"27" липня 2016 р. Справа № 5023/4477/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя
ОСОБА_1, суддя Лакіза В.В., суддя Фоміна В.О.,
при секретарі Курченко В.А.,
за участю:
представника кредитора ПАТ “ОТП Факторинг Україна” - ОСОБА_2 за довіреністю від 08.09.2015р.,
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (вх.№ 1723 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 12.05.2016р. у справі № 5023/4477/12
за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 Ікечукву, м.Первомайський,
про визнання банкрутом,
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2016р. (суддя Суслова В.В.) у задоволенні заяви ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.
Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що дії ліквідатора щодо реалізації майна банкрута не порушують будь-яких охоронюваних законом інтересів, в тому числі і інтересів заставних кредиторів, а спрямовані на задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника в процедурі ліквідації в межах провадження у справі про банкрутство.
ТОВ "ОТП Факторинг Україна" з ухвалою місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Визнати недійсним договір про організацію аукціону з реалізації трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 укладений між арбітражним керуючим ОСОБА_4 та Товарною біржею “Всеукраїнський торгівельний центр”; визнати недійсним протокол аукціону Товарної біржі “Всеукраїнський торгівельний центр” від 27.11.2012р. з реалізації трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Краснодарська, буд. 175. Кв. 13; визнати недійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 від 21.12.2012р., укладений між арбітражним керуючим ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 27.11.2012р. та зареєстрований у реєстрі за № 3102, зареєстрованого в КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” за реєстровим № 10355437 номер запису 75439 в книзі 1; визнати недійсним договір купівлі - продажу трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 від 21.12.2012р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 21.12.2012р. та зареєстрований у реєстрі за № 5292; застосувати до сторін правові наслідки недійсності правочину згідно до ст. 216 ЦК України.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що господарським судом першої інстанції встановлено, що спірне майно використовувалось у підприємницькій діяльності банкрута у зв'язку з наявністю договору найму житлового приміщення, однак інших доказів, на думку апелянта, суду не надано. Крім того, зазначає, що господарський суд першої інстанції посилається на лист Вищого господарського суду України від 26.10.2011р. №01-06/1481/11, однак, на думку апелянта, він не має юридичної сили та носить рекомендаційний характер. А також, відзначає, що ліквідатор діяв з перевищенням своїх повноважень, оскільки не мав права включати спірне майно до ліквідаційної маси, яке не використовувалось у підприємницькій діяльності та є заставним.
Ухвалою від 13 липня 2016р. було задоволено клопотання представника кредитора про продовження розгляду апеляційної скарги та відкладення слухання справи у зв'язку із необхідністю ознайомитися із матеріалами справи.
Від апелянта надійшли пояснення до апеляційної скарги (вх. 7458 від 27.07.2016р.).
У судовому засіданні 27.07.2016р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, ухвалу місцевого господарського суду - скасувати.
У судове засідання Інші учасники провадження у справі про банкрутство не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Відповідно до частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на 15 днів.
Тому справа згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними в ній матеріалами.
За таких обставин, та враховуючи законодавчо встановлені обмеження строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності інших учасників провадження, за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.10.2012р. прийнято заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 Ікечукву та порушено провадження у справі.
Постановою господарського суду Харківської області від 17.10.2012р. визнано ФОП ОСОБА_3 Ікечукву банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута ОСОБА_4
До господарського суду першої інстанції у лютому 2016 року від кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надійшла заява про визнання недійсним договору про проведення аукціону, протоколу аукціону та договорів купівлі-продажу трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 64,2 кв.м.
В обґрунтування поданої заяви, кредитор посилається на вчинення дій арбітражним керуючим ОСОБА_4 (укладення договору на проведення аукціону та договору купівлі-продажу майна) направлені на відчуження заставного майна, яке не використовувалось у підприємницькій діяльності боржника, що свідчать про перевищення ним повноважень ліквідатора.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2016р. у задоволенні вищезазначеної заяви відмовлено.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Провадження у цій справі було порушено за Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, що діяла до 19 січня 2013 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Частиною 3 статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено, що провадження у справах про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності регулюється з урахуванням особливостей, передбачених розділом VI цього Закону.
Згідно з ч.7 ст. 48 Закону України розділу VI "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Стаття 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" врегульовує, зокрема, питання правовідносин, що виникають під час продажу майна боржника під час провадження по справі про банкрутство, а також підстави для визнання угод, укладених боржником, недійсними.
При цьому, у межах справи про банкрутство господарський суд визнає недійсними угоди на спеціальних підставах, які встановлені частиною 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або на підставах, передбачених цивільним законодавством, але лише ті угоди, які укладені між боржником та іншими особами при реалізації процедур розпорядження майном, санації боржника чи його ліквідації.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно з ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Як зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки процедура банкрутства здійснюється на підставі ст. ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та за відсутності відповідних клопотань кредиторів, комітет кредиторів банкрута не формувався.
Отже, порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.
Як вбачається з поданої до господарського суду першої інстанції заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна», заявник просить визнати недійсним договір про організацію аукціону з реалізації трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 укладений між арбітражним керуючим ОСОБА_4 та Товарною біржею “Всеукраїнський торгівельний центр”.
Однак, як вбачається з матеріалів, що ані в заяві, поданій до господарського суду першої інстанції, ані в апеляційній скарзі заявником не вказано, які саме норми права порушені при укладені вищезазначеного договору.
Таким чином, дана вимога кредитора не підлягає задоволенню з огляду на її безпідставність та недоведеність своїх вимог.
Щодо визнання недійсним протоколу недійсним протокол аукціону Товарної біржі “Всеукраїнський торгівельний центр” від 27.11.2012р. з реалізації трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 колегія суддів зазначає наступне.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України, якими унормовано, що права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Одним із способів захисту порушеного права відповідно до вищезазначених норм, а саме згідно з ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.
Однак, як вбачається з поданої заяви кредитора, останній просить визнати недійсним лише протокол аукціону. Проте, протокол аукціону лише фіксує процедури проведення самого аукціону, в якому зазначено, зокрема, початкова і остаточна ціна реалізації майна; пропозиції покупців та відомості про покупця, який запропонував у ході аукціону найвищу ціну, а також відповідні суми та номери рахунків, на які переможець аукціону повинен внести кошти за придбане майно та ін.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить визнати недійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 від 21.12.2012р., укладений між арбітражним керуючим ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 27.11.2012р. та зареєстрований у реєстрі за № 3102, зареєстрованого в КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” за реєстровим № 10355437 номер запису 75439 в книзі 1; визнати недійсним договір купівлі - продажу трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 від 21.12.2012р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 21.12.2012р. та зареєстрований у реєстрі за № 5292; застосувати до сторін правові наслідки недійсності правочину згідно до ст. 216 ЦК України.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Підстави визнання недійсності договорів чітко визначені нормами чинного законодавства, однак, жодної з норм ані у заяві поданої до господарського суду першої інстанції, ані в апеляційній скарзі заявником не вказано норми діючого законодавства, які порушені при укладені вищезазначених оспорюваних договорів. Крім того, апелянтом на надано до суду примірники вказаних договорів, на підставі, яких можна б було встановити недійсність даних договорів.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в ч. 1 ст. 32 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, законодавчими актами тягар доказування певних обставин покладається на одну зі сторін матеріальних правовідносин.
Заявник, звертаючись до суду, виходячи із приписів ст.ст. 54, 57 ГПК України, зобов'язаний додати до заяви і представити суду докази, які підтверджують його вимоги. В даному ж випадку, кредитор, звертаючись до суду із даною заявою не надав жодного доказу на підтвердження його підстав, крім того не надано жодного договору, якій заявник оспорює у судовому порядку та просить визнати недійсним. Тобто, саме заявником не доведено жодної обставини, викладеної у заяві.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
За приписами статті 34 названого Кодексу будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Тобто обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» посилається на те що трикімнатна квартира загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, не може бути продана на аукціоні у зв'язку з тим, що ліквідатором протиправно внесено її до ліквідаційної маси. Колегія суддів не погоджується з даним посилання з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до складу ліквідаційної маси громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, включається все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження, визначені ст. 25 Закону, до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Вичерпний перелік майна, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, встановлено ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", додатком до Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян.
ТОВ «ОТП Факторинг України» в обґрунтування поданої заяви зазначає про те, що майно банкрута, а саме квартира за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 64,2 кв.м., знаходиться в іпотеці у банку, тому дана квартира не може входити до ліквідаційної маси та не може бути продана на аукціоні.
Посилання заявника на зміни до ст. 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо не включення до ліквідаційної маси майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності є необґрунтованими з наступних підстав.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами послуг" від 22.09.2011р., який набрав законної сили 16.10.2011р., були внесенні зміни до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, ч. 7. ст. 48 Закону викладена в новій редакції, відповідно до якої у разі визнання громадянина - підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Відповідно до прикінцевих положень даного Закону, дія цього закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Харківської області від 17.10.2012р. визнано ФОП ОСОБА_3 Ікечукву банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. В даній постанові зазначено про те, що відповідно до довідки КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” від 08.11.2011р., за боржником - ФОП ОСОБА_3 Ікечукву зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 64,2 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2006р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстровано в реєстрі за № 1147.
А також зазначено про те, що вказана квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки від 10.09.2008р. укладеним між боржником та ЗАТ “ОТП Банк”, який забезпечує виконання кредитного договору №ML702/1141/2008 від 10.09.2008р. укладеного між ОСОБА_10 та ЗАТ «ОТП Банк».
Господарським судом першої інстанції при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом встановлено, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_4, загальною площею 64,2 кв.м., використовувалась боржником в підприємницькій діяльності у зв'язку з тим, що боржником та ОСОБА_11 ОСОБА_9 укладені договори найма жилого приміщення.
Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Таким чином, вищезазначена постанова про визнання боржника ФОП ОСОБА_3 Ікечукву банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, та в якій вказано про те, що спірна квартира є власністю боржника та використовувалась у підприємницькій діяльності, в апеляційному та касаційному порядку сторонами не оскаржувалась, набрала законної сили, тобто на даний час вона є чинна, отже, зазначені обставини не потребують повторного дослідження у межах даного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» скарги на дії ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_3 Ікечукву до суду не надходили. Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталось до суду з заявами про виключення спірного майна з ліквідаційної маси.
Місцевим господарським судом зауважено про неможливість застосування ч. 7 ст. 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" № 3795-VI від 22.09.2011 року (які діють з 16.10.2011р.), оскільки, це суперечить ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу заявника на Рішення Конституційного Суду України "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" № 1-рп/99 від 09.02.1999 року, згідно з яким, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України. Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Крім того, колегія суддів зазначає, що п. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" № 3795-VI від 22.09.2011 року передбачено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.
Як вбачається з матеріалів справи вказана квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки від 10.09.2008р. укладеним між боржником та ЗАТ “ОТП Банк”, який забезпечує кредитний договір №ML702/1141/2008, тобто укладення договору відбулось до порушення провадження у цій справі та внесення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" змін до ч. 7 ст. 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про спростування доводів апеляційної скарги щодо неправомірності включення спірної квартири до ліквідаційної маси, відсутність правових підстав для невключення до складу ліквідаційної маси боржника спірного майна, що належить боржнику, тому продаж правомірно включеного до ліквідаційної маси нерухомого майна на спірному аукціоні не суперечить вимогам законодавства. З огляду на вищевикладене, посилання апелянта не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання недійсним договору про організацію аукціону з реалізації спірного майна, протоколу аукціону Товарної біржі “Всеукраїнський торгівельний центр” від 27.11.2012р. з реалізації спірного майна; договору купівлі-продажу спірного майна, а також вважає, що дії ліквідатора щодо реалізації майна банкрута не порушують будь-яких охоронюваних законом інтересів, в тому числі і заставного кредитора, а спрямовані на задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника в процедурі ліквідації в межах провадження у справі про банкрутство.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, ухвала місцевого господарського суду не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 99, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 12.05.2016р. у справі № 5023/4477/12 залишити без змін.
Повний текст постанови складений 28.07.2016р.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя В.О. Фоміна