Провадження № 22-ц/774/3280/16 Справа № 183/7736/14 Головуючий у 1 й інстанції - Березюк В.В. Доповідач - Романюк М.М.
Категорія 47
27 липня 2016 року м. Дніпро
27 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого Романюк М.М.
суддів Котушенко С.П., Красвітної Т.П.
при секретарі Порубай М.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Управління Держземагенства у Новомосковському районі, виконавчий комітет Новомосковської міської ради про припинення права спільної часткової власності на домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою, -
Позивач звернулася до суду з зазначеним вище позовом 08 грудня 2014 року. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2013 року, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року залишено без змін, її позовні вимоги було задоволено частково: виділено ОСОБА_4 квартиру НОМЕР_1, ОСОБА_3 виділено квартиру НОМЕР_2
Додатковим рішенням від 14 квітня 2014 року по даній справі було визначено перелік побудов, які відходять кожній зі сторін.
Крім того, 30 вересня 2014 року, ухвалою Новомосковського міськрайонного суду було виправлено описку в додатковому рішенні Новомосковського міськрайонного суду від 14 квітня 2014 року, другий та третій абзац резолютивної частини рішення від 02 грудня 2013 року викладено в новій редакції.
Таким чином, позивач ОСОБА_4, на сьогоднішній день, є власником 51/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, які включають в себе конкретно визначений перелік побудов.
Але, у зв'язку з тим, що в резолютивній частині рішення Новомосковського міськрайонного суду від 02 грудня 2013 року не було прописано, що право спільної часткової власності між сторонами припиняється, сторони й досі є співвласниками спірного домоволодіння.
У зв'язку з тим, що між сторонами існують суперечки щодо порядку користування земельною ділянкою, просить припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_1
- визначити наступний порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,1434 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками:
а) ОСОБА_2, як власнику 51/100 частки земельної ділянки, в користування виділити земельну ділянку, площею 0,0731 га, в тому числі під літньою кухнею літ. «В», прибудовою літ. «в», сараєм літ. «Г», колодязем літ. «к», вбиральнею літ. «д», згідно з геодезичним звітом ТОВ "Юст Інвест";
б) ОСОБА_3, як власнику 49/100 частки земельної ділянки, в користування виділити земельну ділянку, площею 0,0703 га, в тому числі під житловим будинком літ. «А», сіньми «а», сараєм літ. «Б», сараєм літ. «Ж», вбиральнею літ. «З», згідно з геодезичним звітом ТОВ "Юст Інвест".
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року та додатковим рішенням від 15 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено частково: припинено право спільної часткової власності сторін на спірне домоволодіння, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З урахуванням того, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині щодо відмови в задоволенні позову, то перегляд його судом апеляційної інстанції проводиться лише в цих межах.
Відмовляючи в задоволенні позову щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для цього.
З даним висновком погоджується і колегія апеляційного суду виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав ОСОБА_2 є власником 51/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 а ОСОБА_3 є власником 49/100 частин зазначеного домоволодіння.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2013 року ОСОБА_2 виділено квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 квартиру НОМЕР_2 в тому ж будинку.
Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2014 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2013 року доповнено переліком майна, яке підлягає виділу ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року виправлено описку в додатковому рішенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2014 року шляхом викладення резолютивної частини вказаного додаткового рішення в новій редакції.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно ч.1 ст.116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч.1, 2 ст.120 Земельного Кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно ч.1 ст.125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Тобто, з аналізу вказаних норм права можна дійти висновку, що для визначення порядку користування земельною ділянкою необхідно насамперед набути право на таке користування.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивачем не надано суду доказів того, що спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку надавалася кому не будь з попередніх власників будинку. В матеріалах інвентаризаційної справи по будинку 83 розташованому по вул.Підлісній в м.Новомосковську Дніпропетровської області також відсутні відомості щодо надання земельної ділянки в користування власникам цього домоволодіння.
З урахуванням того, що передній власник будинку не мав ані права власності ані права користування спірною земельною ділянкою, то до позивача та відповідача відповідно таке право не перейшло, а тому відсутні підстави для визначення порядку користування земельною ділянкою між сторонами, а заявлений позов є передчасним.
Посилання апелянта з приводу того, що вона набула у спадок частину вказаного домоволодіння у зв'язку з чим до неї перейшло і право користування земельною ділянкою не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Як роз'яснено у Пленумі Верховного Суду України у п.10 постанови №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Правило статті 1225 ЦК про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.
Отже з аналізу вказаного можна зробити висновок про те, що перехід права користування можливий лише у разі наявності у спадкодавця такого права.
Оскільки доказів виділення органами місцевого самоврядування земельної ділянки в користування для обслуговування даного будинку сторонами не надано підстав для застосування положення ст.1225 ЦК України не має.
Крім того, позивач не позбавлена права на звернення до відповідних органів державної влади з клопотанням щодо виділення у її користування земельної ділянки необхідної для обслуговування її частини будинку.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.М.Романюк
Судді: С.П.Котушенко
Т.П.Красвітна