Справа: № 826/6417/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Губська Л.В.
Іменем України
25 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Ісаєнко Ю.А.,
Федотова І.В.,
при секретарі: Нікітіній А.В.
за участю:
представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 червня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Національної поліції України, третя особа: Головне управління Національної поліції в Донецькій області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -
ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 230 о/с від 11 квітня 2016 року «По особовому складу», яким його звільнено з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління і призначено начальником управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Донецькій області, та поновити на попередній посаді.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного перегляду представники відповідача та третьої особи до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи, оскільки їх явка обов»язковою не визнавалась.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що наказом Голови Національної поліції України від 08 лютого 2016 року № 78 о/с «По особовому складу» полковника поліції ОСОБА_4 було звільнено з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління та зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність), проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2016 задоволено позов ОСОБА_4 до Національної поліції України, Голови Національної поліції України, Центральної атестаційної комісії Національної поліції України про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення з посади заступника начальника Головного слідчого Управління - начальника управління Національної поліції України та поновлення на роботі. В частині поновлення на роботі рішення суду звернуто до негайного виконання.
На виконання зазначеної постанови суду Головою Національної поліції України видано наказ від 08.04.2016 № 224 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_4 поновлено на посаді.
Однак, вже 11 квітня 2016 року Головою Національної поліції України Х. Деканоідзе видано наказ № 230 о/с «По особовому складу», яким призначено ОСОБА_4 на посаду начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Донецькій області, звільнивши з посади заступника начальника Головного слідчого Управління - начальника управління.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, як суб»єкт владних повноважень, не довів суду, що діяв правомірно, у відповідності до норм Конституції та законів України, в той час, як позивач свої доводи довів і обґрунтував належним чином.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. (далі - Закон № 580), зокрема, статтею 65 якого врегульовано питання переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції.
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 цієї статті, переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади:
- для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;
- за ініціативою поліцейського;
- у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;
- у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);
- за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
- з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;
- у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону.
Як вбачається зі спірного наказу № 230 о/с, підставою для його прийняття зазначено - «для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби».
Разом з тим, з системного аналізу п. 2 ч. 1 статті 65 Закону №580 вбачається, що вказана норма може бути підставою виключно для переміщення особи на рівнозначну посаду.
Водночас, судом першої інстанції встановлено, що коло функціональних обов'язків, розмір посадових окладів та ступінь підпорядкованості за посадою, яку обіймав позивач до переміщення, та новою посадою значно відрізняються.
Так, на новій посаді функціональні обов»язки позивача не передбачають жодних повноважень щодо здійснення досудового розслідування, забезпечення відомчого процесуального контролю у кримінальних провадженнях, тощо, тобто тих, якими безпосередньо займався ОСОБА_4 протягом служби на попередній посаді, при цьому, за новою посадою позивач мав підпорядковуватись тим посадовим особам, які до його переміщення перебували у його підпорядкуванні, а розмір посадового окладу за посадою, на яку переміщено позивача, вдвічі нижчий, ніж посадовий оклад за попередньою посадою.
Таким чином, нерівнозначність вказаних посад є очевидною.
Також, нормами Закону №580 визначені й інші умови, які мають бути дотримані при здійсненні переміщення працівника на підставі приписів п. 2 ч. 1 статті 65 цього Закону.
Так, відповідно до п. 8 ч. 10 статті 62 Закону №580, поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.
Відповідно до ч. 8 статті 65 Закону №580, переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Водночас, відповідачем у справі належними та допустимими доказами не підтверджено дослідження результатів виконаної позивачем роботи, його професійних та особистих якостей. Крім того, рапорт про переміщення позивач з власної ініціативи не подавав, також не містять матеріали справи доказів, які б свідчили про наявність ініціативи прямого керівника на його переміщення або ініціативи керівника будь-якого іншого органу поліції, який порушив питання про переміщення позивача.
Відповідно ст. 60 Закону №580, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пункту 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, згідно з п. 40 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується, в тому числі, що при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка.
Таким чином, як встановлено судом, на новій посаді позивачеві доручено виконання іншої ділянки роботи, аніж та, якою він займався на посаді заступника начальника Головного слідчого Управління - начальника управління Національної поліції України, при цьому, доказів стосовно проведення будь-якої перепідготовки щодо перепрофілювання та адаптації позивача до нової посади, що мала б передувати переміщенню, відповідачем здійснено не було.
Крім того, згідно з ч. 5 статті 7 Закону №580, у діяльності поліції забороняються будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Статтею 2 Конвенції № 111 «Про дискримінацію в галузі праці та занять» (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року), передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників не повинно допускати дискримінацію у праці, а навпаки, має прийматись неупереджено та об'єктивно.
Всупереч наведеному, в справі містяться матеріали, які свідчать про упереджене ставлення до позивача Голови Нацполіції України Хатії Деканоідзе, а саме: витяги з публікацій засобів масової інформації та відеозаписів інтерв'ю Голови Національної поліції, наданих нею 08.04.2016 року після поновлення позивача на посаді в Національній поліції України за рішенням суду, та перед тим, як його було переміщено спірним наказом від 11.04.2016 на іншу посаду в зону АТО.
При цьому, лист головного управління Національної поліції в Донецькій області з проханням розглянути питання щодо визначення кандидатури з числа працівників апарату Національної поліції України, з урахуванням ділових, професійних, особистих якостей та досвіду роботи, з подальшим призначенням на посаду начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Донецькій області за підписом начальника ГУНП у Донецькій області Аброськіна В.В. датований лише 11.04.2016р., тобто, вже після заяв Х.Деканоідзе в ЗМІ щодо переведення позивача в зону АТО.
Судом першої інстанції надано детальний аналіз послідовності дій керівника Нацполіції та зроблено висновок, з яким погоджується судова колегія, про явну упередженість з її боку до позивача, що, в свою чергу, є неприпустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до приписів ч. 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Отже ,суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваного наказу №230 о/с від 11 квітня 2016 року відповідачем було допущено порушення наведених вище законодавчих приписів в частині недопущення випадків дискримінації, упередженого та необ'єктивного ставлення до працівників поліції при проходженні ними служби в Національній поліції України, а також порушення самої процедури переміщення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується, що позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління Національної поліції України.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Національної поліції України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 червня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Ухвала в повному обсязі складена 28 липня 2016 року.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді Ю.А.Ісаєнко
І.В.Федотов
Головуючий суддя Губська Л.В.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.