПФУ), в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив: визнати протиправними дії посадових осіб УПФУ щодо нарахування недоїмки на підставі картки особового рахунку платника; скасувати вимогу відповідача № ф-7 від 01 лютого 2013 року про сплату недоїмки; скасувати додаткову вимогу про сплату недоїмки № Ф-7 від 13 травня 2013 року про стягнення суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 398 грн. 01 коп.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року позов задоволено, визнано протиправними дії посадових осіб УПФУ щодо нарахування недоїмки ОСОБА_2 на підставі картки особового рахунку платника; скасовано вимоги про сплату недоїмки УПФУ № Ф-7 від 01 лютого 2013 року та від 13 травня 2013 року.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що позивач як ФОП, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, та одночасно є пенсіонером за віком, звільнений від сплати єдиного внеску, про що вірно вказав суд першої інстанції. В той же час протилежний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, вважає позивач.
В запереченнях, що надійшли на адресу суду, відповідач вважає касаційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.
Судами встановлено, що ФОП ОСОБА_2 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців з 12 січня 2004 року, з 01 січня 2012 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, та зареєстрований в УПФУ як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З грудня 2008 року ОСОБА_2 є пенсіонером за віком відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого Пенсійним фондом України.
УПФУ на підставі картки особового рахунку платника ОСОБА_2 у зв'язку з несплатою ним єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нараховано недоїмку, сформовані та надіслані на адресу позивача вимоги про її сплату від 01 лютого 2013 року № Ф-7 на суму несплаченого єдиного внеску у розмірі 4572,42 грн. та від 13 травня 2013 року № Ф-7 на суму 398,01 грн.
Позивач оскаржив вимогу про сплату недоїмки від 01 лютого 2013 року за № Ф-7 в адміністративному порядку до УПФУ, Головного управління Пенсійного фонду України, Пенсійного фонду України, за результатами розгляду яких скарги позивача залишено без задоволення, а вимоги - без змін.
Позивач, не погодившись з вказаними діями, рішеннями відповідача, звернувся до суду з даним позовом про визнання дій посадових осіб протиправними та скасування вимог.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, та одночасно є пенсіонером за віком звільнений від сплати єдиного внеску.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.
Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 вказаного закону).
З наведених норм закону слідує, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску за себе, за умови, якщо такі особи є пенсіонерами за віком (незалежно від того, досягли вони загального пенсійного віку чи така пенсія оформлена на пільгових умовах - зі зменшенням віку) та отримують відповідно до закону пенсію.
Згідно з абз. 1 і 2 п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років).
Загальні умови призначення пенсій за віком визначені ст. 12 зазначеного закону та ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таке право виникало у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на підставі п. «б» ч. 1 якої, як установили суди, позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах - зі зменшенням віку, зазначеного у ст. 12 вказаного закону, та за наявності відповідного трудового стажу.
Зі змісту наведених норм законодавства слідує висновок, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не є платниками єдиного внеску за себе згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки вказана норма не містить жодного винятку щодо пенсіонерів за віком.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своєму рішенні від 17 березня 2015 року у справі № 21-483а14, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 2442 КАС України.
За таких обставин, дії відповідача щодо нарахування недоїмки зі сплати страхових внесків ОСОБА_2 є протиправними, а прийняті рішення - незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Тому, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції скасуванню з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: