Справа: № 826/18738/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.
Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.
Іменем України
18 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;
суддів: Губської Л.В., Федотова О.В.,
за участю секретаря: Чорної Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орімі Трейд ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.05.2015 №5526552209, від 10.09.2015 №49526552209,
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.05.2015 №5526552209, від 10.09.2015 №49526552209.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено планова виїзна перевірка ТОВ «Орімі Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014; за наслідками перевірки складено акт від 07.05.2015 №7/26-55-22-09/25287617.
Актом перевірки встановлено порушення, зокрема, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 ПК України, пунктів 2.4, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниження податку на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 3467767,00 грн, у тому числі за 2012 рік - 1118610,00 грн, за 2013 рік - 1450578,00 грн, за 2014 рік - 898579,00 грн; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, пунктів 2.4, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 4440125,00 грн.
Так, серед іншого, в обґрунтування заниження податкових зобов'язань контролюючий орган посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ПЗВОГ «Пропаганда» та ТОВ «РА «Пропаганда».
Щодо вказаних контрагентів в акті перевірки зазначено, що за умовами договорів про надання маркетингових та рекламних послуг - під рекламними послугами сторони розуміють послуги з реклами Торгових марок замовника «Принцеса Нурі», «Принцеса «Ява», «Принцеса «Канді», «Принцеса «Гіта», «Грінфілд», «Жокей», «ТЕСС», «Жардін», що повинно включати в себе: розміщення рекламних матеріалів у рекламно - інформаційних друкованих матеріалах, поширення рекламно-інформаційних друкованих матеріалів у торговельних точках виконавця, розсилка й поширення рекламно-інформаційних друкованих матеріалів потенційним споживачам товарів, виготовлених під ТМ Замовника, розміщення реклами ТМ замовника в торговельному залі (на касах, пакетах, чеках), здійснення аудіо, відео реклами, розміщення реклами на зовнішніх носіях (лайтбоксах, бордах і т.п), розміщення рекламної інформації про ТМ замовника в засобах масової інформації, на радіо і телебаченні, розміщення рекламної інформації про ТМ Замовника на веб-сайті Виконавця. Всі перелічені завдання повинні бути відображені в Актах виконаних робіт (надання послуг) з відображенням об'ємів та місць проведення. Проте, на виконання договорів та додаткових угод до них ПЗВОГ «Пропаганда» та ТОВ «РА «Пропаганда» надає акти виконаних робіт, в яких зазначено: послуги з реклами торгівельних марок замовника за відповідний місяць, та загальна вартість.
Також, на думку контролюючого органу, оскільки рекламні послуги проводяться в торгівельній мережі «Сільпо», що належить ТОВ «Фозі-Фуд», то право власності на товар втрачається з моменту його реалізації, передачі ТОВ «Фозі-Фуд». Тому, рекламно-інформаційні заходи щодо збільшення попиту на продукцію, які проводяться в торгівельній мережі, до складу витрат на збут відповідно до пункту 138.10.3 статті 138 ПК України має право віднести тільки фактичний власник товару - ТОВ «Фозі-Фуд».
Крім цього, в акті перевірки зазначено, що для забезпечення виконання технічних завдань по наданню рекламних послуг контрагенти позивача не мали власних трудових ресурсів. На думку відповідача, ТОВ «Орімі Трейд ЛТД» мало співробітників, які безпосередньо займалися демонстрацією товарів, просуванням продукції до покупців.
Щодо контрагента - ПЗВОГ «Пропаганда», посадовими особами в акті перевірки зроблено посилання на акт ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.03.2013 по 31.03.2014» від 22.04.2014 №410/26-54-22-02-10/32671466, згідно якого ПЗВОГ «Пропаганда» не знаходиться за податковою адресою; звіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з суб'єктами господарювання - покупцями та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.03.2013 по 31.03.2014.
Також, крім наведеного щодо контрагента - ТОВ «РА «Пропоганда», відповідач посилається на акт ДПІ у Святошинському районі ГУДФС у м. Києві «Про проведення документальної виїзної перевірки ТОВ «РА» пропаганда» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.09.2014 по 30.09.2014» від 10.02.2015 №77/26-57-22-04/34295900, яким встановлено проведення маніпулювання податковою звітністю шляхом дроблення податкових накладних з метою надання податкової вигоди третім особам, а також не підтвердження фінансово - господарських відносин з контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки.
Крім зазначених контрагентів в акті перевірки контролюючий орган посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Профі Смайл України», оскільки згідно довідки ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про проведення зустрічної звірки ТОВ «Профі Смайл Україна» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Орімі Трейд ЛТД» за лютий 2014 року» у контрагента відсутні об'єкти оподаткування по операціях з надання робіт, послуг підприємству - покупцю. Тому, на думку відповідача, податкові накладні за лютий 2014 року на загальну суму 140451,00 грн, що виписані ТОВ «Профі Смайл Україна», не відповідають вимогам чинного законодавства та не дають права на формування податкового кредиту товариства.
Крім цього, контролюючим органом встановлено, що згідно даних підсистеми «Аналітична система/перегляд результатів співставлення» АІС «Податковий Блок» станом на дату складання акту у позивача існує розбіжність між сумою податкового кредиту з податку на додану вартість та податковими зобов'язання з податку на додану вартість, задекларованими ТОВ «РА «Промоакадемія» за листопад 2014 року на загальну суму 193247,83 грн та за грудень 2014 року на загальну сум 108658,91 грн. В обґрунтування вказаного порушення відповідач посилається на відсутність контрагента позивача за юридичною адресою; неподання контрагентом податкової декларації з податку на додану вартість за листопад та грудень 2014 року; відсутність зареєстрованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тому, на думку контролюючого органу, позивачем завищено суму податкового кредиту внаслідок віднесення до складу податкового кредиту грудня 2014 року сум податку на додану вартість, не підтверджених первинними документами, які б відповідали визначенню первинних, на загальну суму 301906,00 грн.
На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.05.2015 №5426552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5550155,00 грн, та №5526552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 4334720,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень - рішень рішенням головного управління ДФС у м. Києві зокрема, скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.05.2015 №5426552209 в частині основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 123039,00 грн та в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 30760, 00 грн; податкове повідомлення - рішення від 27.05.2015 №5526552209,00 грн залишено без змін.
На підставі вказаного рішення Головного управління ДФС у м. Києві відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення від 10.09.2015 №49526552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5396356,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження, тому останнім правомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Частиною другої статті 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з Підприємством, заснованим на власності об'єднання громадян «Пропаганда» (ПЗВОГ «Пропаганда») та ТОВ «РА «Пропоганда», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, суд першої інстанції, з яким також погоджується колегія суддів, виходив з наступного.
Так, до складу витрат та податкового кредиту позивачем віднесено вартість послуг, які позивач отримував від вищевказаних контрагентів згідно договорів від 07.02.2011 №07/02/11, від 08.01.2014 №0801/14 та від 20.03.2014 №20/0314, предметами яких є надання маркетингових та рекламних послуг вищевказаними суб'єктами на користь позивача (замовника).
Під маркетинговими послугами за умовами договорів розуміються послуги з реалізацією товарів виготовлених під Торговими марками (далі - ТМ) замовника («Принцеса Нурі», «Принцеса «Ява», «Принцеса «Канді», «Принцеса «Гіта», «Грінфілд», «Жокей», ТЕСС», «Жардін» та ін.), направлені на вивчення попиту, дослідження ринку товарів, виготовлених під ТМ замовника, з метою організації попередніх умов для постачання, підтримання об'єму постачань на досягнутому рівні, поступового підвищення об'єму постачань і продажів, порівняно з попередніми періодами.
Під рекламними послугами за умовами договорів розуміються послуги з реклами ТМ замовника («Принцеса Нурі», «Принцеса «Ява», «Принцеса «Канді», «Принцеса «Гіта», «Грінфілд», «Жокей), зокрема: розміщення рекламних матеріалів у рекламно-інформаційних друкованих матеріалах; поширення рекламно-інформаційних друкованих матеріалів у торговельних точках виконавця; розсилка й поширення рекламно-інформаційних друкованих матеріалів потенційним споживачам товарів, виготовлених під ТМ замовника; розміщення реклами ТМ замовника в торговельному залі (на касах, пакетах, у чеках, іт.п.); здійснення аудіо-, відеореклами, реклами на зовнішніх носіях (лайтбоксах, бордах і т.п.); розміщення рекламної інформації про ТМ замовника в засобах масової інформації, на радіо і телебаченні; розміщення рекламної інформації про ТМ замовника на веб-сайті виконавця.
Перелік маркетингових та рекламних послуг, що надаються виконавцем за даними договорами, обсяг послуг і терміни їхнього виконання, ціну й загальну вартість послуг сторони погоджують у додатках до договорів, що є їх невід'ємною частиною (п.1.3 Договорів).
Факт виконання договірних зобов'язань підтверджується договорами, актами виконаних робіт (послуг), податковими накладними та відповідними розрахунковими документами, звітами по роботі консультантів, які складені контрагентами, а також доказами фото-фіксації виконання контрагентами своїх зобов'язань за укладеними договорами, копії яких залучено до матеріалів справи.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що складені між ними первинні документи відповідають положенням законодавства, зокрема, в складених актах наданих послуг визначено зміст наданих послуг (послуги з реклами торгівельних марок замовника за відповідний місяць), що в цілому, всупереч доводам відповідача, дає зрозуміти зміст та суть господарської операції. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, що більш детальне визначення змісту наданих послуг зазначено у самих договорах про надання таких послуг.
Щодо посилання контролюючого органу на те, що позивач не мав права відносити до складу витрат товариства вартість вказаних маркетингових та рекламних послуг, оскільки по суті вони були спрямовані на збільшення попиту не на торгову марку, а власне на продукцію, яка вже не належала позивачу та була реалізована ним ТОВ «Фозі-Фуд», суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.
Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач здійснює діяльність, пов'язану з оптовою торгівлею продуктами харчування, зокрема, чаями та кавою під торговими марками, власниками яких він є, що також підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про реєстрацію права на знаки для товарів і послуг на торгові марки: «Нури», «Ява», «Канди», «Гита», «Greenfield», «TESS», «Жардин», «Жокей».
Тому, наведені обставини зумовлюють природну необхідність у здійсненні позивачем, як власником торгових марок, заходів щодо рекламування таких торгових марок з метою організації попередніх умов для постачання, підтримання об'єму постачань на досягнутому рівні, поступового підвищення об'єму постачань і продажів, порівняно з попередніми періодами, товарів, які виготовлені та розповсюджуються під торговими марками позивача, популяризацію торгових марок. При цьому така необхідність не залежить від конкретної партії поставленого товару, оскільки рекламування торгових марок позитивно впливає на всю подальшу діяльність позивача та розмір його прибутків.
Тобто, реклама торгової марки є невід'ємною частиною реклами товару, який вироблений під такою торговою маркою, рекламування торгової марки є більш ширшим поняттям та охоплює рекламування більшого обсягу продукції, випущеної під такою торговою маркою, у зв'язку з чим перехід права власності на конкретну партію товару в порядку його реалізації не впливає на право власника торгової марки здійснювати рекламування своєї торгової марки та відносити витрати на таке рекламування до складу витрат підприємства.
Відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати, що послуги з рекламування торгових марок позивача, які він отримав, не були спрямовані на отримання доходу останнього, їх економічної недоцільності чи відсутності мети ділового характеру тощо. Натомість, діяльність позивача передбачає наявність сталого товарообороту у великому розмірі, що, у свою чергу, вказує на економічну доцільність укладення позивачем угод щодо надання маркетингових та рекламних послуг по просуванню своїх торгових марок для цілей збільшення ринків збуту товарів, які випущені під такими торговими марками.
Отже, доводи відповідача про відсутність зв'язку отриманих позивачем послуг із господарською діяльність останнього є безпідставними та спростовуються викладеними вище обставинами та висновками суду.
Щодо посилання контролюючого органу в акті перевірки на відсутність трудових ресурсів колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано податкової звітності контрагентів, у тому числі розрахунки сум доходу, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб, і сум утриманих з них податку (форма № 1ДФ), з яких вбачалась відсутність у контрагентів умов та ресурсів.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, доданий відповідачем звіт про нарахування та сплату єдиного внеску ПЗВОГ «Пропаганда» охоплює лише 12 місяць 2013 року, тобто не охоплює весь період операцій позивача із даним контрагентом (з 01.04.2012 по 31.03.2014), а тому такий звіт не може свідчити про кількість трудових ресурсів, наявних у контрагента у період виконання операцій.
Крім того, з даного звіту вбачається наявність у ПЗВОГ «Пропаганда» в грудні 2013 року задекларованої кількості штатних працівників у кількості 6 осіб, що в свою чергу спростовує викладені в акті перевірки доводи про кількість працюючих на підприємстві у вказаному періоді 3-ох працівників та свідчить про недостовірність наведеної в акті перевірки інформації.
Також суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги звіт про нарахування та сплату єдиного внеску ТОВ «РА «Пропаганда» за жовтень 2014 року, оскільки він складений поза періодом спірних операцій із позивачем та не може підтверджувати чи спростовувати певні обставини в межах спірних відносин.
При цьому, відповідачем не доведено факту не реалізації контрагентами права на залучення до виконання робіт (послуг), що не заборонено договорами, інших осіб, які не є працівниками підприємства.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що господарські операції позивача з зазначеними контрагентами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.
Щодо господарських операцій позивача із ТОВ «Профі Смайл Україна», судом першої інстанції встановлено, що взаємовідносини між вказаними особами здійснювались на підставі договору про надання послуг та виконання робіт від 02.01.2014 №0101/14-2, відповідно до умов якого ТОВ «Профі Смайл Україна» зобов'язувався в порядку та на умовах договору надати замовнику (ТОВ «Орімі Трейд ЛТД») маркетингові послуги/виконати роботи, направлені на інформування споживачів про продукцію, з метою сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес стосовно продукції, а також з метою привернення додаткової уваги споживачів - відвідувачів торгових точок до продукції замовника та до самого замовника, стимулювання продаж, збільшення реалізації та збуту продукції замовника. Договором передбачалося, що виконавець має право залучити до виконання даного договору третіх осіб на умовах субпідряду, при цьому він несе повну відповідальність перед замовником за якість, порядок та строки надання послуг/виконання робіт по цьому договору.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надані акт здачі-прийняття робіт (послуг) №ОУ-0000007; податкові накладні від 13.02.2014 №2 на суму 352269,43 грн, у т.ч. ПДВ - 58711,57 грн, та від 17.02.2014 №3 на суму 490434,30 грн, у т.ч. ПДВ - 81739,05 грн; розрахункові документи; складені ТОВ «Профі Смайл Україна» звіти про надані рекламні послуги із деталізацією адрес магазинів, де здійснювалось надання таких послуг; докази фото-фіксації виконання контрагентом своїх зобов'язань за договором.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому мають юридичну силу та підтверджують участь контрагента у виконанні обумовлених робіт (послуг).
Також, судом першої інстанції вірно зазначено, що сукупність документів по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Профі Смайл Україна» не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод за операціями із таким контрагентом.
При цьому, як вбачається з акту перевірки, під час проведення перевірки контролюючим органом не аналізувався характер спірних операцій позивача із ТОВ «Профі Смайл Україна» та не досліджувалися вказані первинні документи, не перевірявся рух активів за такими операціям.
Щодо господарських операцій позивача із ТОВ «РА «Промоакадемія», судом першої інстанції встановлено, що взаємовідносини між вказаними особами здійснювались на підставі договору про надання послуг від 01.07.2014 №01/0714, відповідно до умов якого ТОВ «РА «Промоакадемія» зобов'язується надавати позивачу маркетингові та рекламні послуги, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити дані послуги в порядку, передбаченому Договором.
На виконання умов вказаного договору між сторонами у листопаді-грудні 2014 року складені акти здачі-прийняття робіт (послуг), контрагентом на адресу позивача виписані податкові накладні, складені звіти по роботі консультантів. Також до матеріалів справи залучено докази фото-фіксації виконання контрагентом своїх зобов'язань за договором.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені документи не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій та підстав для висновку про нездійснення таких спірних операцій ТОВ «РА «Промоакадемія».
При цьому, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, остання податкова накладна, суми податку на додану вартість за якою були включені позивачем до складу податкового кредиту, була виписана контрагентом 15 грудня 2014 року, в той час як реєстрацію платника ПДВ вказаного контрагента анульовано 16 грудня 2014 року. Отже, станом на момент оформлення податкових накладних ТОВ «РА «Промоакадемія» було зареєстровано платником ПДВ, тому видача ним податкових накладних є правомірною.
Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції про відсутність порушень позивачем пункту 201.10 статті 201 ПК України щодо не реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки всі податкові накладні, виписані ТОВ «РА «Промоакадемія» на адресу позивача у листопаді-грудні 2014 року, містили суми ПДВ, що не перевищували 10000,00 грн, а тому згідно пункту 11 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України такі податкові накладні не підлягали реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Крім цього, судом першої інстанції вірно зазначено, що недекларування контрагентом податкових зобов'язань, за загальним правилом та само по собі не є підставою для висновку про відсутність у покупця (замовника) права на формування податкового кредиту з ПДВ за фактично проведеною операцією та підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту, сформованого за операціями з цим контрагентом.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що господарські операції позивача з зазначеними контрагентами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами, тому позивачем правомірно сформовані дані податкового обліку по контрагентам ТОВ «Профі Смайл Україна» та ТОВ «РА «Промоакадемія».
Положеннями пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу); витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до складу витрат та податкового кредиту, зокрема, складені акти виконаних робіт, виписані податкові накладні та інші, не є безумовною підставою для формування витрат та податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Судом першої інстанції встановлено, що на дату підписання договору, розрахункових та первинних документів контрагенти позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, відповідно, висновки акту перевірки є необґрунтованими, а спірні податкові повідомлення - рішення - протиправними.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.
Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
(Ухвалу у повному обсязі складено 25.07.2016 року)
Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко
Суддя: Л.В. Губська
Суддя: І.В. Федотов
Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.
Судді: Губська Л.В.
Федотов І.В.