26 липня 2016 рокусправа № 804/938/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.
суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.
за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Дніпропетровської області
про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 у лютому 2016 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 9458,64 грн. та зобов'язати Прокуратуру Дніпропетровської області внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про зміну дати звільнення з роботи з 17.12.2015 на 22.01.2016.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України № 39дк від 17.12.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області та з органів прокуратури.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства відповідачем трудову книжку було вручено лише 22.01.2016, а тому вказана дата має бути відображена як дата звільнення, а період з 17.12.2015 по 22.01.2016 визнаний вимушеним прогулом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у період з 17.12.2015 по 21.01.2016 позивачем не вживались заходи щодо отримання трудової книжки, при цьому у день звільнення останній не перебував на робочому місці та відповідачем було направлено листи за місцем проживання та місцем прописки ОСОБА_1, якими повідомлено про його звільнення та роз'яснено про можливість отримання трудової книжки особисто або звернутися з письмовою заявою про направлення трудової книжки поштою, вина відповідача у затримці видачі трудової книжки відсутня, відсутні й підстави для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Проте суд апеляційної інстанції знаходить необґрунтованими такі висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Як зазначалося вище, наказом Генерального прокурора України № 39дк від 17.12.2015 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області та з органів прокуратури.
З матеріалів справи вбачається, сторонами не заперечується, що з вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений лише 24.12.2015 слідчим в ОВС відділу з розслідування злочинів, скоєних працівниками прокуратури, управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки Генеральної прокуратури України Шаповаленком А.В.
Таким чином, саме з 24.12.2015 позивач, ознайомившись з наказом про звільнення, мав об'єктивну можливість звернутися до відповідача з заявою про отримання трудової книжки.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з такою заявою лише 28.12.2015, яка була отримана прокуратурою Дніпропетровської області 05.01.2016, що підтверджується випискою з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» та копією поштового повідомлення, оригінал якого було досліджено в судовому засіданні.
Після направлення заяви про отримання трудової книжки, ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області для її отримання не з'явився, відповідач, у свою чергу, не мав законних підстав для направлення трудової книжки засобами поштового зв'язку, оскільки відповідно до приписів пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Письмової згоди на направлення трудової книжки поштовим засобом зв'язку ОСОБА_1 надано не було.
Лише 22.01.2016 до прокуратури Дніпропетровської області надійшла заява позивача про отримання трудової книжки його представником за довіреністю ОСОБА_3, яка була видана останньому, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що після ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про звільнення, а саме з 24.12.2015, вина відповідача щодо затримки видачі трудової книжки відсутня, адже судом встановлено, сторонами не заперечується, що позивач у день звільнення - 17.12.2015, на робочому місці не перебував, про що також свідчить ухвала Апеляційного суду міста Києва у справі № 11-сс/796/3523/2015 від 14.12.2015, згідно з якою відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23.01.2016.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у період з 17.12.2015 по 24.12.2015 ОСОБА_1 з наказом про звільнення ознайомлений не був, з боку відповідача дії щодо вручення трудової книжки не вчинялися.
Посилання прокуратури Дніпропетровської області на те, що вина відповідача у затримці видачі трудової книжки ОСОБА_1 відсутня, оскільки листами за вих. № 11-7429/вих15 та № 11-7430вих15 від 17.12.2015 позивач був повідомлений про звільнення з прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області та з органів прокуратури і необхідність отримання трудової книжки, суд апеляційної інстанції не вважає доведеними належними доказами, адже відповідно до положень п. 66 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, у разі відправляння згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список. Список засвідчується підписом відправника.
Згідно з п. 68 Правил, про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові.
З наданих відповідачем копій реєстрів відправлень простою поштою прокуратури Дніпропетровської області вбачається, що вищевказані листи були передані для відправки лише 25.12.2015.
Також, з Книги обліку вихідної кореспонденції прокуратури Дніпропетровської області вбачається, що відправлення за № 7430 (лист ОСОБА_1 стосовно трудової книжки) зареєстровано 18.12.2015.
Доводи представника відповідача щодо помилковості зазначення вказаної дати (18.12.2015), суд також вважає необґрунтованими, адже Книга обліку вихідної кореспонденції є офіційним документом, складеним за формою, затвердженою наказом Генеральної прокуратури України «Про затвердження Інструкції з діловодства в органах прокуратури України» № 3 від 15.01.2013 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та використовується органами прокуратури з метою реєстрації вихідної кореспонденції.
Крім того, в наданих відповідачем додаткових поясненнях останній самостійно зазначає, що вказані листи було направлено позивачу саме 25.12.2015.
Вищевикладене ставить під сумнів позицію відповідача щодо дати направлення повідомлення про необхідність отримання позивачем трудової книжки.
Більш того, в матеріалах справи міститься копія поштового конверту, оригінал якого дослідженого у судовому засіданні, в якому було направлено лист прокуратури Дніпропетровської області за вих. № 11-7430вих15, з якого вбачається, що вказане поштове відправлення було направлено на адресу ОСОБА_1 лише 30.03.2016.
Пояснення представника відповідача щодо невстановлення походження вказаного поштового конверту, суд апеляційної інстанції не вважає обґрунтованими, адже зворотне не доведено відповідачем жодними належним доказом, як і не доведено направлення листа за вих. № 11-7430вих15 іншою датою з огляду на приписи Правил надання послуг поштового зв'язку.
Так, відповідно до пункту 73 Правил під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток календарного штемпеля.
Дата відбитку календарного штемпеля маркувальної машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, поштові відправлення повертаються відправникові для відповідного оформлення.
Також суд апеляційної інстанції не вважає обґрунтованими доводи представників прокуратури Дніпропетровської області, відповідно до яких позивач до звільнення займав посаду прокурора району та був наділений повноваженнями щодо прийому на роботу та звільнення працівників, у тому числі заповнення трудових книжок, тобто останньому було відомо про порядок отримання трудової книжки, що виключає вину відповідача, адже зайняття особою певної посади та її обізнаність щодо вимог закону жодним чином не звільняє роботодавця від обов'язку виконання вимог трудового законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Прокуратури Дніпропетровської області середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки у період з 17.12.2015 по 24.12.2015 підлягають задоволенню, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати ОСОБА_1 394,11 грн., обрахованої згідно з довідкою № 18-64 вих.16 від 22.01.2016, виданою прокуратурою Дніпропетровської області, яка підлягає множенню на 6 робочих днів затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця.
Разом з тим, позовні вимоги щодо зобов'язання прокуратури Дніпропетровської області внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про зміну дати звільнення з роботи з 17.12.2015 на 22.01.2016 не підлягають задоволенню, адже відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Аналіз наведеної норми права дає змогу дійти висновку, що у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Таким чином, дату звільнення працівника можна змінити лише у разі визнання звільнення незаконним, тобто за наявності вини власника або уповноваженого ним органу. Невручення трудової книжки не тягне зміну дати звільнення.
Крім того, судом встановлено, що 17.12.2015 позивач був відсутній на робочому місці та перебував під слідством, як підозрюваний, що свідчить про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо неможливості працевлаштування на іншу роботу з причин затримки видачі трудової книжки в період з 17.12.2015 по 24.12.2015.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права, а тому вбачаються підстави для скасування постанови та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року в адміністративній справі № 804/938/16 скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі ОСОБА_1 трудової книжки з 17.12.2015 по 24.12.2015 у розмірі 2364,66 грн.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.
Повний текст постанови складений 28 липня 2016 року.
Головуючий: О.В. Головко
Суддя: Т.І. Ясенова
Суддя: А.В. Суховаров