ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.07.2016Справа №910/6112/16
За позовом Комунального підприємства «Теплоенергетик»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «КІРОВОГРАДГАЗ»
за участю третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кіровоградська міська рада
про визнання договору укладеним, зобов'язання вчинити дії
Суддя Цюкало Ю.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: Сосонський О.М. (за довіреністю);
від відповідача: Єршова С. В. (за довіреністю);
від третьої особи-1: не з'явились;
від третьої особи-2: Бардиш Є.М. (за довіреністю).
В судовому засіданні 06 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У квітні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Теплоенергетик" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (відповідач) про визнання Договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року укладеним; зобов'язання погодити прогнозовані обсяги природного газу згідно договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року, підписати акти про фактичне споживання природного газу за січень-лютий 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 638, 640, 641, 642 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України.
Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав проти позову заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №910/6112/16 та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "КІРОВОГРАДГАЗ" (третя особа-1). Розгляд справи призначено на 11.05.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року розгляд справи відкладено на 30.05.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року розгляд справи відкладено на 22.06.2016 року. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кіровоградську міську раду (третя особа-2).
16.06.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.
17.06.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи-2 надійшли письмові пояснення по справі.
21.06.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.
У судове засідання, призначене на 30.05.2016 року, представник третьої особи-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Представники позивача, відповідача та третьої особи-2 в судове засідання з'явились, надали усні пояснення, відповіли на запитання суду.
Представник позивача подав клопотання про вихід за межі позовних вимог та письмові пояснення для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 року відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 06.07.2016 року.
04.07.2016 року відповідач звернувся до суду із заявою про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яка була задоволена судом, оскільки на підставі ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-2, суд, -
21.12.2015 року відповідачем отримано від позивача лист № 2526/в від 17.12.2015 року разом з, в т.ч. проектом Договору постачання природного газу від 15.12.2015 року для власних потреб (період укладання договору січень-грудень 2016 року), що підтверджується витягом з журналу реєстрації вхідних документів.
Листом № 26-494/1.2-16 від 27.01.2016 року відповідач зазначив, що станом на 25.01.2016 року заборгованість позивача за природний газ, використаний для виробництва електричної енергії становить 33 463 694,46 грн.
НАК «Нафтогаз України» звернулося до КП «Теплоенергетик» із листом № 03-1/495 від 01.02.2016 року, у якому повідомлено, що станом на 01.02.2016 року ПАТ «Укртрансгаз», як оператором газотранспортної системи, не підтверджені планові обсяги природного газу на першу декаду лютого 2016 року для КП «Теплоенергетик», у зв'язку із чим відповідач просив вирішити питання з постачальником щодо виділення планових обсягів на поточний період.
Листами № 392/1 від 04.03.2016 року, № 03-2/1159 від 09.03.2016 року, № 03-2/1245 від 14.03.2016 року відповідач повідомив позивача про те, що останнім порушуються умови укладеного договору на розподіл природного газу в частині проведення своєчасної оплати вартості послуг з розподілу природного газу за січень-лютий 2016 року. Станом на 03.03.2016 року заборгованість за вказаний період складає 4 176 030,12 грн., а з урахуванням попередньої оплати за березень 2016 року - 5 957 739,82 грн. Про укладення позивачем договору на постачання природного газу на власні потреби з постачальником газу відповідача не повідомлено та не врегульовано питання документального оформлення фактично спожитих обсягів природного газу за січень-лютий 2016 року.
Позивач стверджує, що ним після отримання на електронну пошту проекту Договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року, підписано вказаний проект договору, скріплено печаткою та повернуто постачальнику, у зв'язку із чим на підставі ст.ст. 638, 640, 641, 642 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України відповідний договір є укладеним.
Відповідач у відзиві вказав, що, зокрема, Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 року, Закон України «Про ринок природного газу» і діюче законодавство загалом не передбачає обов'язку НАК «Нафтогаз України» укладати з виробниками теплової енергії договори на постачання природного газу для їх власних потреб, а також умов які б надавали виробниками теплової енергії право придбавати газ для своїх власних потреб у НАК «Нафтогаз України». Крім того, всупереч Правил постачання природного газу позивач не надав необхідних документів та має заборгованість за поставлений природний газ, і листування між сторонами не підтверджує дотримання ст. 181 Господарського кодексу України.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання, відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.ч. 3, 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно з ч.ч. 1-3, 8 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Частинами 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Як встановлено судом, 21.12.2015 року відповідач отримав від позивача лист № 2526/в від 17.12.2015 року разом з проектом Договору постачання природного газу від 15.12.2015 року для власних потреб (період укладання договору січень-грудень 2016 року).
Проте, відповідач не оформив вказаний договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України не повернув один примірник договору позивачу і надав відповідь щодо неможливості укладення такого правочину у зв'язку із наявністю заборгованості по оплаті вартості поставленого природного газу у останнього, крім того, дії щодо виконання вказаного правочину відповідач не вчиняв.
Посилання позивача на листи, які надходили йому від відповідача на електронну пошту, як на пропозицію укласти договір судом відхиляються, оскільки з таких листів неможливо дійти висновку про направлення саме проекту договору, на який вказує позивач, повноваження осіб, які направляли такі листи не підтверджені.
Суд звертає увагу, що відповідно до розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.3015 року № 2496 споживач має право укласти договір постачання природного газу з будь-яким постачальником за умови відсутності простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед діючим постачальником. При цьому, існування заборгованості у позивача перед відповідачем за поставлений природний газ підтверджена обома сторонами.
Враховуючи викладене, з урахуванням того, що порядку укладення договору, передбаченого ст.ст. 638, 640-642 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України сторонами не дотримано, позивач заборгованості з поставленого природного газу не погасив, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання Договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року укладеним, є необґрунтованою.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначаються Законом України "Про ринок природного газу".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору).
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами, зокрема, вільного вибору постачальника природного газу.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" вибір суб'єкта або суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" споживач має право, зокрема, на вільний вибір постачальника.
Позовні вимоги про зобов'язання НАК «Нафтогаз України» погодити прогнозовані обсяги природного газу згідно договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року та підписати акти про фактичне споживання природного газу за січень-лютий 2016 року судом відхиляються, оскільки є похідними від позовної вимоги про визнання Договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року укладеним.
22.06.2016 року позивач звернувся до суду із клопотанням, у якому просив суд вийти за межі позовних вимог і вважати, що п. 1.2. Договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року передбачено, що газ, який постачається за договором, використовується споживачем виключно для власних потреб, а не для перепродажу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Таким чином, вихід за межі позовних вимог в частині зміни редакції Договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року є правом, а не обов'язком суду, що зумовлює відхилення відповідного клопотання.
Разом з позовними вимогами позивач просив заборонити третій особі-1 вчиняти дії щодо його відключення чи обмеження постачання природного газу до 01.04.2016 року.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд її відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову").
Враховуючи те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а отже і права позивача не порушені, підстави для забезпечення позову відсутні.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 32, 33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позову Комунального підприємства "Теплоенергетик" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання Договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року укладеним; зобов'язання погодити прогнозовані обсяги природного газу згідно договору про постачання природного газу для власних потреб на січень-лютий 2016 року, підписати акти про фактичне споживання природного газу за січень-лютий 2016 року, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання повного тексту рішення 18.07.2016 року.
Суддя Ю.В. Цюкало