Ухвала
іменем україни
20 липня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
СтупакО.В., Леванчука А.О., Парінової І.К.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства торгово-виробничої компанії «Зелений континент» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2016 року,
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство торгово-виробнича компанія «Зелений континент» (далі - ПАТ ТВК «Зелений континент») звернулося до суду з указаним позовом, та просило виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із кімнати НОМЕР_1 гуртожитку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання їм іншого житлового приміщення.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що ПАТ ТВК «Зелений континент» є власником будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № НОМЕР_5 виданим Реєстраційною службою Львівського міського управління юстицію 19 березня 2015 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_4). Відповідно до рішення керівництва ПАТ ТВК «Зелений континент» відповідачі проживають у двох кімнатах НОМЕР_2 та НОМЕР_3, загальною площею 34 кв. м, в гуртожитку позивача та зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 без прив'язки до будь-якої конкретної кімнати. Відповідачі самовільно заселилися в кімнату НОМЕР_1 в гуртожитку товариства по АДРЕСА_1 що підтверджується актом перевірки підстав проживання відповідачів в гуртожитку від 06 липня 2015 року № 16. В ході перевірки комісією встановлено, що жодних рішень про надання кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку товариства АДРЕСА_1 для проживання ОСОБА_4 чи будь кому із членів його сім'ї (ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6) товариством у встановленому законом порядку не приймалось, ордер на вселення в кімнату НОМЕР_1 не видавався, договір найму на зазначену кімнату не укладався, відсутні інші підстави які в силу закону дають право на заселення та проживання в приміщенні (кімнаті) НОМЕР_1 гуртожитку. Добровільно виселитися з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку відповідачі відмовляються.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2016 року, позов задоволено.
Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із кімнати НОМЕР_1 гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса будинку: АДРЕСА_1) без надання їм іншого жилого приміщення.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (ст. 18 ЖК Української РСР).
Згідно з ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
За приписами ч. 2 ст. 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст.129 ЖК Української РСР).
Виходячи з вищевикладеного, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із кімнати НОМЕР_1 гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення, оскільки, як установив суд на підставі наявних у справі доказів, сім'я ОСОБА_7 має право проживати лише у двох кімнатах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 гуртожитку товариства.
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідачів відсутні правові підстави для проживання у спірному приміщенні, оскільки таке їм не надавалось у встановленому законом порядку.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.
Отже, рішення судів є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга відхиленню.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Ступак
А.О. Леванчук
І.К. Парінова