І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
19 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Барановської Л.В., Гаращенка Д.Р.,
при секретарі: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
29 липня 2015 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилаючись на те, що відповідач не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2357,17 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30.06.2015 складало 49 536,67 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2222,27 доларів США, що в еквіваленті складає 46 712,12 за курсом НБУ від 30.06.2015. Вирішено питання про судові витрати.
18 лютого 2016 року відповідач через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції в порушення вимог статті 169 ЦПК України було розглянуто справу за відсутності відомостей про належне повідомлення відповідача у справі.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 одночасно подав заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що про своє порушено право Банк знав починаючи з листопада 2008 року, а з позовом до суду звернувся лише в 2015 році. Просив застосувати позовну давність у даній справі та відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального права, судом в порушення вимог статті 212 ЦПК України належним чином не досліджено наявні в матеріалах справи докази та не повно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як на підставу скасування рішення суду ОСОБА_1 посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до порушення норм матеріального права, а саме судом не застосовано положення статті 267 ЦК України за заявою сторони у спорі. Більше того, заява про застосування строків позовної давності залишена судом без розгляду.
За вказаних обставин, просив заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, з підстав наведених в ній та просила задовольнити.
Позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України колегія судді вважає за можливе розглянути справі за відсутності представника позивача.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 1000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,6% щомісячно із розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії платіжної картки, який становить 2 роки (а.с. 9).
Пунктом 6.5. Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, (далі - Умови) передбачено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 6.6. Умов визначено, що у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредит та Овердрафту), оплати винагороди Банку.
При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову згідно пункту 8.6. Умов.
Судом першої інстанції встановлено, що Банк свої зобов'язання за договором кредиту виконав у повному обсязі.
ОСОБА_1 в свою чергу зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка, згідно розрахунку наданого позивачем станом на 30 червня 2015 року становила 2357,17 доларів США, з яких: 550,02 доларів США - заборгованість за кредитом; 1012,24 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 660,00 доларів США - заборгованість за пенею та комісією; 23,79 доларів США - штраф (фіксована частина); 111,11 доларів США - штраф (процентна складова).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості станом на 30.06.2015, останній платіж ОСОБА_1 здійснено у січні 2009 року (а.с. 5 на звороті).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 у встановлений договором строк кредит не повернув, у зв'язку з чим у Банка виникло право вимоги повернення кредиту у судовому порядку.
Разом з тим, перевіряючи доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи у його відсутність та неправомірне ухвалення заочного рішення, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.
З матеріалів справи вбачається, що сторонам у справі, зокрема відповідачу ОСОБА_1, було надіслано повістку про виклик до суду на 05 лютого 2016 року.
Згідно зворотного поштового повідомлення повістка вручена ОСОБА_1 09 лютого 2016 року, тобто після ухвалення рішення (а.с. 43).
Однак, розглядаючи заяву про перегляд заочного рішення суд помилково зазначив в ухвалі про належне повідомлення відповідача, у зв'язку з чим безпідставно відмовив в задоволенні заяви.
За таких обставин, висновки про те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, день та час розгляду справи судом, не відповідають обставинам справи, а відтак, не було законних підстав для ухвалення заочного рішення суду.
Судом у порушення вимог статті 232 ЦПК України не було скасовано заочне рішення суду за заявою відповідача, так як матеріали справи містили дані, що відповідач не був належним чином повідомленим про місце, день та час судового засідання, а також відповідач заявив про своє право подати заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог, чого був неправомірно позбавлений.
Оскільки подання заяви про застосування строків позовної давності впливає на правильне застосування судом норм матеріального права і є істотною обставиною при вирішенні справи, суд першої інстанції зобов'язаний був скасувати заочне рішення суду та призначити новий судовий розгляд.
Частиною 3 статті 309 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що заочне рішення підлягає скасуванню.
Розглянувши справу у відсутність відповідача, який не був належним чином повідомлений про день та час судового розгляду, суд першої інстанції позбавив відповідача можливості подати заяву про застосування позовної давності.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, відповідач просив застосувати позовну давність. Аналогічну заяву відповідач подав до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою на рішення суду.
За викладених вище обставин, судова колегія вважає, що заява про застосування строків позовної давності підлягає розгляду в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 14.09.2007 вбачається, що останній платіж на погашення суми за наданим кредитом ОСОБА_1 було здійснено 29 січня 2009 року (а.с. 5 на звороті), а тому з цієї дати і почав перебіг строку позовної давності.
Матеріали справи не містять доказів того, що після здійснення відповідачем останнього платежу у січні 2009 року Банком не надсилалися повідомлення чи досудові вимоги ОСОБА_1 про виконання зобов'язань за договором.
З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором Банк звернувся лише в липні 2015 року, тобто з порушенням строку позовної давності.
Враховуючи вказані обставини та наведені норми, судова колегія приходить до висновку щодо подання Банком позову поза межами строку, встановленого статтею 257 ЦК України.
Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ураховуючи викладене, а також беручи до уваги, що ОСОБА_1 подано заяву про застосування судом строку позовної давності відповідно до вимог статті 267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення заяви.
Отже, враховуючи те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року - скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/21383/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9323/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Макаренко І.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.