"19" липня 2016 р.Справа № 916/1292/16
За позовом: Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4; код ЄДРПОУ 38728402)
до відповідача: Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, 7; код ЄДРПОУ 01125815)
про розірвання Договору про відшкодування витрат на сплату земельного податку від 26.09.2013 № 26-П/06-В-ІЗФ-13
Суддя Шаратов Ю.А.
Представники:
від позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 25.12.2015 № 2966);
від відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 10.11.2015 № 03-16/50).
Суть спору:
Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” (далі - Позивач) в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” (далі - Відповідач) про розірвання Договору про відшкодування витрат на сплату земельного податку від 26.09.2013 № 26-П/06-В-ІЗФ-13.
Ухвалою суду від 23.05.2016 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17.06.2016.
У судовому засіданні оголошувались перерви 17.06.2016 до 06.07.2016, 06.07.2016 до 19.07.2016.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Позовні вимоги, із посиланням на статті 11, 626, частину першу статті 627, частину другу статті 651 Цивільного кодексу України, статтю 188 Господарського кодексу України, статті 79, 79-1, частину першу статті 92, частину другу статті 116, частину першу статті 123, статті 125, 126, 206 Земельного кодексу України, підпункти 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, обґрунтовані неотриманням Позивачем очікуваного результату, на який він розраховував при укладенні договору, а саме, можливості оформлення прав на земельні ділянки, на яких знаходиться його майно, а також припущенням, що витрати державного підприємства за договором можуть бути визначені контролюючими органами у подальшому як збитки.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. У Відзиві на позовну заяву від 13.06.2016 № 03-06/30/221 (вхід. від 21.06.2016 № 15409/16) Відповідач зазначає, що об'єктом оподаткування, компенсацію якого він отримує за договором, є земельні ділянки на яких розміщені нежитлові будівлі і споруди, а також прибудинкова територія, що використовується ІФ ДП «АМПУ», право на які під час укладення договору від 26.09.2013 № 26-П/06-В-ІЗФ-13 не було Позивачем належним чином оформлено. Фактичне користування об'єктами нерухомості Позивачем почалося з моменту передачі згідно Акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013, а також розподільчого балансу ДП «ІЗМ МТП» та ДП «АМПУ», затверджених Міністерством інфраструктури України, що обумовило підписання вказаного договору. Відповідач зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України, право користування на земельні ділянки під об'єктами нерухомості перестало існувати для ДП «ІЗМ МТП» з моменту передачі об'єктів до ІФ ДП «АМПУ», внаслідок чого Позивач став землекористувачем та особою, яка має сплачувати земельний податок відповідно до Податкового кодексу України, тобто має певний економічний та господарський інтерес у сплаті обов'язкових платежів до держбюджету України, що спростовує твердження Позивача про відсутність господарського інтересу в продовженні договірних відносин.
Відповідач також вказує на те, що ним проведено усю необхідну роботу з підготовки документації для передачі (формальної відмови від користування) земельних ділянок державної власності у користування іншим особам. Наразі питання щодо надання дозволу ДП «ІЗМ МТП» на передачу цих ділянок знаходиться на розгляді Мінінфраструктури України. Після отримання відповіді від міністерства звернення підприємства про відмову від земельних ділянок буде невідкладно направлено до компетентного органу - Одеського обласної державної адміністрації.
Окрім того, Відповідач зазначає про відсутність підстав для розірвання договору, передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників Позивача та Відповідача, суд
26.09.2013 між Позивачем і Відповідачем укладено Договір про відшкодування витрат на сплату земельного податку № 26-П/06-В-ІЗФ-13 (далі - Договір від 26.09.2013) /а.с. т. І а.с. 15-21/.
Згідно із пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 7.1 Договору від 26.09.2013 Адміністрація (Позивач) зобов'язалась відшкодовувати Підприємству (Відповідачу) витрати на сплату земельного податку. Підприємство укладанням цього Договору підтверджує, що є платником земельного податку відповідно до статті 269 Податкового кодексу України, а саме є постійним землекористувачем. Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, зазначені у Переліку земельних ділянок (Додаток №1), на яких розміщені нежитлові будівлі і споруди, а також прибудинкова територія, що використовується Адміністрацією на підставі акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 та розподільчого балансу ДП «ІЗМ МТП» та ДП «АМПУ», затверджених Міністерством інфраструктури України. Земельні ділянки, вказані у Переліку земельних ділянок (Додаток №1), що є невід'ємною частиною договору, перебувають у постійному користуванні ДП «ІЗМ МТП». Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками й скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2013. В тому разі, коли жодна зі сторін, за двадцять днів до закінчення строку дії договору, не заявила про своє бажання розірвати договір, дія договору вважається подовженою на календарний рік.
13.03.2014 між Позивачем та Відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 26.09.2013, якою внесено зміни до Розділу 11 в частині платіжних реквізитів ДП «ІЗМ МТП» /т. І а.с. 22/.
27.10.2014 Позивачем та Відповідачем укладено Додаткову угоду № 2 до Договору від 26.09.2013 /т. І а.с. 23/. Відповідно до пунктів 2.2, 2.3, 2.4 Договору від 26.09.2013, у редакції Додаткової угоди від 27.10.2014 № 2, розмір відшкодування витрат Підприємства розраховується пропорційно кількості одиниць площі оподаткування земельної ділянки, які використовуються Адміністрацією, наведеною в Додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. При цьому ПДВ не нараховується. Відшкодування витрат по сплаті земельного податку здійснюється Адміністрацією в строки сплати земельного податку, встановлені п. 287.3 статті 287 Податкового кодексу України на підставі виставленого Підприємством рахунку. Рахунки за січень, лютий (окремими рахунками) кожного року виставляються Підприємством не пізніше останнього робочого дня лютого. Всі інші рахунки виставляються Підприємством щомісячно не пізніше останнього робочого дня поточного (розрахункового) місяця.
Згідно із частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із пунктами 3, 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, укладення сторонами непоіменованого Договору від 26.09.2013, метою якого є врегулювання відносин щодо компенсації Відповідачу податку на землю, який він сплачує за земельні ділянки, які знаходяться у фактичному користуванні та під об'єктами нерухомості Позивача, ґрунтується на положеннях принципу свободи договору та відповідає зазначеним загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктами 6.2, 6.3 Договору від 26.09.2013 встановлено, що розірвання договору здійснюється виключно за згодою сторін шляхом укладання сторонами відповідної угоди у письмовій формі, яка підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін. Одностороння відмова від цього договору не допускається.
Тобто, сторони обумовили можливість розірвання Договору від 26.09.2013 лише за взаємною згодою.
Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, для розірвання договору у судовому порядку на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення факту порушення стороною умов договору його умов, а також істотності такого порушення.
Суд не приймає довід Позивача щодо наявності підстав для розірвання Договору від 26.09.2013 через неотримання ним результату, на який він розраховував при укладенні договору, а саме, можливості оформлення прав на земельні ділянки, на яких знаходиться його майно, з огляду на наступне.
Як випливає зі змісту Договору від 26.09.2013, він не містить жодних умов щодо покладення на Відповідача обов'язків, виконання яких б впливало на оформлення Позивачем свого права на земельні ділянки, що знаходяться у його фактичному користуванні. А відтак, за відсутності відповідного обов'язку, неможливим є його порушення.
Окрім того, Договір від 26.09.2013 не містить умов які б визначали його правову мету як отримання Позивачем результату у вигляді оформлення прав на земельні ділянки. Не є такими умовами положення підпунктів 7.3.1, 7.3.2 пункту 7.3, оскільки вони відповідно до частини другої статті 212 Цивільного кодексу України лише обумовлюють припинення прав та обов'язків за договором настанням обставин припинення права користування Відповідача земельними ділянками та оформлення Позивачем правовстановлюючих документів на них. Тобто, у даному випадку, правочин укладений сторонами під скасувальною умовою. Отже, Позивач, укладаючи Договір від 26.09.2013, не міг розраховувати на отримання такого результату як оформлення прав на земельні ділянки, оскільки це не випливає ані зі змісту ані з суті цього зобов'язання.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання Договору від 26.09.2013, передбачених частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України.
Щодо доводу Позивача про те, що витрати державного підприємства за договором можуть бути визначені контролюючими органами у подальшому як збитки, слід зазначити, що оскільки підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України), право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не таке, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. Отже, припущення Позивача про ймовірні негативні наслідки перевірок контролюючих органів у майбутньому, не свідчать про порушення його прав Відповідачем, і тим більше не можуть бути підставою для розірвання Договору від 26.09.2013.
На підставі викладеного, суд вважає такими, що не обґрунтовані і не підлягають задоволенню у повному обсязі позовні вимоги про розірвання Договору про відшкодування витрат на сплату земельного податку від 26.09.2013 № 26-П/06-В-ІЗФ-13.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові покладаються на Позивача.
Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 25 липня 2016 р.
Керуючись пунктами 3, 6 частини першої статті 3, частиною першою статті 6, частиною першою статті 11, частиною першою статті 626, частиною першою статті 627, частинами першою, другою статті 651 Цивільного кодексу України, статтями 1, 33, 34, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суддя Ю.А. Шаратов