Справа № 183/1872/16
Провадження № 2/183/1506/16
30 червня 2016 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Майної Г. Є.,
з участю секретаря Данильченко Т. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новомосковську Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "КС-Мегатрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфа-Буг" про визнання недійсним договору поставки та стягнення коштів за договором позики,-
Позивач 01 квітня 2016 року звернувся з вказаним вище позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 26 січня 2015 року він передав в борг відповідачу ОСОБА_2 100 000 грн. для поповнення обігових коштів очолюваного ним підприємства ТОВ "КС-Мегатрейд", для оплати за товар по укладеному між ТОВ "КС-Мегатрейд" та ТОВ "Дельфа-Буг" договору поставки № 5 від 26 січня 2015 року. ОСОБА_2 зобов'язався повернути грошові кошти до 26 січня 2016 року, чого у встановлений строк не зробив. Факт одержання відповідачем грошових коштів підтверджується договором позики від 26 січня 2015 року та письмовою розпискою. Всі його прохання до відповідача ОСОБА_2 отримати інформацію про стан виконання між відповідачами ТОВ "КС-Мегатрейд" та ТОВ "Дельфа-Буг" взятих на себе за договором поставки зобов'язань ОСОБА_2 ігнорувались або мотивувались комерційною таємницею. З відкритих джерел позивачеві стало відомо, що як ТОВ "КС-Мегатрейд", а так само і ТОВ "Дельфа-Буг" мають велику кількість судових спорів, в тому числі і з податковими органами, через що у нього виникла підозра у фіктивності укладеного між ними договору поставки № 5 від 26 січня 2015 року. З огляду на ненадання ОСОБА_2 жодної інформації стосовно укладеного договору поставки № 5 від 26 січня 2015 року та з огляду на неповернення позивачеві боргу за договором позики від 26 січня 2015 року у нього виникла обґрунтована підозра, що вказаний договір поставки є фіктивним та був укладений про людське око, а саме з метою заволодіння його коштами. Просив стягнути із відповідача ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 100 000 грн., визнати недійсним договір поставки № 5 від 26 січня 2015 року, укладений між ТОВ "КС-Мегатрейд" та ТОВ "Дельфа-Буг", застосувавши наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, а також відшкодувати йому за рахунок відповідачів судові витрати.
В судове засідання позивач не з'явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, у цьому ж клопотанні зазначив про те, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити (а.с. 17, 25).
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи суду не надавали, про причини неявки не повідомили, тому суд відповідно до ст. 224 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.
Частинами 1 та 2 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 638, ст. 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Так, згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 Цивільного кодексу України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, двостороннім оплатним або безоплатним правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За таких обставин вбачається, що підтвердженням наявності зобов'язань за договором позики на суму, що перевищує встановлений в ст. 1047 Цивільного кодексу України розмір, є письмовий договір позики, укладений між сторонами із зазначенням істотних умов договору на виконання якого може бути видана розписка, що має підтверджувати факт передачі коштів.
У правовому висновку про застосування ст.ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України, який міститься в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, яка згідно зі ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року за наслідками розгляду цивільної справи № 6-63цс13.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Для правильного застосування вищевказаних положень законодавства слід встановити реальну природу правовідносин між сторонами, факт укладення договору позики із зазначенням істотних умов для такого виду правовідносин, на виконання якого було видано борговий документ, що підтверджує фактичну передачу коштів, а також встановити інші обставини зокрема щодо виконання договору позики позичальником.
Згідно із ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Позивач, попри відповідні виклики суду, до судового засідання не з'явився. Пояснень стосовно факту та місця укладення договору позики і розписки та передачі коштів, а також інших істотних обставин, які б ідентифікували факт укладення цього правочину та характер взаємовідносин між сторонами, суду не надав, оригінал договору позики від 26 січня 2015 року та розписки позичальника до договору позики від 26 січня 2015 року суду також не надав. Що позбавляє суд можливості встановити наявність між позивачем і відповідачем ОСОБА_2 правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суми боргу в розмірі 100 000 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору поставки № 5 від 26 січня 2015 року суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно наданої суду фотокопії 26 січня 2015 року ТОВ "Дельфа-Буг" та ТОВ "КС-Мегатрейд" уклади договір поставки № 5 (а.с. 10).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 надано роз'яснення, що статтями 215, 216 ЦК України передбачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчиненням правочину. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд повинен дати оцінку таким доводам позивача. Як вбачається зі змісту ч.5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Згідно з ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі N 6-116цс14, згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст. 235 ЦК України).
З п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 вбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий право чин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, за положеннями ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючі заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
За фіктивним правочином сторони не вчиняють жодних дій на виконання фіктивного правочину, оскільки ознака вчинення правочину для вигляду має бути властива діям усіх сторін правочину.
Само по собі невиконання правочину не робить його фіктивним, а тому позивач, який звертається з вимогою має довести відсутність у обох учасників правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину.
Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В ст. 58 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання позивача на те, що в оспорюваному ним договорі поставки не вказано асортименту товару; відсутні складські приміщення, як йому відомо, у відповідача ТОВ "КС-Мегатрейд", наявність розбіжностей у строку дії договору і терміну оплати за договором, а також на те, що йому не пред'явлено жодного документу, який би підтверджував будь-які господарські взаємовідносини між відповідачами ТОВ "КС-Мегатрейд" та ТОВ "Дельфа-Буг", не можуть слугувати підставами для задоволення позову в частині визнання зазначеного договору недійсним через його фіктивність.
Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, оскільки позивачем не надано достатніх доказів того, що оспорюваний правочин є фіктивним. Як наслідок, не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо застосування до сторін договору наслідків, передбачених ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати позивачу не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -
ОСОБА_1 в задоволені позову до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "КС-Мегатрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфа-Буг" про визнання недійсним договору поставки та стягнення коштів за договором позики - відмовити.
Судові витрати позивачеві не відшкодовувати.
ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "КС-Мегатрейд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельфа-Буг" мають право подати до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а така само відповідачем - з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
Суддя Г.Є. Майна