27 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 2-а-1997/09/1512
Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Непорада М.П.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:
головуючого судді - Запорожана Д.В.,
судді - Романішина В.Л.,
судді - Шляхтицького О.І.
при секретарі: Топор О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України на постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, за участю третьої особи: військового прокурора Південного регіону України про стягнення суми,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, за участю третьої особи: військового прокурора Південного регіону України про стягнення 46498,58 гривень компенсації за не отримане продовольче забезпечення.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував несплатою спірної суми відповідачем у добровільному порядку.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2009 року вищенаведений позов було задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача спірну суму.
В апеляційній скарзі військово-медичний клінічний центр Південного регіону Міністерства оборони України просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення за період до 2009 року.
Однак, на продовольче забезпечення до відповідача, позивач, як військовослужбовець, став лише у 2009 році /а.с. 21/.
Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 2 статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» від 12 березня 1996 року №316.
Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом № 1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону № 1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Закон № 1934-ХІІ не передбачав отримання грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення.
29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України лише в період до 11 березня 2000 року.
Тобто, будь-яких підстав для задоволення даного позову відсутні.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення.
Пунктом 4 ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні даного позову у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України - задовольнити.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2009 року - скасувати.
Прийняти нову постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, за участю третьої особи: військового прокурора Південного регіону України про стягнення 46498,58 гривень компенсації за не отримане продовольче забезпечення - відмовити у повному обсязі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Головуючий /Д.В. Запорожан/
Судді /В.Л. Романішин/
/О.І. Шляхтицький/