22 липня 2016 року м. Київ К/9991/29604/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про стягнення середньої заробітної плати за час затримки поновлення на роботі,
У липні 2011 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2010 року його поновлено на посаді начальника відділу кадрового забезпечення і державної служби Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте незважаючи на те, що судове рішення в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, відповідний наказ було винесено 29 червня 2010 року.
Посилаючись на порушення права на належне працевлаштування просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 лютого по 28 червня 2010 року в сумі 33 867,82 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач просив суд скасувати судові рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року, визнано протиправними дії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України щодо пропозиції ОСОБА_4 перейти на посаду завідувача сектором навчання і розвитку персоналу відділу кадрового забезпечення і державної служби; визнано протиправним та скасовано наказ Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 11 серпня 2009 року № 357-к про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника відділу кадрів, державної служби та протоколу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України; поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу кадрового забезпечення і державної служби Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України; стягнуто з Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 38 367,70 грн.
Судове рішення в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 7 815,65 грн. підлягало негайному виконанню.
Наказом голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 29 червня 2010 року № 360-к на підставі та на виконання судового рішення поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу кадрового забезпечення і державної служби Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України з 29 червня 2010 року; зобов'язано здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи у межах доводів касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Ця стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.
Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Враховуючи те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2010 року в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді добровільно не була виконана, суди попередніх інстанцій прийшли до законного та обґрунтованого висновку про виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України викладеною у постанові від 23 червня 2015 року у справі №21-63а15, що відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для застосування.
Таким чином посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність вини у невиконанні судового рішення, відсутність ініціативи працівника у поновленні на посаді, що позбавляло можливості добровільного виконання судового рішення, неподання вчасно та належним чином оформленого виконавчого документу, порядок виконання судового рішення, встановлений Законом України «Про виконавче провадження», неможна визнати обгрунтованими.
При обчисленні заборгованості суди попередніх інстанцій правомірно виходили з середньої заробітної плати, встановленої судовими рішеннями від 17 лютого 2010 року та 10 березня 2011 року.
Судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування та ухвалення нового судового рішення не вбачається.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін В.І. Ємельянова М.Г. Кобилянський