04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" липня 2016 р. Справа№ 910/9947/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Отрюха Б.В.
Гончарова С.А.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 13.07.2016 року
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства «Київпастранс» на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року
у справі № 910/9947/15 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом виробничого кооперативу «Контакт-90»
до комунального підприємства «Київпастранс»
про стягнення 2 543 065, 05 грн.
Виробничий кооператив «Контакт-90» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 1 581 972,97 грн. основного боргу, 571 101,43 грн. інфляційних втрат, 95 178,43 грн. 3% річних та 437 968,14 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2015 року у справі № 910/9947/14 позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Київпастранс» на користь ВК «Контакт-90» основну заборгованість в сумі 1 581 972,97 грн., 3% річних в сумі 95 178,43 грн., інфляційні втрати в сумі 571 101,43 грн., пеню в сумі 1,00 грн. та судовий збір у сумі 50 861,30 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2015 року у справі № 910/9947/15 в частині стягнення пені в сумі 1 грн. скасовано та викладено резолютивну частину рішення в новій редакції: стягнуто з КП «Київпастранс» на користь ВК «Контакт-90» основну заборгованість в сумі 1581972,97 грн., 3% річних в сумі 95178,43 грн., інфляційні втрати в сумі 571101,43 грн. та судовий збір у сумі 44965,05 грн.; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2015 року рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року у справі № 910/9947/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Так, при новому розгляді даної справи рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства «Київпастранс» на користь виробничого кооперативу «Контакт-90» основну заборгованість в розмірі 1 581 972 грн. 97 коп., 3% річних в розмірі 142 117 грн. 52 коп., інфляційні втрати в розмірі 883 252 грн. 08 коп., та судовий збір у розмірі 43 721 грн. 83 коп. У решті в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року по справі №910/9947/15 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог виробничого кооперативу «Контакт-90» відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 року апеляційну скаргу комунального підприємства «Київпастранс» на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року у справі № 910/9947/15 було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М. та призначено до розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2016 року у зв'язку з перебуванням головуючого судді Пашкіної С.А. на лікарняному, апеляційну скаргу КП «Київпастранс» на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Гончаров С.А., Отрюх Б.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В, суддів: Гончарова С.А., Отрюха Б.В. справу № 910/9947/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу ВК «Контакт-90» вважає подану апеляційну скаргу КП «Київпастранс» безпідставною та необгрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні 13.07.2016 року представники КП «Київпастранс» надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі, та просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року по справі № 910/9947/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити ВК «Контакт-90» в задоволенні позовних вимог у зв'язку із закінчення строку позовної давності.
Представник ВК «Контакт-90» у судовому засіданні 13.07.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та таким, що грутнується на нормах закону. Представник позивача просив апеляційний господарський суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому, представник зазначив, що строк позовної давності не пропущено оскільки, додатковою угодою сторони продовжили дію договору, визначили суму заборгованості, а тому на думку позивача строк позовної давності переривався.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши наявні в справі матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2006 року між комунальним підприємством «Київпастранс» (замовник), виробничим кооперативом «Контакт-90» (підрядник) та Дирекцією по будівництву об'єктів наземного пасажирського транспорту (служба замовника) укладено договір підряду №3/07-06 (надалі - договір), за умовами якого замовник доручив, а підрядник прийняв на себе виконання загально-будівельних робіт при будівництві тролейбусної лінії від пл. Амурської по вул. О. Трутенка, вул. Академіка Вільямса, вул. М. Якубовського до вул. Касіяна.
Відповідно до п.1.2 договору вартість підрядних робіт складає: 5 534 740 грн., ПДВ 1 106 948 грн., всього - 6 641 688 грн.
Згідно п. 4.3 договору остаточний розрахунок за виконану роботу здійснюється відповідачем згідно актів виконаних робіт протягом 10 днів після підписання актів виконаних робіт. Розрахунок проводиться після надходження коштів від Головного управління транспорту, зв'язку та інформатизації.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2006 року, а в частині розрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 5.1 договору).
Додатковими угодами до договору від 29.12.2006 року №2, від 31.03.2008 року №4, від 30.12.2008 року №6, від 11.06.2009 року №7, від 09.07.2010 року №9, від 29.12.2011 року №11 та від 28.12.2012 року №12 продовжувався термін дії договору. Так, за змістом додаткової угоди від 28.12.2012 №12 термін дії договору продовжено до 31.12.2013 року.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем були виконані роботи, що підтверджується, зокрема, актами приймання виконаних підрядних робіт (ф.КБ-2в), а саме: за травень 2007 року на суму 83 110, 80 грн., за жовтень 2007 року на суму 1 329 577,20 грн., за жовтень 2007 року на суму 149 372,40 грн., за грудень 2007 року на суму 1 965 235,20 грн., за грудень 2007 року на суму 348 364,80 грн., за лютий 2008 року на суму 1 079 558,40 грн., за квітень 2008 року на суму 806 966,40 грн., за липень 2008 року на суму 1 493 497,20 грн., за липень 2008 року на суму 802 658, 40 грн., акт за грудень 2010 року на суму 528 943,20 грн., за грудень 2010 року на суму 57 063,60 грн., за грудень 2010 року на суму 671 251,20 грн. та за грудень 2010 року на суму 297 584,40 грн.
Вартість виконаних виробничим кооперативом «Контакт-90» підрядних робіт за вказаним договором становить 9 613 183,20 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані вище акти підписані представниками сторін та службою замовника і скріплені печатками кооперативу, підприємства та дирекції без жодних зауважень та заперечень. Відповідач не заперечує проти факту виконання загально-будівельних робіт за договором. При цьому, зобов'язання щодо оплати виконаних робіт за договором виконало частково, оплативши виконані роботі в сумі 4 926 046,45 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем також здійснено передачу обладнання та матеріалів на загальну суму 2 851 075,50 грн., що було враховано сторонами в підсумках взаємних розрахунків: накладна від 15.08.2007 року №11 на суму 902 993,03 грн., накладна від 28.09.2007 року №17 на суму 193 498,51 грн., накладна від 28.11.2007 року №20 на суму 33 576,96 грн., накладна від 28.11.2007 року №21 на суму 223 839 грн., накладна від 31.07.2008 року №10 на суму 1 226 846 грн., накладна від 21.11.2008 року №16 на суму 270 322 грн.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду. Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 ст. 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Як вже зазначалось, остаточний розрахунок за виконану роботу здійснюється відповідачем протягом 10 днів після підписання актів виконаних робіт.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується скаржником, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті виконаних позивачем підрядних робіт не виконав у повному обсязі. Вартість неоплаченої частини робіт становить 1 581 972,97 грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано письмову заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог ВК «Контакт-90». Відповідач вказував на пропущення позивачем строків позовної давності, посилаючись на те, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання виникло 10.06.2010 року, тоді як позивач звернувся із позовною заявою лише 16.04.2015 року.
Так, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по вказаному договору, місцевий господарський суд виходив з того, що сторони договору щорічно змінювали умови договору, в яких зокрема, продовжували термін дії договору та зазначали про загальну суму коштів, передбачених на відповідний рік. Так, зокрема, суд першої інстанції зазначив, що 28.12.2012 року між сторонами укладено додаткову угоду №12 до договору, якою було зафіксовано загальну вартість підрядних робіт та загальну суму коштів на 2013 року, що становить 1 715 641,55 грн. При цьому, місцевий господарський суд вказав, що дана додаткова угода №12 не містить факту визнання відповідачем боргу в певному розмірі за певний період, проте укладенням додаткових угод про продовження дії договору після виконання зобов'язань позивачем, відповідач фактично вчиняв дії, що підтверджують визнання ним свого дійсного зобов'язання з оплати виконаних підрядних робіт за договором. Крім того, суд першої інстанції зазначив 05.09.2013 року представниками сторін в межах строку позовної давності підписано та скріплено печатками акт звіряння взаєморозрахунків, за яким відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем за договором в сумі 1 581 972, 97 грн.
Місцевий господарський суд виходив з того, що акт звірки взаємних розрахунків між ВК «Контакт-90» та Дирекцією по будівництву об'єктів наземного пасажирського транспорту КП «Київпастранс» від 05.09.2013 року є належним доказом переривання строку позовної давності, оскільки підписано зі сторони позивача головним бухгалтером та керівником кооперативу, а зі сторони відповідача - директором Дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури - відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» ОСОБА_3, який станом на час підписання вказаного акту займав посаду директора.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного господарського суду погодитися не може виходячи з наступного.
Зі змісту зазначеного договору вбачається, що сторони встановили як строк дії договору - до повного розрахунку між сторонами (п.5.1 договору), так і строки виконання грошових зобов'язань за виконані роботи на протязі 10 (десяти) днів після підписання актів виконаних робіт (п.4.3 договору).
Правові наслідки порушення зобов'язання визначені ч.1 ст. 611, ч.2-4 ст. 612 Цивільного Кодексу України та ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України.
Отже, сторонами було визначено здійснення оплати грошових коштів за виконані роботи у десятиденний термін після підписання актів виконаних робіт.
Частиною 1 ст. 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок ( ст. 253ЦК України)
Таким чином, враховуючи те, що за умовами договору оплата повинна здійснюватися на протязі 10 (десяти) днів після підписання актів виконаних робіт, колегія суддів вважає, що початок перебігу позовної давності для стягнення них коштів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання такого зобов 'язання.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Положеннями ч.5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання такого зобов'язання.
При цьому, на переконання колегії суддів, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, а скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
За змістом вказаної вище норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Правові підстави зупинення та/або переривання перебігу позовної давності чітко визначені змістом ст.ст. 263, 264 ЦК України.
Статтею 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.03.2014 року № 6-20цс14.
Згідно правової позиції, яка висловлена постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку можуть із урахуванням конкретних обставин справи належати зокрема і ті, на які вказав суд першої інстанцій в обгрунтування свого рішення тільки при підписанні акту звіряння взаєморозрахунків від 05.09.2013 року, та лише уповноваженою посадовою особою, або зміні договору із змісту якого вбачається визнання боргу.
Натомість, зміст додаткової угоди № 12 від 28.12.2012 року, на яку послався суд першої інстанції не містить положень, які свідчать про визнання боргу відповідачем, а навпаки визначено, що в частині способу, порядку та строків оплати, сторони керуються умовами основного договору, викладені в п.4.3 договору.
Стосовно акту звіряння взаєморозрахунків від 05.09.2013 року, на який послався суд першої інстанції в своєму рішенні, колегія суддів зазначає наступне.
У розумінні ст.ст. 9,10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який фіксує стан розрахунків між сторонами, та не породжує будь-яких прав та обов'язків у сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, зазначений акт зі сторони замовника підписано неуповноваженою особою.
Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія довіреності від 20.05.2013 року № 06-5/132, яка видана генеральним директором КП «Київпастранс» ОСОБА_4, на ім'я директора Дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури ОСОБА_3 Зазначена копія довіреності завірена головою ВК «Контакт-90» ОСОБА_5
Однак, підприємство може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній. Отже, твердження суду першої інстанції про те, що належним чином засвідчена копія довіреності від 20.05.2013 № 06-5/132 наявна в матеріалах справи є помилковим.
Крім того, слід зазначити, що копія - це точне відтворення документа, виконане ручним або автоматичним способом (шляхом перемальовування, фотокопіювання, сканування). Отриманий екземпляр в загальному випадку не має юридичної сили оригіналу.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог господарського суду м.Києва 10.03.2016 року відповідачем видано наказ № 128 «Про перевірку наявності книг реєстрації довіреностей та оригіналів довіреностей, виданих ОСОБА_3 у 2013 році». Перевіркою встановлено, що ані в Дирекції КП «Київпастранс», ані у відокремленому підрозділі КП «Київпастранс» Дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури відсутні будь-які оригінали довіреностей, виданих ОСОБА_3, зокрема, довіреності від 20.05.2013 року № 06-5/132, на яку послався суд першої інстанції. Також, встановити чи здійснювалось ведення журналу реєстрації довіреностей у 2013 році не можливо, оскільки номенклатура справ на підприємстві за визначений період не розроблялась та не затверджувалась.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 4.1 положення Дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури директор дирекції має право від імені підприємства та виключно на підставі довіреності, виданої генеральним директором підприємства, укладати договори, згідно з метою і предметом діяльності та для забезпечення виробничо-господарських потреб дирекції, в тому числі з організаціями і підприємствами, що надають комунальні послуги з водо-, тепло-, та енергопостачання, водовідведення та обслуговування каналізаційних систем.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю оригіналу довіреності від 20.05.2013 року № 06-5/132, колегія суддів вважає, що її копія не може бути належним доказом надання повноважень ОСОБА_3 на підписання акту звіряння взаєморозрахунків від 05.09.2013 року.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з відсутністю оригіналу довіреності від 20.05.2013 року № 06-5/132 господарським судом м.Києва було задоволено клопотання позивача виклик у судове засідання посадової особи ОСОБА_3 для надання пояснень у даній справі.
Статтею 30 ГПК України передбачено, що в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.
Водночас, пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у частині першій зазначеної статті господарського процесуального кодексу України йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами) трудовими відносинами на основі трудового договору (контракту). Тому якщо певна фізична особа (громадянин) не є посадовою особою чи іншим працівником підприємства (установи, організації, органу), в тому числі в разі, якщо зазначені відносини припинилися до моменту вирішення спору господарським судом, то вона не підпадає під дію відповідної норми ГПК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з копії трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_3 був звільнений з займаної посади 09.11.2015 року та не є посадовою особою КП «Київпастранс», а тому він не міг брати участь у судовому засіданні та надавати пояснення по справі. Місцевий господарський суд помилково врахував пояснення ОСОБА_3 при розгляді даної справи.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення про часткове задоволення позову помилково дійшов до висновку, що строк позовної давності переривався. Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено, що строк позовної давності не переривався, та як наслідок зазначене свідчить про пропущення позивачем строків звернення до суду за захистом своїх прав, що в свою чергу є безумовною підставою, визначеною ст. 267 ЦК України для відмови в задоволенні позову.
Згідно з п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року № 10 позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України). Як вказано в пункті 2.1 вказаної постанови Пленуму № 10, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Згідно з п. 2.2 постанови Пленуму № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було порушено свої зобов'язання за укладеним договір підряду від 18.07.2006 року №3/07-06 в частини розрахунків з позивачем за виконані роботи та заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 581 972,97 грн. та звертаючись до суду з даним позовом про стягнення вказаної суми боргу позивач пропустив строк позовної давності, та як встановлено судом, строк позовної давності не переривався, поважних причин пропуску строку позовної давності позивач не зазначив, та з відповідними письмовими заявами про поновлення пропущеного строку позивач не звернення ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні позову про стягнення 1 581 972,97 грн. основної суми заборгованості слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволення позову щодо стягнення основної суми боргу у зв'язку із пропуском строку позовної давності, то нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року, прийняте після не повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що не відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, апеляційну скаргу комунального підприємства «Київпастранс» на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року по справі № 910/9947/15 слід задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року по справі № 910/9947/15 скасувати повністю. Прийняти нове рішення суду, яким в позові виробничого кооперативу «Контакт-90» до комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 1 581 972,97 грн. основного боргу, 571 101,43 грн. інфляційних втрат, 95 178,43 грн. 3% річних та 437 968,14 грн. пені - відмовити.
Судові витрати розподілити у відповідності до ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд
1. Апеляційну скаргу комунального підприємства «Київпастранс» на рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року по справі № 910/9947/15 задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року по справі № 910/9947/15 скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення суду, яким в позові виробничого кооперативу «Контакт-90» до комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 1 581 972,97 грн. основного боргу, 571 101,43 грн. інфляційних втрат, 95 178,43 грн. 3% річних та 437 968,14 грн. пені - відмовити.
4. Стягнути з виробничого кооперативу «Контакт-90» (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 37, код ЄДРПОУ 22873846) на користь комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604) 55 947,43 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 910/9947/15 повернути до господарському суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді Б.В. Отрюх
С.А. Гончаров