19 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Музичко С.Г.
при секретарі Ігнатьєву Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_1, треті особи: служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, прокуратура Голосіївського району м. Києва про усунення перешкод у користуванні квартирою і виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, як представника малолітнього ОСОБА_4, Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсною реєстрацію місця проживання, визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму,
встановила:
у червні 2014р. ОСОБА_5 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що є опікуном малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований у вказаній квартирі і має право на користування нею. Позивач зазначала, що відповідач ОСОБА_1 проживає у квартирі, хоча не є членом сім'ї малолітнього, та чинить йому перешкоди у користуванні квартирою.
Відповідач ОСОБА_1 у вересні 2014р. звернулася із зустрічною позовною заявою про визнання за нею права користування квартирою АДРЕСА_1, визнання недійсною реєстрацію малолітнього ОСОБА_4 у квартирі та зобов'язання Голосіївську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти з нею договір найму квартири.
Мотивуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що з 2008р. проживала з ОСОБА_6 однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу у спірній квартирі, тому набула права на користування нею. ІНФОРМАЦІЯ_2
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/373/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
ОСОБА_6 помер. ОСОБА_1 вважає, що малолітній ОСОБА_4 у спірній квартирі був зареєстрований неправомірно, оскільки його місцем проживання є місце проживання його опікуна, а сам малолітній був зареєстрований у спірній квартирі 7 листопада
- 2 -
2006р., хоча його мати ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3., а сам малолітній ніколи у квартиру не вселявся і в ній не проживав.
У подальшому відповідач ОСОБА_1 доповнила зустрічну позовну заяву вимогою про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування спірною квартирою.
Рішенням суду від 20 листопада 2015р. позов ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 задоволено, усунено перешкоди малолітньому ОСОБА_4 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири ОСОБА_1 У зустрічному позові відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням суду від 8 квітня 2016р. у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у первісному позові та задоволення зустрічних позовних вимог.
Представник відповідача посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, не врахування судом тієї обставини, що мати малолітнього ОСОБА_4 відмовилася від нього у пологовому будинку, тому він не міг набути права на користування спірною квартирою, а його реєстрація у квартирі є неправомірною.
Також представник відповідача стверджує, що суд неправомірно не врахував ту обставину, що ОСОБА_1 вселилася у квартиру, як член сім'ї наймача ОСОБА_6, проживала з ним однією сім'єю, що встановлено рішенням суду, тому набула права користування спірною квартирою.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення позивача, її представника, представників служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та прокуратури м. Києва, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі обмінного ордеру № 1524 від 21 березня 1981р. отримана ОСОБА_8 на сім'ю з трьох осіб: вона, дочка ОСОБА_7 та син ОСОБА_6.
ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1., його матір'ю є ОСОБА_7.
Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 892 від 13 вересня 2006р. ОСОБА_3 призначена опікуном над малолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, якого покинула мати і який знаходився у Київському міському будинку дитини «Берізка».
Згідно повідомлення Голосіївського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві від 7 лютого 2015р. ОСОБА_4 зареєстрований у спірній квартирі 7 листопада 2006р., підстави реєстрації знищені за терміном зберігання.
Відповідно до листа державного підприємства «Наш дім» від 29 січня 2015р. ОСОБА_8 знята з реєстрації у спірній квартирі 24 вересня 1999р. у зв'язку із смертю, ОСОБА_7 знята з реєстрації у спірній квартирі 3 листопада 2006р. у зв'язку із смертю, ОСОБА_6 знятий з реєстрації у спірній квартирі 16 липня 2013р. у зв'язку із смертю.
Згідно довідки по формі №3 від 29 січня 2015р. у спірній квартирі зареєстрований малолітній ОСОБА_4
Під час судового розгляду судом встановлено, що у спірній квартирі проживає ОСОБА_1
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була тимчасовим мешканцем, не набула права на користування жилим приміщенням, а підстав для визнання малолітнього таким, що втратив право на користування спірною квартирою не має.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 4 статті 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що підстави реєстрації малолітнього ОСОБА_4 у спірній квартирі на даний час знищені, а тому відсутні підстави вважати, що він був зареєстрований у спірній квартирі у порушення встановленого законом порядку.
При цьому необхідно враховувати, що матір'ю малолітнього є ОСОБА_7, яка проживала та була зареєстрована у даній квартирі, і не була позбавлена батьківських прав стосовно сина, а суду не було надано доказів, що син та мати не спілкувалися.
Крім того, на момент реєстрації малолітнього ОСОБА_4 7 листопада 2006р. єдиним наймачем у квартирі був ОСОБА_6, який за життя не заперечував проти реєстрації малолітнього у спірній квартирі і не оспорював його право на користування квартирою.
Відповідач ОСОБА_1 на час реєстрації малолітнього ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживала, зареєстрована в ній не була, а тому реєстрація малолітнього у квартирі не порушувала її прав і відповідач не має правових підстав ставити питання про правомірність здійснення реєстрації малолітнього ОСОБА_4 у квартирі.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсною реєстрацію малолітнього у квартирі.
Також необхідно враховувати, що реєстрація не є правочином, а є адміністративним актом, тому вона не може визнаватися недійсною відповідно до норм цивільного законодавства, а ОСОБА_1 не наведено правового обґрунтування визнання недійсною такої дії.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках влаштування
- 4 -
дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Малолітній ОСОБА_4 був переданий під опіку ОСОБА_3 і проживає разом із нею, проте, відповідно до вищезазначеної норми матеріального права за ним зберігається право на користування спірною квартирою, а відтак правових підстав для визнання малолітнього таким, що втратив право на користування жилим приміщенням не має.
Доводи апеляційної скарги про те, що малолітній ніколи у квартиру не поселявся і у квартирі не проживав, правового значення для вирішення даного спору не має, оскільки наймач ОСОБА_6 визнавав за ним право на користування жилим приміщенням, а враховуючи вік, малолітній не міг проживати окремо від опікуна.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Під час судового розгляду відповідачем ОСОБА_1 не було надано доказів, що вона вселилася до спірної квартири, як член сім'ї ОСОБА_6, за письмовою згодою ОСОБА_3, як опікуна малолітнього ОСОБА_4, що вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_6 та несла витрати по утриманню квартири, так як згідно довідки державного підприємства «Наш дім» заборгованість по сплаті за комунальні послуги по спірній квартирі на січень 2015р. складає 20 112,37грн.
Крім того, з копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що до 12 вересня 2012р. вона була зареєстрована у АДРЕСА_2, тобто зберігала за собою право на користування вказаною квартирою. При цьому, паспорт відповідача містить виправлення стосовно дати зняття з реєстрації, які належним чином не посвідчені, а відповідачем не надано доказів, що квартира у м. Каневі не є її власністю.
Суд першої інстанції правомірно не врахував у порядку ч. 1 ст. 61 ЦПК України рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 9 серпня 2013р. за заявою ОСОБА_1
- 5 -
про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки малолітній ОСОБА_4 у особі його опікуна не був учасником вказаного судового процесу, а під час вказаного судового розгляду не вирішувалося питання дотримання встановленого законом порядку поселення ОСОБА_1 у спірну квартиру.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 також не змогли підтвердити чи був дотриманий встановлений законом порядок при поселені ОСОБА_1 у спірну квартиру, а свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 спростували твердження ОСОБА_1 про проживання її у квартирі у 2012р. разом із ОСОБА_6
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що ОСОБА_1 не було надано достатніх та належних доказів у підтвердження набуття нею права користування спірним жилим приміщенням.
Оскільки вимоги про зобов'язання укласти договір найму є похідними від вимог про визнання права користування жилим приміщенням, вони також задоволенню не підлягають.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просила усунути перешкоди у користуванні квартирою малолітньому ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_1 При цьому, позивачем не було зазначено конкретної норми матеріального права, на підставі якої заявлені такі позовні вимоги.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у користуванні майном може власник цього майна. Малолітній ОСОБА_4 не є власником спірної квартири, а відтак не може вимагати усунення перешкод у користуванні квартирою на підставі норм цивільного права.
Норми житлового права, яким регулюються правовідносини сторін, не передбачає такого способу захисту, як усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням. При цьому наймач може захистити своє порушене право шляхом пред'явлення вимоги про виселення особи або про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.
Разом з тим, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не вплинуло на правильність вирішення спору, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду у зазначеній частині.
Задовольняючи позовні вимоги про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була тимчасовим мешканцем.
Відповідно до ст. 99 ЖК УРСР піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Оскільки під час судового розгляду ОСОБА_3 не посилалася на те, що ОСОБА_1 самовільно зайняла спірну квартиру, колегія суддів вважає, що підстав для застосування ст. 116 ЖК УРСР не має.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про виселення та зустрічних позовних вимог, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
- 6 -
відхилити, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: