печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35361/15-ц
Категорія 18
21 липня 2016 року Печерський районний суд м.Києва
в складі головуючого судді Остапчук Т.В.
при секретарі Котко А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. про визнання договору недійсним,
У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17.04.2015р. , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не набував права власності на квартиру , спірна квартира ніколи не вибула з її володіння , оригінали право установчих документів знаходяться у неї ,чим порушуються її права.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав, неодноразово надавав письмові додаткові пояснення ( а.с. 59-61, 132-134).
Представник відповідача ОСОБА_7 заперечував щодо задоволення позову, надав письмові заперечення (183-185). Зазначив, що підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним немає, оскільки ОСОБА_3 правомірно набув права власності на квартиру та є добросовісним набувачем.
Відповідач ОСОБА_2, третя особа Ричка Ю.О. до судового засідання не з'явилися з невідомих причин.
Тому, суд розглянув справу у відсутність відповідача та третьої особи, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.
Судом встановлено , що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.1999р. належить квартира АДРЕСА_1 , оригінал договору був оглянутий в судовому засіданні . До серпня 2015р. позивачка мешкала в квартирі та сплачувала комунальні послуги. В подальшому ОСОБА_1 квартиру не відчужувала.
17.04.2015р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О.
Відповідно до п. З оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири № 55, загальною площею 48,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 17.04.2015 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець), посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. та зареєстрованим в реєстрі за №600 - вказано, що квартира належить ОСОБА_2 (Продавець) на підставі Рішення Київського обласного суду у справі № 2-1237/2001 від 21.03.2001, зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації 02.04.2001 в реєстрову книгу № 28-КП за реєстровим № 4802.
В судовому засіданні встановлено , що відповідно до листа Апеляційного суду Київської області від 18.08.2015 № 18851/08-09/, в архіві Апеляційного суду Київської області відсутня інформація щодо ухвалення рішення Київського обласного суду у справі № 2-1237/2001 від 21.03.2001.
Відповідно до листа Дарницького районного суду міста Києва № 5/387/2016, цивільна справа відносно ОСОБА_2 про визнання права власності не зареєстрована, а справа № 2-1237/2001 належить іншим сторонам.
Реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_2 до укладення оспорюваного договору не проводилася.
Відповідно до Інформаційної довідки Київського міського БТІ КВ-2015 № 23262 від 16.07.2015, відповідно до якої згідно з даними Бюро, кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Української біржею «Десятинна» від 23.03.1999 № 0951-А/487.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною п'ятою статті 203 ЦК України визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
З огляду на абсолютність права власності власнику надається багато прийомів, способів та засобів захисту свого права.
Одним із таких засобів є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалась на те, що належна їй на праві власності квартира була відчужена усупереч її волі та зазначала, що договір купівлі-продажу від 17.04.2015р.є недійсним , оскільки вона її ніколи не відчужувала , а відтак належне їй майно вибуло з її володіння поза її волею.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (ст. 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.
Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.
За п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.
За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника не з її волі іншим шляхом., слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Вказане стверджується правовими позиціями Верховного Суду України (
постанова від 7.11.2012р. у справі № 6-107 цс 12 , постанова від 11 червня 2014 року № 6-52цс14, постанова від 1 липня 2015 р. у справі № 6-619цс15 постанова від 2 вересня 2015 р. у справі № 6-1168цс15)
Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Тому, доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу квартири підлягає визнанню недійсним є безпідставним, крім того не вказані підстави , у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири задоволенню не підлягають.
Оскільки у справі, встановлено, що позивачка не відчужувала належну квартиру суд дійшов висновку про те, що належне їй на праві власності майно вибуло поза її волею, а відтак спірна квартира підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь позивачки відповідно до ст. 388 ЦК України , а не шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним .
Відповідно до ст. 88 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір відповідачами не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 215, 228, 388 ЦК України, та ст. 10, 57, 60, 209, 88, 84, 212-215 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. про визнання договору недійсним залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Печерський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення.Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Остапчук Т.В.