Справа № 192/2300/16-а
Провадження № 2-а/192/18/16
"27" липня 2016 р. Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Щербини Н. О.,
за участю секретаря судового засідання - Сербіної Л. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Солоне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області про скасування рішення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області та ОСОБА_2 про скасування рішення Широчанської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області від 18 вересня 2015 року №7-35/УІ.
На обґрунтування позову посилається на те, що 18 вересня 2012 року він придбав у брата ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який запевнив його що є власником будинку, житловий будинок по АДРЕСА_1 з земельною ділянкою. Угоду оформили простою письмовою розпискою, згідно якої ОСОБА_5 дозволив позивачу користуватися земельною ділянкою, отримав за продаж 3 000 гривень, а позивач розібрав будинок, удобрив земельну ділянку та з усного дозволу сільського голови почав її обробляти.
Позивач посилається на те, що з 2010 року займається обробленням земельної ділянки, розібрав житловий будинок, облагородив територію, вклав значні кошти в удобрення землі, посадив на земельній ділянці часник, та коли земельна ділянка почала давати врожай, раптово дізнався про те, що відповідачка ОСОБА_2 отримала спірне рішення та намагається оформити свої права на вказану земельну ділянку.
Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки він є користувачем даної земельної ділянки, яка раніше не була ніким приватизована, тому саме він та його мати мають першочергове право на її приватизацію. Родина ОСОБА_5 втратила право на цю землю в той час як написали розписку, а ОСОБА_2 до своєї зави не надала погодження землекористувачів, яким є позивач.
ОСОБА_1 посилається на те, що багато грошових коштів вклав в дану земельну ділянку, а відповідачці відомо про те, що землю її брат продав позивачу. У зв'язку з порушенням вимог ст. 118 ЗК України рішення повинно бути скасоване.
В судовому засіданні 07 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 свої вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Пояснив, що в 2012 році його однокласник - ОСОБА_5 як спадкоємець продав йому будинок АДРЕСА_1 за 3 000 гривень. Позивач розібрав будинок, облагородив земельну ділянку, почав її обробляти, вдобряти.
Представник позивача - ОСОБА_7 пояснила, що з сином займається обробкою землі, з якої отримують врожай, продають його та живуть на виручені кошти. Будинок у ОСОБА_5 купили заради земельної ділянки, оскільки будинок не був придатним для життя. Все село знає, що вона та її син - позивач по справі, займаються городництвом - вирощують часник, проте на засідання сесії, їх як землекористувачів ніхто не викликав. Проте вони справно платять земельний податок за цю землю, а квитанції надходять на ім'я позивача. На час укладання розписки сільський голова повідомив, що земельна ділянка не за ким не зареєстрована, а тому дозволив користуватися нею з метою того, щоб вона була охайною та доглянутою. Посилалася на те, що вона з сином витрачають кошти на вдобрення землі, на насіння. Оформити договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 вони не змогли, бо продавець документів на будинок не мав, а згодом був притягнутий до кримінальної відповідальності. Відбував покарання в місцях позбавлення волі. На даний час ухиляється від посвідчення розписки або договору.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні. Посилалася на те, що її брат - ОСОБА_5 з 2011 по 2015 року відбував покарання в місцях позбавлення волі, а в 2009-2010 роках був в с. Тритузне та позивач вмовив його продати батьківську хату за 3000 гривень. Після смерті батьків в їхній багатодітній родині, домовилися, що будинок буде спадщиною ОСОБА_5 Після смерті матері, яка померла в 2005 році та смерті вітчима - який помер 2008 році, земельну ділянку обробляла ОСОБА_8, а в будинку ніхто не жив. Будинок був колгоспним, видавався в 1998 році матері відповідачки, яка працювала дояркою, а про те, чи були документи на будинок - відповідачці не відомо. В 2015 році вона звернулася до Широчанської сільської ради з заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою, отримала рішення та замовила проект у ФОП ОСОБА_9 Під час написання розписки братом вона була присутня, самостійно підписала розписку оскільки брат погрожував їй, гроші не отримувала.
Представник відповідача Солонянської селищної ради - Ращик П. П. в судових засідання позовні вимоги не визнала заперечувала проти їх задоволення, надавши також і письмові заперечення (а.с.29). Посилалася на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 є власністю Широчанської сільської ради, оскільки за оформленням прав не неї, до того часу як звернулася ОСОБА_2, ніхто не звертався. ОСОБА_2 не використала своє право на отримання безоплатно у власність земельну ділянку, тому її заява була задоволена та прийнято рішення, яке оскаржує позивач.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні 07 липня 2016 року повідомив, що позивач найняв його щоб возити землю, добрива протягом 3-4 днів в 2013-2016 роках. Він возив добрива на земельну ділянку в с. Тритузне, точнішу адресу повідомити суду не може.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні 07 липня 2016 року повідомила, що в 2016 році працювала у матері позивача по найму - полола часник в с. Тритузне, точнішу адресу повідомити суду не може.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні 07 липня 2016 року повідомила, що проживає в с. Тритузне 43 роки, була депутатом Широчанської сільської ради з 1973 по 2015 роки. Свідку відомо про те, що будинок АДРЕСА_1 побував колгосп «Свердлова» («Січ»), а згодом цей будинок був переданий сім'ї ОСОБА_2 як багатодітній. Батьки працювали на фермі, мати були дояркою. Після смерті батьків та вітчима ОСОБА_2 земельну ділянку обробляла ОСОБА_8, а в 2011 році землю почав обробляти ОСОБА_1 Свідок в 2015 році була в складі земельної комісії, яка розглядала питання ОСОБА_2 про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою. ОСОБА_1 ніколи за час користування землею не звертався до сільської ради з будь-яким заявами стосовно землі, а тому рада прийняла рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою саме ОСОБА_2, оскільки така земельна ділянка була вільною згідно карти, яка зберігається в сільській раді. Землевпорядник ОСОБА_14 спочатку перевірила земельну ділянку, а потім земельна комісія підготувала висновок, який був поданий на сесію ради. ОСОБА_2 ніколи заяв до сільської ради про приватизацію земельної ділянки не подавала, а позивач має приватизовану земельну ділянку площею 2 га.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні 07 липня 2016 року повідомила, що по 11 березня 2016 року працювала на посаді діловода Широчанської сільської ради, а з 1997 року по 2002 рік була головою даної сільської ради. При сільській раді є комісія по земельним питанням та спорам, яка була створена в 2014 році. Перед тим як виділити земельну ділянку, комісія розглядає заяву, вдає висновок. Свідку достовірно відомо про те, що на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ніяких рішень до моменту звернення ОСОБА_2 не було, а позивач самовільно захватив цю земельну ділянку. Також свідку відомо, що будинок АДРЕСА_1 був наданий матері відповідачки, як працівниці колгоспу «Свердлова», а право власності на нього ні за ким не зареєстроване.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні 07 липня 2016 року повідомила, що працювала педагогом Тритузнянськй середній загальноосвітній школі, а з 2005 по 2015 року була депутатом Широчанської сільської ради і нікому в сільській раді не було відомо про те, що землю обробляє ОСОБА_1
Суд, вислухавши позивача та його представника, відповідача та представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази, приходить до наступного висновку.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Статтею 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема делеговані повноваження щодо координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.
Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; заходи із землеустрою - передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів; землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що 17 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулася з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до Широчанської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області (а.с.31), яка згідно рішення «Про добровільне об'єднання територіальних громад» від 28 липня 2015 року №2-55/VI була об'єднана з Солонянською селищною радою (а.с.88), а тому позов заявлено до відповідача, як до правонаступника ради, яка прийняла оскаржуване позивачем рішення.
Одночасно ОСОБА_2 надала викопіювання місця розташування земельної ділянки, зазначила її адресу на орієнтовну площу - 0,32 га вказавши мету - ведення особистого селянського господарства.
Широчанська сільська рада Солонянського району Дніпропетровської області 18 вересня 2015 року прийняла рішення «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» №7-35/VІ (а.с.9).
Судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного позивачем рішення Широчанська сільська рада діяла в межах повноважень, які передбачені ЗК України та нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а до заяви ОСОБА_2 були надані всі необхідні документи, які передбачені ст. 118 ЗК України. При цьому суд посилається на те, що відповідно до положень вказаної статті забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Статтею 118 ЗК України передбачено, що до клопотання, крім інших документів, додаються погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Позивач як на підставу своїх вимог зазначає, що з 2012 року є землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1, оскільки купив у ОСОБА_5 будинок за вказаною адресою, який розібрав та на даний час обробляє земельну ділянку, в яку вклав значні кошти.
В якості доказів купівлі будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 позивачем було надано письмову розписку, складену 26 вересня 2012 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 продав будинок під розборку з правом користування земельної ділянки за 3 000 гривень 00 копійок (а.с.10).
Згідно відповіді ТОВ «Абрис» на запит суду станом на 31 грудня 2012 року право власності на будинок АДРЕСА_1 не оформлялося, а сторонами не надано доказів існування такого права у ОСОБА_5 або інших осіб як на час розгляду справи, так і на час складання розписки.
Частинами 3,4 статті 334 ЦК України в редакції на момент написання розписки, було передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Статтею 657 ЦК України в редакції на момент написання розписки було передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Таким чином виникнення права власності на нерухоме майно та земельну ділянку залежало від укладання в нотаріальному порядку відповідного договору та від державної реєстрації такого договору.
Позивач не надав суду доказів виникнення у нього права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, як не надав і доказів того, що він є землекористувачем земельної ділянки за вказаною адресою, оскільки відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Тобто для того, щоб мати статус землекористувача необхідно мати одне з зареєстрованих прав: власності, постійного користування або оренди земельної ділянки.
ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з тих підстав, що він є землекористувачем, користується земельною ділянкою, однак його ніхто не запрошував на засідання сесії та не попереджав про наміри ОСОБА_2 на оформлення нею прав на земельну ділянку, в яку він вклав значні кошти.
Суд вважає, що такі посилання позивача є недоведеними, оскільки позивач не надав суду доказів того, що він є землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до вимог ст. 125 ЗК України, а Солонянська селищна рада довела суду той факт, що вказана земельна ділянка на час написання ОСОБА_2 заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою була вільною та не була надана ані в оренду, ані в користування, ані у власність іншим особам (а.с.75-82), а суміжними землекористувачами є лише ОСОБА_18 та ОСОБА_19
Судом було встановлено, а також не оспорювалося представником позивача, що ОСОБА_1 з будь-якими заявами стосовно вказаної земельної ділянки до сільської ради щодо передачі в оренду, користування не звертався, використав своє право на безоплатну приватизацію 2 га землі, що також було підтверджено показами свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16
Також суд вважає, що посилання позивача щодо вкладання значних грошових коштів в удобрення землі не доведено матеріалами справи, оскільки з наданих позивачем накладних (а.с.15-20), оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, неможливо встановити на яку саме земельну ділянку було завезено торф, фосфогіпс. Вказані накладні містять адресу замовника - м. Дніпропетровськ, а свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні не зміг повідомити суду адресу земельної ділянки на які він завозив добрива. Враховуючи те, що позивач має в користуванні 2 га землі для ведення селянського господарства на території Широчанської сільської ради (а.с.67), суд критично сприймає посилання позивача щодо внесення добрив саме на земельну ділянку по АДРЕСА_1. Крім того, вкладання коштів в удобрення земельної ділянки не може свідчити про виникнення на таку земельну ділянку будь-яких прав, оскільки позивач фактично здійснював безпідставне користування такою земельною ділянкою.
Суд враховує, що оскільки позивач не мав будь-яких прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1, то вказане не може свідчити про те що він був землекористувачем такої ділянки, оскільки будь-яких прав на вказану ділянку він не мав. Посилання позивача на те, що він справно платить земельний податок за вказану земельну ділянку критично сприймаються судом, оскільки надані для огляду квитанції про сплату земельного податку не містять будь-якої адреси розташування такої земельної ділянки, а тому в приєднанні до матеріалів справи таких квитанцій судом було відмовлено.
Таким чином на час написання ОСОБА_2 заяви від 18 вересня 2015 року не було будь-яких перешкод для прийняття Широчанською сільською радою оскаржуваного рішення, оскільки земельна ділянка була вільною та знаходилася у власності сільської ради, що не спростовується та визнається самим позивачем, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Відповідно до положень ст. 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Оскільки ОСОБА_2 є відповідачем у даній справи, а позовні вимоги до неї позивачем не заявлені, то вказане є підставою для відмови в задоволенні позову відносно вказаного відповідача.
Судом було встановлено, що рішення Широчанської сільської ради є таким, що не підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін та встановлених обставин даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 11,50, 69-72, 94-103, 160-163, 167 КАС України, Законами України «Про оренду землі», «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 118-125 ЗК України, суд
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Солонянської селищної ради про скасування рішення в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги повинна бути одночасно направлена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий: суддя Н. О. Щербина