"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/3806/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Чалого С.Я.,
при секретарі: Скавуляк Т.В.,
за участю сторін: прокурора Кузнєцової Ю.П., представника третьої особи: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі за позовом Прокурора Березанського району Миколаївської області до Реєстраційної служби Березанського районного управління юстиції Миколаївської області, третя особа: ОСОБА_3, про скасування рішення,
Прокурор Березанського району Миколаївської області звернувся до суду з позовом до Реєстраційної служби Березанського районного управління юстиції Миколаївської області про скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 15.05.2014 № 13070127 на об'єкт нерухомого майна «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, належного ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідач в порушення статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" та пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 здійснив реєстрацію права власності нерухомого майна ОСОБА_3, який на момент державної реєстрації не мав речових прав на земельну ділянку, на якій збудований ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року позов задоволено: скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 13070127 від 15.05.2014 державного реєстратора реєстраційної служби Березанського районного управління юстиції щодо права власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна: «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року скасовано: позов прокурора Березанського району Миколаївської області залишено без розгляду.
У поданій касаційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги та застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.05.2014 державним реєстратором Морозовим С.А. прийнято рішення № 13072127 про державну реєстрацію ОСОБА_3 права власності на ІНФОРМАЦІЯ_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1
Рішення прийнято на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, декларації про початок виконання будівельних робіт, технічного паспорта, довідки Коблівської сільської ради про адресу «Готельного комплексу» від 13.02.2014, угоди Коблівської сільської ради від 25.09.2013 року № 49 про відшкодування недоотриманих коштів від використання земельної ділянки за фактичне землекористування до оформлення правовстановлюючих документів на землю, копії паспорта, довіреності, картки фізичної особи, квитанцій.
Вказуючи, що державна реєстрація права власності на зазначений ІНФОРМАЦІЯ_1 проведена державним реєстратором всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема, за відсутності документа, що підтверджує право власності/користування громадянина ОСОБА_3 земельною ділянкою, на якій розташований комплекс, вважаючи дії реєстратора незаконними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 разом з іншими документами не подано реєстратору документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, на якій розташований комплекс, а тому відповідач незаконно зареєстрував за ОСОБА_3 право власності на ІНФОРМАЦІЯ_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у позивача повноважень на звернення до адміністративного суду з даним позовом та вказав на факт пропуску прокурором строку звернення до суду.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
За змістом оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача стосується інтересів органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності, а не інтересів держави. Оскільки прокурором у позові не наведено у чому саме в даному випадку полягають порушення інтересів держави, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор не мав відповідних повноважень на звернення до суду з вказаним позовом.
Колегія суддів вказує на помилковість зазначеного твердження суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
За змістом статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України з метою представництва інтересів держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням).
Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Предметом даного позову є оскарження дій та рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нерухоме майно.
Вважаючи, що державна реєстрація права власності на ІНФОРМАЦІЯ_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 проведена державним реєстратором всупереч вимогам чинного законодавства, прокурор звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При цьому, оскільки відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (щодо реєстрації права власності на майно), позов пред'явлений прокурором в інтересах держави, як позивачем.
Той факт, що зазначений ІНФОРМАЦІЯ_1 розташований не на землях державної власності жодним чином не вказує на відсутність у спірних правовідносинах порушень інтересів держави, оскільки прокурор в позові навів обґрунтовані доводи на підтвердження власних тверджень.
Щодо висновку суду апеляційної інстанції про пропуск прокурором строку звернення до суду з позовом, колегія суддів вказує наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що про існування обставин, які зумовили звернення до суду, прокурору стало відомо 21.04.2015 із звернення фізичної особи ОСОБА_5
Посилання суду апеляційної інстанції на той факт, що ОСОБА_3, як власником зазначеного готельного комплексу, у листопаді 2014 року до прокуратури Березанського району Миколаївської області подавалася заява щодо перевірки законності реєстрації земельної ділянки, на якій розташовано комплекс, за іншою особою, не свідчить про обізнаність прокурора про існування спірного рішення відповідача, оскільки звернення ОСОБА_3 стосувалось виключно питань реєстрації права власності саме на земельну ділянку, а не на майновий комплекс.
З огляду на викладене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
За таких обставин, зважаючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року скасувати.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку статей 235-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: