83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову
01.08.2013р. Справа № 905/1973/13
Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів:
головуючого Фурсової С.М.,
суддів Величко Н.В., Говоруна О.В.,
при секретарі судового засідання Степанян К.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (83023, місто Донецьк, вулиця Сеченова, будинок № 44; код ЄДРПОУ - 31366203)
до публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» (83001, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 20366602)
про стягнення 3 581 552,81 гривень, -
за зустрічною позовною заявою публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» (83001, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 20366602)
до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (83023, місто Донецьк, вулиця Сеченова, будинок № 44; код ЄДРПОУ - 31366203)
про визнання договору поставки № ДП 040112/1 від 04 січня 2012 року недійсним з моменту вчинення та застосування наслідків недійсності правочину, -
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 29.03.2013)
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреності б/н від 10.07.2013)
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» про стягнення 3 581 552,81 гривень.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» про визнання договору поставки № ДП 040112/1 від 04 січня 2012 року недійсним з моменту вчинення та застосування наслідків недійсності правочину.
23 липня 2013 року до господарського суду Донецької області надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» про забезпечення позову в порядку статті 67 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви № 18/03 від 18 березня 2013 року (зареєстрованої у господарському суді Донецької області 20 березня 2013 року за вхідний № 02-13/2082) про стягнення суми заборгованості у розмірі 2 210 146,98 гривень, інфляційних втрат у розмірі 15 245,82 гривень, тридцяти відсотків річних у розмірі 904 105,94 гривень, пені у розмірі 452 054,07 гривень.
У заяві товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» просить вжити заходи по забезпеченню позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в установах банку, рухоме та нерухоме майно, готівку у касі публічного акціонерного товариства «Транспортні системи України», щодо якого подана позовна заява про стягнення заборгованості.
Заява обґрунтована тим, що вказані заходи по забезпеченню позову, є необхідними у зв'язку з суттєвістю розміру заборгованості, та невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду з боку відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні заявлене клопотання про забезпечення позову підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та дослідивши надані докази, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.
В юридичній науці під поняттям «забезпечення позову» розуміється засіб для запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - постанова Пленуму) забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний таких захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13 серпня 2008 року.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Перелік заходів до забезпечення позову визначений статтею 67 ГПК України і розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до зазначеної норми, до заходів забезпечення позову належать, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Виходячи зі змісту наведених норм, забезпечення позову розглядається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної чи фізичної особи і може застосовуватися на будь-якій стадії процесу як гарантія реального виконання рішення суду.
Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
При вирішенні питання про забезпечення позову слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що дії відповідача можуть призвести до негативних наслідків на момент виконання рішення.
Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів. Також з матеріалів справи не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також, що грошові кошти, які є у відповідача на рахунках банків та майно до винесення рішення можуть зникнути або зменшитись.
Пояснення та обставини, наведені в обґрунтування поданої заяви, зводяться лише до гіпотетичної можливості настання несприятливих наслідків для позивача, а не їх наявності на момент розгляду заяви.
Всупереч положенням статей 33, 66 ГПК України заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована та базується лише на власних міркуваннях і припущеннях.
Як вбачається з пункту 7.1 постанови Пленуму у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Враховуючи збалансованість інтересів сторін та наведені вище обставини, у господарського суду відсутні достатні підстави для задоволення заяви позивача та вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Крім того, в порушення приписів статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивачем не сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, в розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до господарського суду, що дорівнює 1 720,50 гривень.
За приписами пункту 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо господарським судом розглянуто і відхилено заяву про вжиття запобіжних заходів або про забезпечення позову, то за подання іншої заяви з тих же питань заявник зобов'язаний сплатити судовий збір на загальних підставах. Використання з цією метою первісного документа про сплату судового збору не допускається.
ГПК України не передбачено можливості повернення господарським судом заяви про забезпечення позову у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору, тому господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому (-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи (абзац четвертий пункту 2.22 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
На підставі викладеного, керуючись статями 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» про забезпечення позову у справі № 905/1973/13 відмовити.
Ухвала набирає законної сили 01 серпня 2013 року та може бути оскаржена через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом п'яти днів з дня її винесення.
Головуючий суддя С.М. Фурсова
Суддя Н.В. Величко
Суддя О.В. Говорун