І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
21 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Немировської О.В., Рейнарт І.М.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Телетрейд консалтінг», про стягнення заборгованості, -
У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_1, в якому посилаючись на порушення відповідачем умов договору позики, просив суд стягнути 10 302,46 доларів США, що складаються з боргу за договором, процентів за користування позикою та 3% річних.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 10 302,46 доларів США, що за курсом НБУ становить 269 306,30 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що коштів за розпискою він не отримував, а тому в нього відсутні боргові зобов'язання. Крім цього, судом в порушення вимог статей 212-214 ЦПК України не надано належної оцінки доказу у справі - борговій розписці від 14.03.2013.
Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, з підстав наведених в ній та просив задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Третя особа про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином в судове засідання свого представника не направила, причини неявки суду неповідомила.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з 'явилися в судове засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статі 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладений з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
14 березня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було підписано розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 (інвестор) передав ОСОБА_1 (трейдеру), а останній прийняв від позивача грошові кошти в сумі 8 000,00 доларів США строком до 21 листопада 2013 року.
26 березня 2013 року ОСОБА_1 підписав розписку, відповідно до якої він прийняв на себе зобов'язання повернути гроші в розмірі 8 000 доларів США до 01.05.2015 ОСОБА_2
Згідно розрахунку, наданого стороною позивача заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становить 8 000 доларів США, відсотки за користування позикою 1948,71 доларів США, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання - 353,75 доларів США.
Розписку про отримання коштів та розписку щодо строків повернення отриманих коштів ОСОБА_1 написано особисто та засвідчено його підписом, що сторонами не оспорювалось.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсність вищевказаного правочину законом не встановлена. Він відноситься до оспорюваних правочинів.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив спірні правовідносини та обґрунтовано виходив з положень ст. 526, 545, 611, 625, 1046-1049 ЦК України, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
При цьому, судом правомірно не взято до уваги твердження відповідача щодо розміщення отриманих коштів на рахунку компанії ТОВ «Телетрейд консалтинг», яка здійснює діяльність з купівлі та продажу валюти на міжнародному валютному ринку FOREX, оскільки як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи сторони ніколи не були клієнтами товариства, не мають відкритих рахунків у ТОВ «Телетрейд консалтинг» для здійснення операцій на фондовому ринку.
Колегія суддів не приймає в якості підстав для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги, що грошові кошти позичальником не отримувалися з огляду на таке.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.
За вказаних обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, досліджуючи боргову розписку, дійшов вірного висновку, що написана відповідачем розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та зобов'язання ОСОБА_1 виконати умови такого договору, про що ухвалив відповідне рішення.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції у своєму рішенні не надав належної оцінки доказам, зокрема борговій розписці від 14.03.2013, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.
Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, відповідають обставинам справи та нормам матеріального закону.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 754/1917/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6092/2016
Головуючий у суді першої інстанції: ЯрошенкоС.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.