20 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1490/16
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусик А.Г.,
суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,
при секретарі - Пальоній І.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2 та представника апелянта - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_4 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до атестаційної комісії №7 Головного управління Національної поліції в Одеській області та Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування рішення (висновку) атестаційної комісії, наказу та поновлення на посаді,-
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до атестаційної комісії №7 Головного управління Національної поліції в Одеській області та Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі ГУНП) та з урахуванням збільшення вимог просила скасувати рішення (висновок) атестаційної комісії ГУНП від 26 лютого 2016 року та зазначене в розділі ІV «Результати атестування (висновок атестаційної комісії)» атестаційного листа, а саме: « 4 - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність», яке прийнято стосовно ОСОБА_1; визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП від 14 березня 2016 року №105 о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію»; поновити її на посаді слідчого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 ГУНП в Одеській області з 15 березня 2016 року; стягнути з ГУНП на її користь грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ ГУНП від 14 березня 2016 року №105 о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію», поновив позивачку на посаді слідчого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області з 15 березня 2016 року та стягнув з ГУНП на користь позивачки середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 14520,87 грн.. В решті позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду, ГУНП подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка з січня 2001 року безперервно проходила службу в органах внутрішніх справ України. Останнє спеціальне звання працівника органів внутрішніх справ - капітан міліції, остання посада в органах внутрішніх справ до набрання чинності Законом України Про Національну поліцію - слідчій слідчого відділу Приморського районного відділу ГУ МВС України в Одеській області.
Позивачка, маючи бажання проходити службу в поліції, у зв'язку з відповідністю його вимогам до поліцейських, визначеним Законом України Про Національну поліцію, подала заяву про прийняття її на посаду слідчого слідчого відділу Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 ГУНП та наказом ГУПН №241 о/с від 07 листопада 2015 року була призначена на цю посаду, їй присвоєно спеціальне звання капітан поліції (а.с.103).
29 січня 2016 року ГУНП виданий наказ №133, яким прийнято рішення про проведення атестування поліцейських ГУНП та підпорядкованих йому підрозділів, починаючи з 19 лютого 2016 року та утворено атестаційні комісії ГУНП №№1-10.
Цим наказом зобов'язано керівників структурних підрозділів апарату ГУНП, підрозділів, підпорядкованих ГУНП, начальникам відокремлених структурних підрозділів ГУНП скласти списки поліцейських підпорядкованих підрозділів, скласти атестаційні листи на поліцейських, підготувати для надання до атестаційних комісій додаткові матеріали, надати документи до управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області.
Наказом ГУНП №285 від 18 лютого 2016 року затверджений персональний склад атестаційних комісій, у тому числі №7.
Відносно позивачки на підставі наказу №133 був складений атестаційний лист 12 лютого 2016 року та вона була запрошена на засідання атестаційної комісії №7 на 26 лютого 2016 року. У розділі ІІІ атестаційного листа "Результати тестування" зазначено тестування загальних навичок - 23 з 60 балів, професійне тестування - 35 з 60 балів.
Членами комісії під час проведення атестації було досліджено атестаційний лист, декларацію про доходи, послужний список (Форма 1), інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 ЗУ "Про очищення влади", інформацію з відкритих джерел. В протоколі також зазначено, що "членами атестаційної комісії №7 були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше".
За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди атестаційна комісія №7 прийняла рішення: "4-займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність".
Крім того, судом було встановлено, що 11 березня 2016 року ОСОБА_1 подала рапорт про звільнення за власним бажанням.
14 березня 2016 року ГУПН був виданий наказ №105 о/с, яким капітана поліції ОСОБА_1, слідчого Приморського ВП в м.Одесі ГУ НП в Одеській області, з 15 березня 2016 року звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Проведення атестації, винесення атестаційною комісією №7 рішення, що позивачка займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність, та прийняття ГУНП наказу №105 о/с, яким її звільнено зі служби в поліції, і стало підставами для звернення з вказаним позовом.
Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги в частині суд першої інстанції, на ряду з іншим, виходив з того, що оскільки позивачка прийнята на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" шляхом видання наказу про призначення за її згодою, вона вважається відповідно до ст.58 Закону призначеною безстроково. Також, судом було зазначено, що дослідивши протоколи засідань атестаційних комісій щодо атестації позивачки та розгляду її скарги апеляційною атестаційною комісією, суд дійшов до висновку про відсутність в останніх обґрунтування та мотивів прийнятих рішень. Крім того, суд зазначив про наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду та зазначає наступне.
Так, приймаючи спірну постанову та відмовляючи в позові в частині вимог про скасування рішення (висновку) атестаційної комісії ГУНП від 26 лютого 2016 року, яке викладене в розділі ІV «Результати атестування (висновок атестаційної комісії)» атестаційного листа, а саме: « 4 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність», судом першої інстанції зазначено, що згідно з приписами статті 58 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон) призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.
Судом було зазначено, що оскільки позивачка прийнята на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону шляхом видання наказу про призначення за її згодою, вона вважається відповідно до ст.58 Закону призначеною безстроково, а тому, і в тому числі, підстав для проведення атестації немає.
Колегія суддів погоджується з висновком про безстроковість призначення на посаду, та зазначає про відсутність кінцевої дати перебування позивача на службі, проте, вважає, що зазначені обставини не перешкоджають проведенню атестації працівників поліції та вирішенню питання про відповідність особи займаній посаді, оскільки така атестація прямо передбачена, як положеннями Закону (ст.57) та наказу МВС «Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських» від 17 листопада 2015 року за №1465 (далі Інструкція), так і іншими актами законодавства.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до наказу №133 ГУНП та доручення ГУНП №53 було передбачено проведення атестації співробітників поліції у добровільному порядку з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів на підставі вивчення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, і в ході розгляду справи позивачка не заперечувала того, що добровільно подала заявку на участь у цій атестації, що підтверджується також і матеріалами справи.
Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо незаконності проведення атестації відносно позивачки, яка прийнята на службу до Національної поліції на постійній основі, необґрунтованими.
Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у вказаній частині позову, зазначив, що відносно позивача письмового наказу за результатами атестації не приймалось, тому його право на проходження служби в поліції не порушено.
Колегія суддів не повній мірі погоджується з таким висновком та зазначає, що рішення (висновок) атестаційної комісії ГУНП від 26 лютого 2016 року, зазначене в розділі ІV «Результати атестування (висновок атестаційної комісії)» атестаційного листа, а саме: « 4 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність» є тим рішенням, яке може порушити (в разі доведення протиправності його винесення) право особи на проходження служби в лавах поліції, стосується прав та обов'язків позивачки, оскільки може бути підставою для звільнення особи зі служби, а тому підлягає оскарженню та дослідженню в судовому порядку.
Зазначені висновки також узгоджуються з п.24 Інструкції, яким передбачено, що за результатами атестування висновки, зазначені в протоколі атестаційної комісії, заносяться до атестаційного листа, який підписується головою та секретарем комісії та в місячний строк направляється до керівника, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції.
Стосовно самого рішення (висновок) атестаційної комісії ГУНП від 26 лютого 2016 року колегія суддів зазначає, що Законом встановлено, що Національна поліція України - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно п.9 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону позивача прийнято на службу до поліції.
Відповідно до п.9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Згідно ч.1 ст.57 Закону атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.
За приписами ч.3, 5 ст.57 Закону атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками. Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.
Відповідно до ч.4 ст.57 Закону рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.
Вищезазначеною Інструкцією визначено порядок створення атестаційних комісій, організацію та порядок проведення атестування поліцейських.
Згідно розділу ІІ Інструкції створення атестаційних комісій, їх компетенція та повноваження визначаються цією Інструкцією.
Згідно п.14 розділу V Інструкції кожен поліцейський проходить тестування на знання законодавчої бази (професійний тест) та тестування на загальні здібності та навички протягом одного дня.
Відповідно до п.10 розділу ІV Інструкції з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.
29 січня 2016 року ГУНП виданий наказ №133, яким прийнято рішення про проведення атестування поліцейських ГУНП та підпорядкованих йому підрозділів, починаючи з 19 лютого 2016 року; утворено атестаційні комісії ГУНП №№1-10, засідання яких проводити в робочі дні з 29 лютого 2016 року за адресою м. Одеса, вул. Преображенська,44.
Згідно п.16 розділу ІV Інструкції атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).
Відповідно до вимог п.15 розділу ІV Інструкції атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.
Згідно п.20 розділу ІV Інструкції усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення.
Так, відносно позивачки на підставі наказу №133 був складений атестаційний лист 12 лютого 2016 року та вона була запрошена на засідання атестаційної комісії №7 на 26 лютого 2016 року.
Також, у розділі ІІІ атестаційного листа "Результати тестування" зазначено тестування загальних навичок - 23/60 балів, професійне тестування - 35/60 балів.
Членами комісії під час проведення атестації було досліджено атестаційний лист, декларація про доходи, послужний список (Форма 1), інформаційна довідка, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України Про очищення влади, інформація з відкритих джерел.
Також, в протоколі зазначено, що «членами атестаційної комісії №7 були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше.
За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди атестаційна комісія №7 прийняла рішення: 4-займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність».
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що при проведенні атестації відносно позивачки атестаційна комісія враховувала усі зазначені показники її службової діяльності, набрані бали при тестуванні, і за результатами оцінки вказаних складових реалізувала надані їй дискреційні повноваження, прийнявши у встановлений законодавством спосіб відповідне рішення.
Додатково колегія суддів зазначає, що застосування в даних спірних правовідносинах Закону України «Про професійний розвиток працівників», який регламентує порядок проведення атестації працівників, є безпідставним з огляду на наявність спеціального законодавства (Закон та Інструкція), яке регулює атестацію саме працівників поліції.
Також, з аналізу Закону та Закону України «Про професійний розвиток працівників» вбачається, що Закон прийнятий Верховною радою України пізніше ніж останній.
Так, Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини свого рішення від 03 жовтня 1997 року за № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Таким чином, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про скасувати рішення (висновок) атестаційної комісії ГУНП від 26 лютого 2016 року та зазначене в розділі ІV «Результати атестування (висновок атестаційної комісії)» атестаційного листа, а саме: « 4 - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність», яке прийнято стосовно ОСОБА_1 не підлягають задоволенню виходячи саме з вищевикладених обставин, а не на підставі доводів, викладених судом першої інстанції в спірній постанові.
Стосовно скасування спірного наказу від 14 березня 2016 року №105 о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 за п.7 ч.1 ст.77 Закону, поновлення позивачки на посаді слідчого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 ГУНП в Одеській області з 15 березня 2016 року та стягнення з ГУНП на її користь грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає таке.
Преамбулою Закону передбачено, що цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно положень ст.77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Крім того, ч.1 ст.3 Закону передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.4 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З аналізу положень Закону вбачається, що останнім детально не врегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення, у зв'язку з чим колегія суддів вважає необхідним застосувати положення Кодексу законів про працю України (далі КЗПП) в межах та обсягу, що не суперечить Закону.
Відповідно до ст.3 КЗПП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст.4 КЗПП).
Згідно положень ст.38 КЗПП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що чинним трудовим законодавством працівника наділено правом як прямо - шляхом можливості подання відповідної заяви (рапорту, клопотання), так і опосередковано - шляхом продовження фактичного виконання посадових обов'язків, відкликати власну заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачка 11 березня 2016 року подала рапорт про звільнення за власним бажанням з 15 березня 2016 року.
14 березня 2016 року ГУПН був виданий наказ №105 о/с яким позивачку з 15 березня 2016 року звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону (за власним бажанням).
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що з 11 березня 2016 року по 19 березня 2016 року позивачка перебувала на лікарняному згідно довідки про тимчасову непрацездатність.
Відповідно до ст.40 КЗПП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
При цьому вказані положення не суперечать положенням Закону, який передбачає можливість звільнення співробітника поліції в період тимчасової непрацездатності лише у випадку скорочення його посади і не призначення на іншу (ст.68 Закону).
Також, було встановлено, що після виходу з лікарняного 21 березня 2016 року, проте, до хронологічного закінчення 14-ти днів, на протязі яких позивачка повинна була відпрацювати (ст.38 КЗПП), позивачка вийшла на роботу та приступила до виконання своїх посадових обов'язків, що підтверджується складеними в цей день документами, а саме: протоколом допиту свідка, протоколом допиту потерпілого.
З наступного дня - 22 березня 2016 року по 15 квітня 2016 року позивачка перебувала на лікарняному, проте, 31 березня 2016 року поштою на імя т.в.о. начальника ГУНП нею був направлений рапорт, в якому вона просила раніше поданий рапорт про звільнення зі служби в органах поліції за власним бажанням не розглядати та виявила бажання продовжити службу в ГУНП.
Таким чином, враховуючи наявність волевиявлення позивачки щодо бажання продовжити службу в лавах національної поліції, яке було реалізовано шляхом повідомлення керівництва про вищевказане бажання в проміжок часу, коли керівництво позивачки не мало законних підстав для звільнення останньої за власним бажанням, та приймаючи до уваги неможливість звільнення позивачки зі служби до закінчення 14-ти днів, а також з огляду на той факт, що позивачка була звільнена в період непрацездатності, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність та незаконність звільнення ОСОБА_1 спірним наказом від 14 березня 2016 року №105 о/с.
Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП від 14 березня 2016 року №105 о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1, поновлення її на посаді слідчого Приморського відділу поліції в місті ОСОБА_4 ГУНП в Одеській області з 15 березня 2016 року, стягнення з ГУНП на її користь грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п.1) ст.201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Отже, оскільки судом першої інстанції по суті було правильно вирішено справу, але допущено порушення норм матеріального права в частині обґрунтування свого рішення стосовно відмови у задоволенні вимог про скасування рішення (висновку) атестаційної комісії ГУНП від 26 лютого 2016 року та зазначене в розділі ІV «Результати атестування (висновок атестаційної комісії)» атестаційного листа, а саме: « 4 - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність», яке прийнято стосовно ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.200, 201 КАС України вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково та змінити мотивувальну частину оскаржуваної постанови.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року - змінити в мотивувальній частині у викладеній редакції. В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: ОСОБА_5
Суддя: Суддя: ОСОБА_6 ОСОБА_4