04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" липня 2016 р. Справа№ 910/25490/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Гончарова С.А.
Михальської Ю.Б.
за участю представників сторін:
від позивача: Дяченко В.С. - дов. №2318/15/2 від 25.05.2016р.
Юрина І.Є. дов. №3274/15/1 від 11.07.2016р.
від відповідача-1: Свідло Є.В. дов. б/н від 16.11.2015р.
від відповідача-2: Литвинов С.І. дов. б/н від 05.05.2016р.
від третьої особи - 1: Григорчук Н.М. дов. б/н від 18.11.2015р.
від третьої особи - 2: Костюков Д.І. - дов. №27-16709/16 від 25.03.2016р.
від прокуратури: Чумаченко А.А. посвідчення 035414 від 01.09.2015р.
розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р.
у справі № 910/25490/15 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Державної іпотечної установи
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" (відповідач-1)
Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (відповідач-2)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестком"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
за участю прокуратури міста Києва
про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсними
В судовому засіданні 13.07.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
В вересні 2015р. Державна іпотечна установа звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" та відповідача 2 - Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним зарахування вимог, проведеного на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про припинення зобов'язання зарахування зустрічних вимог від 18.02.2015 вих. № 148, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" за договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України.
Позивач зазначав, що до повідомлення про відступлення прав вимоги, яке було адресоване ПАТ "Дельта Банк" не було надано самого договору про відступлення прав вимоги, а тому ПАТ "Дельта Банк" відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України мало право не виконувати свого обов'язку перед ТОВ "Яблуневий Дар" (новому кредитору);
- договором відступлення прав вимоги від 11.02.2015р. не було передбачено переходу прав вимоги, які виникли у майбутньому, тобто за платіжним дорученням №1 від 17.02.2015р. на суму 20 161 485, 34 доларів США. Отже позивач вказує, що строк виконання вимог, що були зараховані за заявою від 18.02.2015р. не настав, оскільки ТОВ "Інвестком" направило до ПАТ "Дельта Банк" платіжне доручення №1 від 17.02.2015р. на суму 20 161 485,34 дол. США після укладення договору відступлення прав вимоги від 11.02.2015р.;
- директор Департаменту продажів корпоративного бізнесу ПАТ "Дельта Банк" Щокін В.В. (особа, яка підписала вимогу) не був уповноважений підписувати вимогу від імені банку. Таким чином, позивач вважає, що строк виконання вимог за договором мультивалютної кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. на час подання спірної заяви не настав;
- крос-курс для визначення вартості євро мав визначатись на дату заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог - 18.02.2015р., а не станом на 12.02.2015р., як зазначено в заяві про зарахування. На думку позивача, відповідачем-1 заявлено про припинення в повному обсязі більшого розміру грошового зобов'язання за рахунок меншого розміру зустрічного зобов'язання.
У відзиві на позов відповідач 2 позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що:
- ПАТ "Дельта Банк" не визнано відступлення права вимоги та зміну кредитора у зобов'язанні за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р.; доказів, які підтверджують перехід права вимоги від ТОВ "Інвестком" до ТОВ "Яблуневий Дар" позивачу надано не було;
- грошові зобов'язання за кредитним договором та договором банківського рахунку виражені у різних іноземних валютах та курс євро мав визначатись на дату заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог - 18.02.2015р., а не станом на 12.02.2015р., що виключає однорідність вимог;
- банк не отримував розпоряджень клієнта або розрахункових документів клієнта для виконання, а тому строк виконання зобов'язання за договором банківського рахунку не настав;
- договір застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договір про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. не містять застережень про те, що з моменту прийняття рішення Національним банком України про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних, всі права за договорами, в тому числі, за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013, що укладений з ТОВ "Яблуневий Дар", переходять до Державної іпотечної установи;
- за результатами перевірки з виявлення правочинів, що є нікчемними, затвердженими протоколом №54 від 22.09.2015р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших правочинів) за кредитними операціями, договір застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договір про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. є нікчемними у відповідності до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідач - 2 вказує, що оскільки вказані договори є нікчемними, то Державна іпотечна установа не набула жодних прав вимоги за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р.
У відзиві на позов відповідач - 1 зазначав, що внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку, передбаченому ст. 601 ЦК України, зобов'язання за кредитним договором №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. припинились. Права позивача у даній справі не порушені, оскільки Державна іпотечна установа не є стороною одностороннього правочину (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестком".
Третя особа-1 у відзиві на позов зазначала, що у відповідності до законодавства та умов договору банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. її не було обмежено у розпорядженні грошовими коштами на рахунку та у відступленні права вимоги (зміни кредитора у зобов'язанні); у зв'язку із надсиланням на адресу ПАТ "Дельта Банк" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка відповідала вимогам ст. 601 ЦК України, зобов'язання між ТОВ "Яблуневий дар" та ПАТ "Дельта Банк" припинились у повному обсязі; внаслідок здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачів права Державної іпотечної установи не порушувались.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. у справі №910/25490/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення вказані ним абзаци та доповнити абзацами в редакції відповідача-2.
Апеляційна скарга обґрунтована порушена судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, оскаржуване рішення в мотивувальній частині про відмову в позові є незаконним та необґрунтованим, висновок суду не відповідає обставинам справи, оскільки:
суд проігнорував вимоги ст. 517 ЦК України, жодного доказу переходу права вимоги від ТОВ «Інвестком» (первісний кредитор) до ТОВ «Яблуневий дар» (новий кредитор) у вигляді договору про відступлення права вимоги від 11.02.2015р. за договором банківського рахунку та доданих до нього документів банку надано не було;
не надано належної правової оцінки тій обставині, що зобов'язання за кредитним договором і договором банківського рахунку виражені в різних валютах;
застосування відповідачем-1 крос-курсу на 12.02.2015р., а не 18.02.2015р. призвели до припинення більшого розміру грошових зобов'язань за рахунок меншого розміру зустрічного зобов'язання;
суд проігнорував той факт, що банк не отримував від ТОВ «Яблуневий дар» жодних розпоряджень та/або розрахункових документів (ні станом на 12.02.2015р., ні на 18.02.2015р.) щодо списання коштів з його поточного рахунку з метою погашення заборгованості товариства за кредитним договором, які банк повинен виконати в передбачені договором банківського рахунку строки, що виключає можливість здійснити таке зарахування внаслідок того, що строк виконання зобов'язання не настав;
суд не з'ясував і не дослідив, що договір застави від 04.09.2014р. №Д-1.1/2014 та договір про відступлення права вимоги від 04.09.2014р. №Д-1.2/2014, укладені між банком та позивачем, є нікчемними в силу ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (за договорами застави вартість застави перевищує вартість кредитних вимог позивача до банку), та вважає, що банк відмовився від власних майнових вимог на суму 421 712 460, 18 грн. до позичальників за кредитними договорами, майнові права яких є предметом застави (п.1 ч.3 ст.38 Закону), уклавши договір застави та договір відступлення з кредитором банку з порушенням Закону України «Про заставу», банком прийнято на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог, отже передбачено інший порядок, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (п.5 ч.3 ст. 38 Закону), умови договору застави та договору відступлення у разі невиконання зобов'язань банком надають позивачу переваги перед іншими кредиторами, прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішнім документами банку (п.7 ч.3 ст.38 Закону), що є ознакою нікчемності правочину.
Також не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального права, рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки:
судом не враховано, що строк виконання зобов'язання банку перед відповідачем-1 за договором рахунку не настав, тому зарахування вимог є неможливим;
доказів переходу до відповідача-1 від ТОВ «Інвестком» права вимоги за договором рахунку (копія договору відступлення права вимоги) банку надано не було;
оскільки строк виконання зобов'язання за договором не настав, в матеріалах справи відсутні докази відмови банка від права, наданого ч.2 ст.517 ЦК України - посилання суду на ст.517 ЦК України є хибним;
судом не взято до уваги доводи позивача про те, що заява про зарахування датована 18.02.2015р, але для визначення розміру заборгованості банка перед відповідачем-1 використано курс на 12.02.2015р.;
на думку апелянта, при конвертації доларів США у євро відповідач-1 повинен був керуватися офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2015р.;
помилковим є посилання суду на рішення господарського суду Львівської області від 17.06.2015р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2015р. у справі №914/1053/15 щодо розрахунків сум за заявою від 18.02.2015р. та застосування ст. 35 ГПК України
відповідач-1 та ТОВ «Інвестком» з метою отримання коштів від банку за договором рахунку повинні були звернутися до банку спільно у зв'язку з тим, що за договором рахунку (клієнтом) може бути лише та особа, що має весь комплекс прав та обов'язків, які належать клієнту згідно ст.1066 ЦК України.
Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 05.04.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тарасенко О.В.
Згідно пп. 2.3.44. п. 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, апеляційну скаргу Держаної іпотечної установи у справі № 910/25490/15 після визначення головуючого судді (судді-доповідача) у судовій справі №910/25490/15, передано раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016р. апеляційні скарги відповідача-2 та позивача прийнято до провадження, об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Державної іпотечної установи з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. у справі № 910/25490/15, призначено до розгляду на 25.05.2016р.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 25.05.2016р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 07.06.2016р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 21.06.2016р.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.06.2016р., у зв'язку перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016р. колегією суддів у визначеному складі апеляційні скарги відповідача-2 та позивача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.07.2016р.
Учасники процесу скористались своїм правом і надали суду відзиви на апеляційні скарги, додаткові пояснення до своїх апеляційних скарг та заперечення.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 13.07.2016р. вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. Проти доводів апеляційної скарги відповідача-2 заперечував.
Представники відповідача-1 та третьої особи-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 13.07.2016р. заперечували проти доводів позивача та відповідача-2, викладених в їх апеляційних скаргах, просили їх відхилити, а рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 13.07.2016р. вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, змінити оскаржуване рішення, виключивши з його мотивувальної частини вказані ним абзаци та доповнити абзацами в редакції відповідача-2. Одночасно заперечував проти доводів позивача, викладених в його апеляційній скарзі, просив її відхилити.
Представник третьої особи-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 13.07.2016р. підтримав апеляційну скаргу відповідача-2, просив її задовольнити. Одночасно заперечував проти доводів позивача, викладених в його апеляційній скарзі, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційні скарги.
Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 13.07.2016р. підтримав апеляційну скаргу позивача, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Одночасно заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача-2.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. ст. 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що 27.02.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк, відповідач -2) та Державною іпотечною установою (клієнт, позивач) було укладено договір банківського рахунку №26/995-070, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті №26502000000995 та отримує плату за обслуговування рахунку згідно із тарифами банку на банківські послуги, які доведені клієнту в момент підписання цього договору.
Згідно п. 1.2. договору банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р., банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.
04.09.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець, відповідач -2) та Державною іпотечною установою (заставодержатель, позивач) укладено договір застави майнових прав №Д-1.1/2014, відповідно до п.1.1 якого заставодавець надає в заставу заставодержателю майнові права заставодавця за кредитними договорами: №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р.; №НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012р., №ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013р., № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р., детальна інформація щодо яких та структура їх забезпечення наведена у додатку №1 до цього договору (далі - майнові права).
Згідно п. 1.2. договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р., сторони домовились, що вартість майнових прав на дату укладення цього договору складає 1 441 396 562,46 грн.
Відповідно до п. 1.3. договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р., майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р. та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України, а також сплатити відсотки за користування ними у розмірі 15,3% річних.
Згідно з договором банківського рахунку, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на дату підписання цього договору становить 2 137 858 170,85 грн.
За рахунок майнових прав задовольняються усі вимоги заставодержателя, які можуть виникнути внаслідок невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку (п. 1.4. договору застави майнових прав).
Пунктом 4.1. договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. було передбачено, що одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги.
04.09.2014р. між Державною іпотечною установою (новий кредитор або заставодержатель, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор або заставодавець, відповідач 2) укладено договір про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 (з відкладальними умовами), з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р., що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р.
Відповідно до п. 1.2. договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р., первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору ( далі - права вимоги).
Згідно додатку №1 до договору про відступлення права вимоги первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги, зокрема, за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р., укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий Дар" та за договорами, що забезпечують виконання кредитного зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем - 2 суду надані тексти договору відступлення права вимоги, які відрізняються між собою наявністю такої відкладальної умови як прийняття НБУ рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення) в тексті, наданому позивачем, та відсутністю цієї умови в тексті, наданому відповідачем -2.
Так, пунктом 2.2. договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. передбачено набуття пунктом 1.2. договору чинності в незалежності від випадків, передбачених п. 2.1. даного договору, в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення)(т.1, а.с.65).
У той же час п. 2.2 договору про відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 4 вересня 2014р., наданого відповідачем - 2, не містить посилання щодо набуття цим договором чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (т.1, а.с. 119).
Згідно п. 3.1.2. договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. (т.1, а.с. 65), у разі прострочення первісним кредитором виконання зобов'язань за договором банківського рахунку або у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення) новий кредитор має право задовольнити свої вимоги шляхом відступлення на користь нового кредитора прав вимоги та подальшого отримання грошових коштів за договорами, зазначеними у додатку №1 до цього договору (в тому числі, за кредитним договором № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р.).
В той же час пунктом 3.1.2 договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 4 вересня 2014р. (т.1, а.с.119) встановлено, що у разі прострочення первісним кредитором виконання зобов'язань за договором банківського рахунку новий кредитор має право задовольнити свої вимоги шляхом відступлення на користь нового кредитора прав вимоги та подальшого отримання грошових коштів за договорами, зазначеними у додатку № 1 до цього договору.
Посилання про можливість задоволення вимог шляхом відступлення наявного права вимоги на користь іншого кредитора в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних вказаний пункт договору не містить.
Позивачем та відповідачем-2 не надано суду переконливих аргументів та доказів того, що підписаний та скріплений печатками сторін договір № Д-1.2/2014 від 4 вересня 2014р., п.2.2 якого містив посилання про набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, має перевагу над іншим долученим до матеріалів справи договором з таким самим номером та датою укладення, який такого застереження не містив.
Відповідно до ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
В силу положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається із матеріалів справи, договір кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. укладено між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (відповідач -2, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" (відповідач -1, позичальник), у відповідності до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру.
Відповідно до п.п. 1.1.1 п.1.1 кредитного договору №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - "транш", а у сукупності - "транші", на умовах, визначених у цьому договорі, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 5 400 000, 00 євро зі сплатою плати за користування кредитом в розмірі 12% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01 серпня 2015 року включно.
В подальшому ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий Дар" вносились зміни та доповнення до кредитного договору згідно із додатковими договорами №1 від 06.12.2013р., №2 від 06.12.2013р., №3 від 10.01.2014р., №4 від 10.02.2014р., №5 від 28.02.2014р., №6 від 30.04.2014р., №7 від 30.04.2014р., №8 від 11.06.2014р., №9 від 31.07.2014р., №10 від 30.09.2014р., №11 від 31.12.2014р.
Додатковим договором №7 від 30.04.2014р. до договору кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. сторони дійшли згоди збільшити максимальний ліміт заборгованості до 6 300 000,00 євро зі сплатою плати за користування кредитом в розмірі 12% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01 серпня 2015 року включно.
Згідно із меморіальними ордерами №37522655 від 30.04.2014р. та №447736552 від 05.07.2014р. ПАТ "Дельта Банк" надав ТОВ "Яблуневий Дар" кредит у розмірі 6 300 000,00 євро.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Яблуневий Дар" перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р., між Українсько-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" було укладено договір застави майнових прав №НКЛ-2005469/5/S-1 від 03.07.2013р., договір застави №НКЛ-2005469/2/S5 від 31.08.2012р.
ПАТ "Дельта Банк" звернулося до ТОВ "Яблуневий Дар" із претензією від 06.02.2015р., з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. у розмірі 6 374 564,38 євро, з яких: сума заборгованості за кредитом - 6 300 000,00 євро, сума заборгованості за нарахованими процентами - 74 564, 38 євро у зв'язку з невиконанням п.3.3.13.6 договору кредитної лінії, а договір вважається простроченим з 20.01.2015р.
Посилання позивача на підписання вказаної претензії від імені банку директором Департаменту продажів корпоративного бізнесу ПАТ "Дельта Банк" Щокіним В.В. без належних повноважень, у зв'язку з чим строк виконання вимог за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. на час подання спірної заяви не настав, не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів підписання претензії не уповноваженою особою.
Не надано таких доказів і під час розгляду справи, будь-які відомості щодо відкликання банком претензії від 06.02.2015р., проведення банком перевірки з приводу правомірності направлення даної вимоги або вжиття банком заходів дисциплінарного впливу щодо Щокіна В.В. матеріали справи не містять.
Претензія, що підписана директором Департаменту продажів корпоративного бізнесу Щокіним В.В., скріплена печаткою ПАТ "Дельта Банк" та оформлена на спеціальному бланку ПАТ "Дельта Банк".
Отже, зі сторони ТОВ «Яблуневий дар» наступив строк виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором. Мотивованих заперечень щодо цього зі сторони відповідача-2 матеріали справи не містять, напроти, настання строку виконання зобов'язання підтверджується розрахунком заборгованості ПАТ «Дельта Банк», наявним в матеріалах справи.
11.02.2015р. між ТОВ "Яблуневий Дар" (новий кредитор, відповідач -1) та ТОВ "Інвестком" (первісний кредитор, третя особа-1) укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку, відповідно до умов якого ТОВ "Інвестком" (первісний кредитор) відступає ТОВ "Яблуневий Дар" (новому кредитору) право вимагати від боржника (ПАТ "Дельта Банк") виплати залишку на рахунку, відкритому за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. у розмірі 7 122 150, 00 доларів США.
Згідно із наявними у матеріалах справи довідками ПАТ "Дельта Банк" вих. 1252 від 27.04.2015р., вих. №522 від 16.10.2015р., виписками з рахунку ТОВ "Інвестком" №26004002001746 станом на 11.02.2015р. та 17.02.2015р., на рахунку №26004002001746, відкритому у ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. станом на 24.07.2015р., 11.02.2015р., 17.02.2015р. та 16.10.2015р. наявні грошові кошти у розмірі 21 166 180,57 доларів США.
У відповідності до п. 2.2. договору відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р. відступлення ТОВ "Інвестком" прав вимоги та їх прийняття ТОВ "Яблуневий Дар" набирає чинності з дати укладення цього договору.
За договором відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р. ТОВ "Яблуневий Дар" має сплатити ТОВ "Інвестком" ціну відступлення прав вимоги у розмірі 7122150,00 доларів США згідно із графіком визначеним у п. 4.3. договору (протягом 2018 року - 1424430,00 доларів США, протягом 2019 року - 1424430,00 доларів США, протягом 2020 року - 4273290,00 доларів США), але лише за умови та після підтвердження припинення відступлених на користь нового кредитора прав вимоги та вимог боржника внаслідок їх зарахування як зустрічних однорідних вимог (п. 2.1., п. 4.2., п. 4.3).
З огляду на наведені положення цивільного законодавства та умови договору про відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р. на підставі вказаного договору ТОВ "Яблуневий Дар" отримав право вимагати від ПАТ "Дельта Банк" виплати залишку на рахунку, відкритому за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. у розмірі 7 122 150,00 доларів США.
11.02.2015р. ТОВ "Яблуневий Дар" та ТОВ "Інвестком" підписано спільне повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, яке було направлено на адресу ПАТ "Дельта Банк", що підтверджується квитанцією про оплату поштових послуг та описом вкладення у цінний лист від 16.02.2015р., копії яких наявні в матеріалах справи.
Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апелянтів про ненастання строку виконання зобов'язання за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. з причин ненадання відповідачем-1 та ТОВ «Інвестком» до банку доказів відступлення права вимоги (копії договору від 11.02.2015р.), оскільки норми статей 512-518 ЦК України не зобов'язують нового кредитора надавати боржнику договір про відступлення права вимоги від 11.02.2015р., а відповідно до ч.2 ст.14 ЦК України, товариство не може бути примушене до вчинення цих дій.
Виходячи з положень ст. ст. 516, 517 ЦК України, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі чи доказів переходу до нового кредитора прав вимоги, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Отже, надання договору про відступлення права вимоги до повідомлення не є обов'язковим, що узгоджується з позицією ВСУ від 23.09.2015р. у справі №6-979цс15, а тому колегія суддів не вбачає порушень ст. ст.512, 517 ЦК України.
Крім того, банк в обґрунтування своїх заперечень посилався на приписи ч.2 ст.517 ЦК України, помилково ототожнюючи врегульоване цією нормою право боржника не виконувати свого обов'язку новому кредиторові, яке обумовлене ненаданням боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, та факт ненастання строку виконання зобов'язання.
В той час, як згідно ч.2 ст.603 ЦК України у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
12.02.2015р. ТОВ "Інвестком" за допомогою системи "Клієнт-Банк" виставив ПАТ "Дельта Банк" платіжне доручення №1 в іноземній валюті на суму 21 166 180,57 доларів США для перерахування з рахунку товариства № 26004002001746 в ПАТ "Дельта Банк" на рахунок ТОВ "Інвестком" №26006011360001 в ПАТ "Альфа-банк".
У зв'язку із невиконанням ПАТ "Дельта Банк" вказаного платіжного доручення, листом №01-17/02-2015 від 17.02.2015р. ТОВ "Інвестком" направив ПАТ "Дельта Банк" на виконання платіжне доручення в іноземній валюті №1 від 17.02.2015р. на суму 20161485,34 доларів США для перерахування грошових коштів ТОВ "Інвестком" з рахунку №26004002001746 в ПАТ "Дельта Банк" на рахунок ТОВ "Інвестком" №26006011360001 в ПАТ "Альфа-банк". Отримання зазначеного листа та платіжного доручення підтверджується відміткою ПАТ "Дельта Банк" від 17.02.2015р. на вказаному листі.
У відповідності до п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Відповідно до ст. 21 та ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа - платіжного доручення.
За приписами п. 22.7 ст. 22 вказаного Закону, у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.
Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача-2 у прийнятті до виконання платіжних доручень від 12.02.2015р., від 17.02.2015р. та повернення їх ТОВ «Інвестком» без виконання з встановлених законом підстав.
Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", переказ вважається завершеним, зокрема, з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача.
Виходячи з положень ч.3 ст.1068 ЦК України, у відповідності до п. п. 3.3.1., 3.3.2. договору банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., банк своєчасно здійснює розрахункові операції клієнта згідно із вимогами чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України; за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа за умови подання в операційний час (згідно із п. 2.1. договору операційний час банку: понеділок - п'ятниця з 9-00 по 17-00 крім святкових, вихідних і неробочих днів).
Платіжні доручення містять відмітку "терміново" та у відповідності до п. 2.4.1. підлягають виконанню протягом поточного робочого дня.
Отже, ПАТ "Дельта Банк" був зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, в день його надходження.
Матеріали справи не містять доказів, що ПАТ "Дельта Банк" станом на 12.02.2015р. та 17.02.2015р. мав передбачені законом підстави обмежувати права ТОВ "Інвестком" щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку.
При цьому, платіжні доручення від 12.02.2012р. та від 17.02.2015р. подані для виконання відповідачу -2 до запровадження у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" тимчасової адміністрації, а тому обмеження, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у даному випадку не застосовуються.
Вищевказані платіжні доручення ПАТ "Дельта Банк" виконанні не були.
Враховуючи встановлені судом обставини та наявні в матеріалах справи докази отримання ПАТ "Дельта Банк" платіжного доручення №1 від 17.02.2015р., а платіжне доручення від 12.02.2015р. надане в матеріали справи самим ПАТ "Дельта Банк", твердження відповідача-2 (ПАТ "Дельта Банк") про не отримання від ТОВ "Інвестком" для виконання розрахункових документів, є безпідставними, а строк виконання зобов'язань по договору банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. настав.
Як вірно встановлено судом, між ТОВ «Яблуневий дар» та ПАТ «Дельта Банк» виникли зобов'язання за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р., згідно умов якого Товариство зобов'язалось повернути на користь банку надані грошові кошти в іноземній валюті - 6 300 000,00 євро, сплатити відсотки та інші платежі за договором, тобто було боржником ПАТ «Дельта Банк» за договором.
В той же час, між ПАТ "Дельта Банк" (відповідачем -2) та ТОВ "Інвестком" (третя особа -1) виникли зобов'язання за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" є боржником щодо здійснення розрахункових операцій та перерахування грошових коштів товариства.
Нормами статті 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно п. 1. 24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Враховуючи вищезазначене та положення статей 177, 190, 509 ЦК України зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку ТОВ «Інвестком», відкритому у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.
Отже, у даному випадку ПАТ "Дельта Банк" виступає боржником, а ТОВ "Інвестком" кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними клієнту коштами, а зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., мають майново-грошовий характер.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Враховуючи не виконання ПАТ "Дельта Банк" станом на 18.02.2015р. платіжних доручень ТОВ «Інвестком», ТОВ "Яблуневий Дар" надіслало на адресу ПАТ "Дельта Банк" заяву (вих. №148 від 18.02.2015р.) про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, що підтверджується квитанцією про оплату поштових послуг від 18.02.2015р. та описом вкладення у цінний лист від 18.02.2015р.
У вказаній заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р., враховуючи те, що Товариство є боржником банку за кредитним договором №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. на суму 6 374 564,38 євро, а банк є боржником Товариства за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. на суму 7 122 150,00 доларів США, права вимоги за яким відступлені ТОВ "Яблуневий Дар" за договором відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р., ТОВ "Яблуневий Дар" заявило про припинення в повному обсязі зобов'язань щодо сплати ТОВ "Яблуневий Дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. у розмірі 6 300 000,00 євро, та припинення зобов'язань щодо сплати ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий Дар" заборгованості на загальну суму 7 122 150,00 доларів США (що за крос-курсом станом на 12.02.2015р. складає 6 300 000,00 євро) за договором банківського рахунку, внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.
З урахуванням Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2001р. №492, зареєстрованої в МЮУ 17.12.2003р. за №1172/8493 і Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в МЮУ 29.03.2004р. за №377/8976 банки приймають до виконання лише розрахункові документи своїх клієнтів.
Таким чином, саме ТОВ «Інвестком», а не ТОВ «Яблуневий дар» мало право 12.02.2015р. пред'явити до виконання платіжне доручення в іноземній валюті на суму 21 166 180, 57 доларів США, а 17.02.2015р. платіжне доручення в іноземній валюті №1 на суму 20 1621 485, 34 доларів США.
Укладення 11.02.2015р. між ТОВ «Яблуневий дар» як новим кредитором та ТОВ «Інвестком» як первісним кредитором договору про відступлення права вимоги за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. не змінило правовий статус ТОВ «Інвестком» як клієнта (володільця) рахунка.
З огляду на викладене, відповідач-1 не відкривав рахунку в банку, не ставав його власником, до нього лише перейшло право вимоги коштів за договором про відступлення права вимоги, підстав для ідентифікації та верифікації нового клієнта - ТОВ «Яблуневий дар» у банку не було.
Більш того, відповідно до наведеного договору відступлення права вимоги за договором банківського рахунку первісний кредитор ТОВ «Інвестком» відступив новому кредитору - ТОВ «Яблуневий дар» право вимагати від боржника ПАТ «Дельта Банк» виплати залишку на рахунку, відкритому за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., у розмірі 7 122 150, 00 доларів США. Тобто ТОВ «Яблуневий дар» відступлено ТОВ «Інвестком» лише частину вимог, що підтверджує те, що третя особа-1 так і залишилась власником решти грошових коштів на поточному рахунку.
Аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 06.04.2016р. у справі №910/8058/15-г (3-174гс16).
Водночас, позивач 05.03.2015р. надіслав на адресу ТОВ "Яблуневий Дар" повідомлення за вих. №115/15/2 від 03.03.2015р. та повідомлення за вих. №1320/15/2 від 04.03.2015р., в яких зазначив про те, що у відповідності до п. 2.1.11 договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. та п. 2.2. договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р., майнові права за договорами, укладеними між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий Дар", в тому числі, за кредитним договором № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р., вважаються відступленими позивачу, оскільки постановою Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015р. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Також, позивач повідомив відповідачу -1 (ТОВ "Яблуневий Дар") реквізити для погашення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, що оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин.
Предметом спору у справі є вимога про визнання недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог, яке відбулось на підставі заяви (вих. №148 від 18.02.2015р.) з підстав невідповідності приписам ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України, що порушує права та інтереси позивача як нового кредитора за договором відступлення права №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. та заставодержателя майнових прав.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 ст. 203 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі);
3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 603 ЦК України у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Встановлено, що ТОВ "Яблуневий дар" є боржником банку за кредитним договором мультивалютної кредитної лінії № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р., а банк є боржником ТОВ "Яблуневий дар" за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., права вимоги за яким набуто останнім за договором відступлення прав вимоги від 11.02.2015р., отже, зазначені вимоги є зустрічними. При цьому, зобов'язання товариства за вказаним договором мультивалютної кредитної лінії та зобов'язання банку за договором банківського рахунку є грошовими, тобто, однорідними, і строк їх виконання настав.
При цьому характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).
За змістом ст. ст. 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
На юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання, чи курс однієї валюти по відношенню до іншої, а має значення лише природа зобов'язання.
Вираження грошового зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, за висновками суду не змінюють самої суті грошового зобов'язання.
Щодо посилання апелянтів на те, що зобов'язання, припинення яких в даній справі ініційовано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, виражено в різних валютах й відсутня домовленість сторін щодо конвертації валют, колегія суддів зазначає наступне.
ПАТ «Дельта Банк» в апеляційній скарзі посилається на те, що ТОВ «Яблуневий дар», застосовуючи в заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р. крос-курс євро/долар, порушило п.3.2.6.2 договору кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р.
Разом з тим, згідно п.3.2.6.2 вказаного кредитного договору, у випадку, якщо валюта виконання зобов'язань, не співпадає з валютою фактичної заборгованості позичальника, то для її погашення здійснюється придбання іноземної валюти за курсом, що склався на Міжбанківському валютному ринку України за цією операцією на дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти.
Однак, ТОВ «Яблуневий дар» не здійснювало придбання іноземної валюти для погашення кредиту на Міжбанківському валютному ринку України, а виконувало зобов'язання перед банком щодо погашення кредиту в порядку ст.601 ЦК України і ст.203 ГК України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
У заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р., враховуючи те, що Товариство є боржником банку за кредитним договором №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. на суму 6 374 564,38 євро, а банк є боржником Товариства за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. на суму 7 122 150,00 доларів США, права вимоги за яким відступлені ТОВ "Яблуневий Дар" за договором відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р., ТОВ "Яблуневий Дар" заявило про припинення в повному обсязі зобов'язань щодо сплати ТОВ "Яблуневий Дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. у розмірі 6 300 000,00 євро, та припинення зобов'язань щодо сплати ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий Дар" заборгованості на загальну суму 7 122 150,00 доларів США (що за крос-курсом станом на 12.02.2015р. складає 6 300 000,00 євро) за договором банківського рахунку, внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.
Згідно даних Міжнародної інформаційної агенції «Bloomberg» станом на 12 лютого 2015р. нижня межа крос-курсу Євро/Долар США становила 1,1303, верхня - 1,1423.
Відповідач використав крос-курс Євро/Долар США 1,1305, тобто величину, більшу від нижньої межі і меншої від вищої межі крос-курсу Євро/Долар США станом на 12.02.2015р. Таким чином 6 300 000, 00 євро *1,1305 = 7 122 150, 00 доларів США.
Апелянтами нормативно не доведено необхідність врахування ТОВ «Яблуневий дар» в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог курсу валют станом не на 12.02.2015р., а станом на 18.02.2015р., та не доведено припинення більшого розміру грошових зобов'язань за рахунок меншого розміру зустрічного зобов'язання.
Заперечення позивача та відповідача 2 на визначений у заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р. курс валюти, а також доводи відповідача 2 про те, що грошові зобов'язання виражені у різних іноземних валютах, не свідчать про неоднорідність зобов'язань, які заявлені ТОВ "Яблуневий Дар" до зарахування.
Фактично, заперечення щодо визначення курсу валюти у заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р. має місце щодо визначення самого розміру зобов'язання, що підлягає зарахуванню.
Розмір заборгованості, який припиняється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог визначається станом на день заявлення відповідної заяви.
Як підтверджено матеріалами справи, на час заявлення вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість ТОВ "Яблуневий Дар" за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. станом на 18.02.2015р. - 6300000,00 євро та заборгованість ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. перед ТОВ "Яблуневий Дар" - 7 122 150,00 доларів США. Доказів наявності спору щодо розміру заборгованості за вказаними договорами сторонами не надано.
У разі наявності заперечень щодо курсу валюти, який визначений в заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р., відповідач 2 не був позбавлений права оспорити правомірність зарахування зустрічних зобов'язань визначених у заяві від 18.02.2015р. та розмір самої заборгованості. Наразі, в матеріалах справи відсутні докази оспорення та не визнання ПАТ "Дельта Банк" у судовому порядку заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р.
Наведені ПАТ "Дельта Банк" (відповідачем 2) у листі від 23.03.2015р. вих. №307 посилання на те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо курсу валюти, не свідчать про спростування, у визначеному законодавством порядку, правомірності заяви про припинення зобов'язання.
Водночас, відповідачем 2 суду першої інстанції не надано документально підтверджених обґрунтувань щодо заперечень на розрахунок, здійснений ТОВ "Яблуневий Дар", а наведений в апеляційній скарзі розрахунок не містить нормативного обґрунтування та доказів того, що станом на 12.02.2015р. кроскурс становив інший показник, ніж застосований відповідачем-1.
Наведений позивачем у позовній заяві розрахунок не відповідає умовам договору кредитної лінії №НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р. та договору банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., оскільки сторонами не було погоджено визначення курсу іноземної валюти згідно із офіційним курсом НБУ.
Разом з тим, згідно із фактичними обставинами справи, саме по собі заперечення позивача та відповідача 2 на визначений у заяві курс валюти не створює наслідків недійсності одностороннього правочину, оскільки може бути спором щодо визнання обсягу (повністю чи частково) зобов'язання, що підлягає припиненню шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
В силу положень чинного законодавства для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим, особа, яка отримала заяву про зарахування, може спростувати правомірність такого зарахування на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Крім того, виключний перелік випадків, в яких не допускається зарахування зустрічних вимог викладено в ст. 602 Цивільного кодексу України.
Судом враховано, що лист ПАТ «Дельта Банк» за вих. №307 від 23.03.2015р. містить посилання банку на повідомлення ТОВ «Яблуневий дар» про невизнання відступлення прав вимоги за договором відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р.
Однак норми чинного законодавства не ставлять дійсність відступлення права вимоги в залежність від визнання чи не визнання такого відступлення боржником.
Водночас, судом встановлено, що банком не заявлялась відмова від зарахування зустрічних вимог та спростування чинності цієї заяви у судовому порядку, а неможливість проведення зарахування зустрічних вимог на підставі заяви ТОВ "Яблуневий дар" та невідповідність сум зарахування не доведено.
За таких обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відповідність спірного правочину вимогам ст.601 ЦК України, у зв'язку з чим дійшов юридично обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
При цьому, моментом припинення зобов'язань сторін згідно з надісланими відповідачем заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог є дата самої заяви - 18.02.2015р.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 02.02.2015 р. у справі № 908/1811/14.
Оскільки заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог вих. №148 від 18.02.2015р. надіслано банку 18.02.2015р., тобто до запровадження тимчасової адміністрації в банку з 03.03.2015р., зі сторони ТОВ «Яблуневий дар» відсутні порушення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Щодо посилань відповідача -2 на нікчемність договору застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. у зв'язку із чим вказані правочини не створюють будь-яких правових наслідків, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Частиною 1 статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) не приведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
Частиною 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено підстави ліквідації банку, зокрема зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією ФГВФО. Так, НБУ має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".
08.04.2015р. виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №71 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015р. №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". Згідно з даним рішення тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" запроваджено строком на шість місяців 03.03.2015 по 02.09.2015 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015р. №147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» по 02.10.2015 року включно.
Постановою НБУ №664 від 02.10.2015р. відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк».
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Як вбачається із матеріалів справи, за результатами перевірки з виявлення правочинів, які є нікчемними, затвердженими протоколом №54 від 22.09.2015р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших правочинів) за кредитними операціями, договір застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договір про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. визнанні нікчемними у відповідності до п. п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Звіт про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій банку, складений аудиторською фірмою ТОВ «Інтер-аудит» 31.08.2015р., згідно якого банком перевищено компетенцію при передачі активів третім особам, а також встановлено відсутнє належне погодження куратора банку на укладення договорів забезпечення тощо, не підтверджують нікчемність вищевказаних договорів з підстав, передбачених п. п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
В той же час, в матеріалах відсутні докази, які б підтверджували вищезазначені обставини, наявність яких свідчить про нікчемність правочину, а саме відмови ПАТ "Дельта Банк" від власних майнових вимог, прийняття на себе зобов'язань у порядку іншому, ніж встановлено Законом України "Про банки і банківську діяльність" та наявності умов, які передбачають передачу майнових прав з метою надання позивачу переваг, що прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016р., визнано протиправним та скасовано рішення № 8951 від 24.09.2015р. у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" про нікчемність правочинів, прийняте на підставі протоколу №54 від 22.09.2015р., згідно якого за наслідками перевірки визнано нікчемними договір застави майнових прав № Д-1.1./2014 від 4 вересня 2014 року та договір про відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 4 вересня 2014 року на підставі п. п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Доказів виконання зобов'язань за договором застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договором про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. матеріали справи не містять.
Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п.6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Системний аналіз положень ЦК України, Законів України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і «Про банки і банківську діяльність» свідчить про те, що між позивачем та відповідачем -2 склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунку, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором банку.
Виходячи з назви та змісту ст. ст.1, 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», останній є спеціальним законом, що регламентує суспільні відносини, на стадії виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації, метою якого є захист прав і законних інтересів фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб- підприємців), які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Кредиторами вказаний закон визначає юридичних або фізичних осіб, які мають документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Окрім цього, вказаний закон визначає особу, наділену спеціальною правосуб'єктністю щодо прав та обов'язків з подання позовів майнового та немайнового характеру та, зокрема, визнання певних договорів нікчемними.
Відповідачем-2 не заявлялись вимоги про нікчемність договору застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. ні у межах даної справи, ні на підставі окремого позову.
Як вбачається з матеріалів справи, юридично-значимі дії відповідачів щодо зарахування зустрічних однорідних вимог були здійснені до запровадження в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації, що не оспорюється ні учасниками спірного правочину, ні Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Визнання ж правочину, що є предметом позову у цій справі недійсним не матиме наслідком можливість наступного виконання договорів, укладених між позивачем та відповідачем-2, адже з огляду на приписи ст.ст.36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як в процесі запровадження тимчасової адміністрації, так і при процедурі ліквідації банківської установи зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог забороняється, оскільки може порушити порядок погашення вимог кредиторів.
Відповідно до ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимоги позивача включені до переліку вимог кредиторів, що будуть погашені у 7-му чергу.
Наразі, відсутність прав, якими позивач наділений згідно із договором застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договором відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р., належними доказами не підтверджена.
В апеляційній скарзі відповідач -2 просить відкоригувати мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у запропонований ним спосіб.
Колегія суддів зазначає, що реалізація вимог вищезазначеної апеляційної скарги нормами ГПК не передбачена. З заявою про виправлення рішення суду в порядку ст.89 ГПК України відповідач-2 до суду не звертався.
Оскільки постановою ВГСУ від 27.01.2016р. скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 17.06.2015р. у справі № 914/1053/15 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2015р., яким воно було залишено без змін, колегія суддів не знаходить правових підстав для визначення чи підлягають обставини, встановлені у вказаних рішеннях застосуванню в порядку ст.35 ГПК України.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів сторін суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язання Товариства за Кредитним договором та зобов'язання Банку за Договором банківського рахунку є зустрічними та однорідними (грошовими), строк виконання яких настав, а позивач не довів та не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р.) не були дотримані вимоги, встановлені статтями 203, 601 ЦК України, відтак, не довів наявності підстав, в силу яких даний правочин має бути визнаний недійсним. При цьому юридично значимі дії відповідачів щодо зарахування зустрічних однорідних вимог були здійснені ще до запровадження в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" тимчасової адміністрації, що свідчить про відсутність будь-яких обмежень на час звернення Товариства із заявою від 18.02.2015р.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.
Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 24.11.2015р.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. у справі №910/25490/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. у справі №910/25490/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/25490/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді С.А. Гончаров
Ю.Б. Михальська