"12" липня 2016 р. м. Київ К/800/43268/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Голубєвої Г.К.,
Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року у справі № 826/19304/13 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Айтекс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,
про скасування податкових повідомлень - рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Айтекс" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0002892208 від 27.08.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1465701 грн.; № 0002902208 від 27.08.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 799069 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2014, позовні вимоги задоволено.
Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 до 31.12.2012 та складено акт № 107/1-22-08-325249943 від 09.08.2013.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.11, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не сплачено податок на прибуток у сумі 1073893 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість у сумі 640144, 09 грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0002892208 від 27.08.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1465701 грн.; № 0002902208 від 27.08.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 799069 грн.
Стосовно не включення позивачем до складу інших доходів суми кредиторської заборгованості, що обліковується з 01.04.2010, яка не стягнута після закінчення строку позовної давності у сумі 1802257, 40 грн.: ПП „Азбет" у сумі 4645, 20 грн.; ТОВ „БК „Міг" у сумі 179400 грн.; ТОВ „ВКФ „Авангард - трейд" у сумі 572285, 09 грн.; ТОВ „Траверз - буд" у сумі 686950, 31 грн.; ТОВ „Сі Джі Р Груп" у сумі 358976, 80 грн. колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Підпунктом 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Отже, заборгованість за якою минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю, яка у свою чергу включається до інших доходів для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток.
Порядок визначення початку перебігу строку позовної давності визначений статтею 261 ЦК України, з частини 5 якої вбачається, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання.
Судами встановлено, що із договорів, які укладені позивачем з контрагентами, за якими виникла заборгованість, не зазначено особливих умов щодо строків позовної давності.
Під час перевірки та під час судового розгляду справи не було встановлено факту пред'явлення позивачем вимоги до контрагентів про виконання зобов'язання.
Таким чином, відсутні підстави для висновку про закінчення строку позовної давності.
Стосовно реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ „Мертенс", ТОВ „ВСК Геос", ПП „ВКФ „Сельпроммаш" ТОВ „Авитек груп ЛТД" за договорами підряду, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Проте п. 5.10 ст. 5 цього Закону заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Крім того, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 цього Закону, бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.
Дата виникнення права на податковий кредит визначається пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що при здійсненні перевірки позивачем надавались договори позивача з ТОВ „Мертенс", ТОВ „ВСК Геос", ПП „ВКФ „Сельпроммаш", ТОВ „Авитек груп ЛТД" робіт за договорами № 09/11-10 від 09.11.2010, № 0112-10 від 01.12.2010, № 210411 від 21.04.2011, № 250411 від 25.04.2011, № 170611 від 17.06.2011, № 180611 від 18.06.2011, № 03/11-10 від 30.11.2010, № 120411 від 12.04.2011, що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат за формою КБ-3, актами прийняття виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та податковими накладними, видатковими накладними копії яких наявні в матеріалах справи.
Факт оплати за виконані контрагентами роботи та поставлений товар підтверджується виписками по рахунку позивача.
Виконані контрагентами роботи та поставлений ТОВ „Авитек груп ЛТД" товар були використані позивачем у власній господарській діяльності, а також з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з ВАТ „Трест „Південзахідтрансбуд", ТОВ „СК „ВЕКТОР", Генеральною прокуратурою України, ТОВ „Глорія", ТОВ „БК „ЛІКО-БУД", що підтверджується договорами, додатковими угодами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами виконаних робіт, договірними цінами, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, банківськими виписками, платіжними дорученнями.
Водночас, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про реальність господарських операцій, здійснених позивачем з ТОВ „ВСК Геос", ПП „ВКФ „Сельпроммаш", виходячи з наступного.
З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в акті перевірки або зафіксовані іншими доказами.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
Колегія суддів зазначає, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місцем знаходження майна або обсягів матеріальних ресурсів, економічною необхідністю для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи для вчинення тих чи інших дій, що становить зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
Суди першої та апеляційної інстанції не надали належної оцінки обставинам, зазначеним у вироку Київського районного суду м. Сімферополя у кримінальній справі № 1/0109/50/2012 від 08.05.2012 щодо організованої злочинної групи з придбання підприємств: ТОВ „ВСК Геос", ПП „ВКФ „Сельпроммаш" які були оформлені на підставних осіб для пособництва суб'єктам підприємницької діяльності у прикритті незаконної діяльності у сфері ухилення від сплати податків шляхом укладання фіктивних(безтоварних) угод.
При розслідуванні кримінальної справи було встановлено, що зазначені підприємства є фіктивними та утворені для надання податкової вигоди третім особам.
Крім того, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам податкового органу про те, що ОСОБА_1., яким були підписані податкові накладні ТОВ „ВСК Геос", заявив, що він ніякого відношення до здійснення господарських операцій вищезазначеним підприємством не має.
При новому розгляді адміністративної справи, суду першої інстанції необхідно з'ясувати вищенаведені обставини із врахуванням того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю.
Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Вказана позиція убачається із висновків Верховного Суду України, викладених в його постановах від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (21-3788а15), від 17 листопада 2015 року у справі № 2а/3264/11/1070 (21-277а15), від 15 грудня 2015 року у справі № 826/467/14 (21-5206а15), від 13 жовтня 2015 року у справі № 825/4143/13-а (21-1200а15), від 02 грудня 2015 року у справі № 814/116/14 (32-3849а15),від 17 листопада у справі № 826/6391/13-а (21-1497а15).
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.
При новому судовому розгляді адміністративної справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст., ст., 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року скасувати.
Адміністративну справу № 826/19304/13 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: Сірош М.В.
Голубєва Г.К.
Юрченко В.П.