Номер провадження: 22-ц/785/5577/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Гірняк Л. А.
25.07.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
ОСОБА_2
ОСОБА_3,ОСОБА_4
За участю секретаря- Полякової В.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Білгород-Дністровського міськроайонного суду Одеської області від 12.05.2016 року, у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про виділення в натурі частки нерухомого майна зі спільної часткової власності,визнання права власності,-
29.05.2015 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеними позовними вимогами котрі в подальшому збільшила та просила суд виділити в натурі 2/100 частки нерухомого майна зі спільної часткової власності в житловому будинку по вул. Джержинського, 26 в м. Білшлрод-Дністровському Одеської області, яка в цілому складається із приміщення кафетерію на першому поверсі загальною площею 43,4 кв.м.-торгівельний зал 1-1- площею-41,8 кв.м. та туалету 1-2 площею 1,6 кв.м. із припиненням режиму спільної власності та визнати за нею право власності на цей об'єкт, як на окремий об'єкт нерухомості.
Вимоги обґрунтовувала тим, що вона являється власником 2/100 частин житлового будинку по вул. Дзержинського, 26 у м. город-Дністровський Одеської області на підставі договору дарування від 26.12.2013 року зареєстрований в реєстрі № 3399. Позивач зазначає, що у ії фактичному користуванні знаходиться приміщення кафетерію: загальною площею 43,4 кв.м.. торговельний зал І - і площею 4 і .8 кв.м.. туалет, що в цілому складає 2/100 частин вищезазначеного житлового будинку. Посилаючись на те,що її частка є відокремленою в ізольоване приміщення і жодним чином не пов'язано з іншими співвласниками цього будинку просила суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області від 12 травня 2016 року в заявлених вимогах відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового, про задоволення позову,посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права. Зокрема посилається на ті ж обставини, що і в позовній заяві та на відсутність згоди відповідачів на реєстрацію її права власності.
В судове засідання ОСОБА_27 ОСОБА_29, ОСОБА_34,ОСОБА_35,ОСОБА_19,ОСОБА_25 не зявиись,про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.
В силу ст.305 ч.2 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін,якщо визнає,що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального пава.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в заявлених вимогах,районний суд виходив з того, що позивачка не набула право власності на реконструйоване приміщення кафетерію,а тому не може бути предметом виділу.
Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з наступних підстав.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в ст. ст. 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов'язковою.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.
На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 26.12.2013 року власником 2/100 часток спірного житлового будинку являється позивачка.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Так, відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією № 55.
Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції № 55 передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.
Так, ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.
Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.
Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації № 146).
Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).
При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.
Виходячи з того, що позивачка самочинно перевела житлове приміщення в нежитлове приміщення кафетерію без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що самочинно реконструйовані об'єкти нерухомого майна не підлягають поділу(виділу).
Отримання технічних умов щодо можливості такого переобладнання не замінює необхідність щодо переведення житлового об'єкту в нежитловий фонд.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний об'єкт не є об'єктом самочинного будівництва спростовується матеріалами справи.
Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. Виходячи з того, що переведення житлової квартири в приміщення кафетерію за відсутності відповідного рішення виконавчої влади являється самочинним, тому посилання на Статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції є недоречним.
Таким чином, судова колегія вважає,що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Керуючись ст. 218, 303,308,315,317,319ЦПК України, судова колегія,
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськроайонного суду Одеської області від 12.05.2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена на протязі 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Голодуючий суддя - Л.А.Гірняк
Судді М.В.Процик
ОСОБА_4