Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" липня 2016 р.Справа № 922/1737/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Доленчука Д.О.
при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення 9422,40 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вантажне перевезення на підставі договору № 13082015 ВЗ від 13.08.2015 р. у сумі 7000,00 грн., пені за договором у сумі 1771,23 грн., 3% річних у сумі 123,52 грн. та інфляційних збитків у сумі 527,65грн.
Ухвалою суду від 06.06.2016 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.06.2016 р. о 11:40.
14.06.2016 р. судом розгляд справи було відкладено на 05.07.2016 р. о 12:00.
05.07.2016 р. судом розгляд справи було відкладено на 21.07.2016 р. о 11:00.
Представники сторін в призначене на 21.07.2016 р. о 11:00 судове засідання не з'явилися.
Представник позивача, через канцелярію господарського суду 11.07.2016 р. за вх. № 22541, надав клопотання про розгляд справи без його участі, яке судом задовольняється.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
13 серпня 2015 р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (замовник, експедитор) шляхом обміну документами засобами електронного зв'язку за пропозицією відповідачки (заявка - договір ВЗ 13082015 від 13.08.2015 р.) було укладено договір № 13082015 ВЗ на перевезення вантажу автомобільним транспортом (надалі - договір).
Пунктом 1.1. договору було передбачено, що перевізник приймає на себе зобов'язання за винагороду, від свого ім'я та за рахунок замовника організувати за дорученням замовника перевезення вантажу своїми силами, або з залученням третіх осіб.
Відповідно до п.1.2. договору замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання по перевезенню вантажу автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні.
В пункті 2.1. договору сторони погодили, що їхні правовідносини регулюються Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі -Конвенція), національними законодавствами держав сторін договору, інше.
Згідно п.6.4. договору оплата послуг перевізника здійснюється замовником не пізніше 20 календарних днів від дати надання оригінальних документів. Підставою для оплати фрахту замовником є оригінал рахунку-фактури, який є протоколом узгодження договірної ціни, акту виконаних робіт, оригіналу CMR-накладної.
У п. 7.9. договору сторони погодили, що пеня за прострочення замовником оплати складає 0,3% за день від несплаченої суми за кожний день прострочки платежу.
Відповідно до умов до договору за разовою заявкою відповідачки (експедитора) ВЗ 13082015 від 13.08.2015 р. позивач виконав перевезення вантажу з м. Києва до м. Москви згідно міжнародної вантажної накладної CMR А № 0729336. Сума фрахту за погодженням сторін складала 16000,00 грн., яку відповідач мав сплатити позивачу протягом 5 банківських днів після отримання оригіналів документів по перевезенню.
За послуги з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом (CMR № 0729336) позивачем був виставлений відповідачу для оплати рахунок-фактура № СФ-0000590 від 21.08.2015 р. на суму 16000,00 грн.
Згідно позову позивач вказує, що після закінчення перевезення 21 серпня 2015 р. відповідачу було направлено повний комплект документів, але оплата не надійшла. В зв'язку з затримкою оплати 04 грудня 2015 р. повний пакет документів було відправлено повторно цінним листом з описом вкладення, який ФОП ОСОБА_2 отримала 11.12.2015 р., що підтверджується описом вкладення до цінного листа від 04.12.2015 р. (№ 1403501121852) та результатами пошуку за штрихкодовим ідентифікатором № 1403501121852.
Враховуючи отримання відповідачем оригіналів документів по перевезенню 11.12.2015 р., та те, що відповідно до умов заявки - договору ВЗ 13082015 від 13.08.2015 р. суму у розмірі 16000,00 грн. відповідач мав сплатити позивачу протягом 5 банківських днів після отримання оригіналів документів по перевезенню, суд дійшов висновку, що з 21.12.2015 р. відповідач прострочив позивачу оплату 16000,00 грн.
Відповідно до банківської виписки з ПАТ "Кредобанк" по рахунку позивача відповідачем був оплачений вказаний рахунок 22.12.2015 р. на суму 3000,00 грн. та 28.01.2016 р. на суму 6000,00 грн.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем позивачу суми заборгованості за вантажне перевезення у сумі 7000,00грн.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
Згідно статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (ст. 4 Конвенції). Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (ст. 9 Конвенції).
Відповідно до вимог ст. 909 Цивільного кодексу України та ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановлено транспортними кодексами (статутами)).
У ст. 916 Цивільного кодексу України закріплено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на вищевикладене суд вважає, що сума заборгованості за вантажне перевезення у сумі 7000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до п.3 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вищевикладене, враховуючи умови договору щодо нарахування пені, та те, що: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, з 21.12.2015 р. відповідач прострочив позивачу оплату 16000,00 грн., відповідачем було сплачено позивачу 22.12.2015 р. 3000,00 грн. та 28.01.2016 р. 6000,00 грн., судом була перерахована сума пені, 3% річних та інфляційних збитків, та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у сумі 1576,07 грн., 3% річних у сумі 110,47 грн. та інфляційні збитки у сумі 412,47 грн. за період з 21.12.2015 р. по 27.05.2016 р. (дата позову).
Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вантажне перевезення у сумі 7000,00 грн., пені у сумі 1576,07 грн., 3% річних у сумі 110,47 грн. та інфляційних збитків у сумі 412,47 грн.
Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1331,15 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 174, 230, 231, 232, 307, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 530, 549, 611, 625, 627, 628, 629, 909, 916 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61070, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р 2004052315906 в Харківському ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", м. Харків, МФО 351533) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (14039, м. Чернігів, пров. Дьошина, буд. 16, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, р/р 2600301538820 в ЧФ ЦФ ПАТ "Кредобанк", м. Львів, МФО 325365) заборгованість за вантажне перевезення у сумі 7000,00 грн., пеню у сумі 1576,07 грн., 3% річних у сумі 110,47 грн., інфляційні збитки у сумі 412,47 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1331,15 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 26.07.2016 р.
Суддя ОСОБА_3