"18" липня 2016 р. Справа № 922/6553/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.
при секретарі Євтушенко В.В.
за участю представників:
ПАТ "Термолайф": ОСОБА_1 (довіреність б/н від 01.02.16 р.);
ОСОБА_2 (довіреність б/н від 05.04.16 р.)
ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк":
ОСОБА_3 (довіреність № 09-32/662 від 15.11.15 р.)
Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку: не з'явився
ПАТ "Сбербанк": ОСОБА_4 (довіреність б/н від 27.04.16 р.)
Національного банку України: не з'явився;
ТОВ "Менеджмент логістик компані": не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Сбербанк" (вх. № 1430Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 р. у справі № 922/6553/15
за первісним позовом ПрАТ "Термолайф", м. Харків
до ПАТ "ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "ОСОБА_6 ОСОБА_7", м. Харків
треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ
2. Національна комісія з цінних паперів та промислового ринку, м. Київ
3. Національний банк України, м. Київ
про визнання недійсним частково договору та припинення зобов'язання за договором
та за зустрічним позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ТОВ "Менеджмент логістік компані", м. Київ
до 1. ПАТ "Сбербанк", м. Київ
2. ПрАТ "Термолайф", м. Харків
треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ
2. Національна комісія з цінних паперів та промислового ринку, м. Київ
3. Національний банк України, м. Київ
про визнання недійсним повністю договору
Приватне акціонерне товариство "Термолайф" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ в особі відділення "Харківське відділення № 3 акціонерного товариства "ОСОБА_6 ОСОБА_7" (відповідача) про визнання недійсним в частині договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладеного між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") щодо надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США та про визнання припиненим зобов'язання ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування (ПАТ "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. Позивач також просив покласти на відповідача судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що станом на дату укладення оскаржуваного договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року відповідач та третя особа-1 були пов'язаними особами за ознакою "споріднені особи банку" відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції від 19.08.2012 р., що в силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання даного договору недійсним.
Разом з тим, позивач просив суд визнати припиненими зобов'язання позивача перед відповідачем з повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., мотивуючи дані вимоги виконанням позивачем в повному обсязі договірних зобов'язань в цій частині, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень. В обґрунтування цих вимог позивач посилався на ст. ст. 598, 599 ЦК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.03.2016 р. у даній справі для спільного розгляду з первісним позовом прийнято до розгляду позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані" (вх.№7807 від 10.03.2016 р., т. 3 а.с. 31-39) до ПАТ "Сбербанк" (1-го відповідача), ПрАТ "Термолайф" (2-го відповідача), третіх осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, м. Київ та Національний банк України, м. Київ про визнання недійсним повністю договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладеного між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування ПАТ "Сбербанк").
Свої вимоги ТОВ "Менеджмент логістик компані" обґрунтовував тим, що оскільки оскаржуваним договором передбачено надання кредитних коштів виключно з метою погашення кредитних зобов'язань ПрАТ "Термолайф" перед пов'язаною з приватним акціонерним товариством "Термолайф" публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", даний договір, на думку третьої особи, слід визнати недійсним повністю з підстав його невідповідності ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції від 19.08.2012 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2016 року у справі 922/6553/15 (суддя Макаренко О.В.) первісний позов задоволено повністю.
Визнано недійсним в частині договір про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладений між приватним акціонерним товариством "Термолайф" та публічним акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування Публічне акціонерне товариство "Сбербанк") щодо надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США.
Визнано припиненими зобов'язання приватного акціонерного товариства "Термолайф" перед публічним акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування (публічне акціонерне товариство "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, код ЄДРПОУ 25959784) на користь публічного акціонерного товариства "Термолайф" (61071, м. Харків, Шосе Карачівське, буд. 44, код ЄДРПОУ 34015182) судовий збір в розмірі 2 436,00 грн.
У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані" - відмовлено повністю.
ПАТ "Сбербанк" подало на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Термолайф" та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ПАТ "Термолайф" на користь ПАТ "Сбербанк" судові витрати.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що у спорі відсутнє як порушення закону, так і порушення прав чи законних інтересів позитвача.
Так, заявник апеляційної скарги не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. суперечить частині 5 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній станом на день укладення оскаржуваного договору), а тому має бути визнаний недійсним в частині надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США, з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності.
Представником ПАТ «Сбербанк» 14.06.2016 р. за вх. № 6133 надані письмові пояснення в обгрунтування своїх вимог.
15.06.2016 р. за вх. № 6166 представник ПрАТ «Термолайф» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги ПАТ «Сбербанк» заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. розгляд справи відкладено на 11.07.2016 р.
Представник ПрАТ «Термолайф» 05.07.2016 р. за вх. № 6741 надав письмові пояснення в обгрунтування своїх заперечень проти апеляційної скарги.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 р. розгляд справи відкладено на 18.07.2016 р.
Представником ПАТ «Сбербанк» 12.07.2016 р. за вх. № 6943 надані письмові пояснення в обгрунтування своїх вимог.
Представник ПрАТ «Термолайф» 14.07.2016 р. за вх. № 7030 надав письмові пояснення в яких заперечує проти застосування строку позовної давності, оскільки на дату пред'явлення позову загальний строк позовної давності щодо позовних вимог ПрАТ «Термолайф» ще не витік.
Представником ПАТ «Сбербанк» 15.07.2016 р. за вх. № 7100 надані письмові пояснення в обгрунтування своїх вимог.
Представник ПрАТ «Термолайф» 15.07.2016 р. за вх. № 7144 надав письмове клопотання про залучення ОСОБА_8 Російської Федерації до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Клопотання мотивоване тим, що рішення колегії суддів у даному спорі може вплинути на майнове становище ОСОБА_8
Колегія суддів, розглянувши клопотання, вважає його таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з пунктом 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
У відповідності до абзацу 4 та абзацу 5 пункту 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011 року питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дослідивши матеріали справи, не вбачає жодних обґрунтованих підстав вважати, що рішення суду у даному спорі може вплинути на майнове становище ОСОБА_8, оскільки предмет спору не стосується активів, що знаходяться у віданні ОСОБА_8; жодний з учасників спору не є підприємством або ЦМК, які належать ОСОБА_8 або щодо яких ОСОБА_8 має майнові права.
Також представником ПрАТ «Термолайф» подане усне клопотання про направлення колегією суддів запиту до Міністерства юстиції України в порядку ч.2 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» із проханням витлумачити положення окремих норм Конституції РФ та законів РФ.
Колегія суддів, розглянувши клопотання, вважає його таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно зі змістом ч.2 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» направлення такого запиту про тлумачення окремих норм законодавства іноземної держави є правом, а не обов'язком суду.
Колегія суддів, дослідивши правовідносини у справі та норми законодавства іноземної держави, вважає, що в змозі самостійно витлумачити суттєві для спору норми законодавства іноземної держави, в зв'язку з чим не вбачає підстав направлення вищезазначеного запиту.
Представником ПрАТ «Термолайф» подана заява заяву про відвід судді Слободіну М.М., мотивована безпідставною, на думку позивача, відмовою в задоволенні клопотань цим суддею.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 р. відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Слободіна М.М., про що винесена мотивована ухвала.
В судовому засіданні 18.07.2016 р. представником ПрАТ «Термолайф» заявлене усне клопотання про залучення до участі у справі юридичних осіб - правонаступників ПрАТ «Термолайф», яким дане підприємство нібито передало зобов'язання за кредитом (без зазначення жодних доказів правонаступництва та ідентифікаційних даних цих підприємств).
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів вирішила у його задоволенні відмовити, оскільки заявником зазначеного клопотання:
- не зазначено які саме підприємства повинні бути залучені до участі у справі (реквізити, адреси, тощо);
- не наведено жодних доказів існування відносин правонаступництва;
- не зазначено як саме рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов'язки сторонніх осіб.
Крім того, приймаючи рішення про відмову в задоволенні наведеного клопотання, колегія суддів врахувала, що кредитор у правовідносинах (відповідач) не давав своєї згоди на перевід боргу з позивача на жодну іншу особу, а також той факт, що наявні у даному спорі заставні обмеження та заходи забезпечення позову унеможливлюють переведення боргу з позивача на інших осіб.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила такі факти і відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2012 року між ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування -ПАТ "Сбербанк") (ОСОБА_7) та ПрАТ "Термолайф" (позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. (далі - кредитний договір-1), за умовами п.1.1. якого банк відкриває позичальнику невідновлювану кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США), що надалі іменується "Кредитна лінія", надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 5.1. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені у ст. 8 цього договору і виконувати інші умови цього договору.
За умовами п.1.5. кредитного договору-1 кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-2560/07 від 25.06.2007 р., кредитним договором №15-93/19-24/11 від 04.03.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3/11 від 02.02.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-2562/07 від 25.06.2007 р., укладеними між позичальником (ПрАТ "Термолайф") та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". Позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору-1, ПАТ "Сбербанк" надало ПрАТ "Термолайф" кредит на загальну суму 30 980 000,00 доларів США, що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень № 30926142 від 05.09.2012 р. на суму 7 163 274,13 доларів США, №31130655 від 06.09.2012 р. на суму 2 149,02 доларів США та №31130371 від 06.09.2012 р. на суму 23 816 726,05 доларів США, відповідно вказані суми були в повному обсязі перераховані на поточний рахунок ПрАТ "Термолайф", відкритий у ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7".
Колегією суддів також встановлено, що між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (третьою особою-1 у даній справі) та ПрАТ "Термолайф" (позичальником) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-2562/07 від 25.06.2007 р. на суму 12 633 494,04 євро (далі - кредитний договір-2), кредитний договір №15-93/19-2560/07 від 25.06.2007 р. на суму 11900 000,00 євро (далі - кредитний договір-3), кредитний договір №15-93/19-24/11 від 04.03.2011 р. на суму 1 726 140,00 євро (далі - кредитний договір-4) та кредитний договір невідновлювальної кредитної лінії №15-93/19-3/11 від 02.02.2011 р. на суму 1 889 460,00 євро (далі - кредитний договір-5), на виконання яких ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" надало ПрАТ "Термолайф" кредит на зазначені суми.
Відповідно до п. 1.5. кредитного договору-1 кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-2560/07 від 25.06.2007 р., кредитним договором №15-93/19-24/11 від 04.03.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3/11 від 02.02.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-2562/07 від 25.06.2007 р., укладеними між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПрАТ "Термолайф".
З матеріалів справи вбачається, що залишки заборгованості ПрАТ "Термолайф" за вищевказаними кредитними договорами-2, 3, 4 та 5 в сумі еквівалентній 30 885 442, 90 доларів США (на дату погашення) були погашені ПрАТ "Термолайф" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (1-й 3-й особі у даній справі) за рахунок кредитних коштів, отриманих ПрАТ "Термолайф" від ПАТ "Сбербанк" за кредитним договором-1.
Позивач стверджує, що з 30 980 000,00 доларів США кредитних коштів, що еквівалентно на дату видачі кредиту 247 623 140,00 грн., отриманих ПрАТ "Термолайф" від ПАТ "Сбербанк" за кредитним договором-1, 7150380,00 доларів США та 18780712,03 Євро, що еквівалентно на дату видачі кредиту 30885442,90 доларів США або 246 867 345,28 грн., було спрямовано на погашення кредитних зобов'язань ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитними договорами-2, 3, 4 та 5, що, на думку ПрАТ "Термолайф", є порушенням вимог чинного законодавства України та призводить до недійсності кредитного договору - 1, оскільки на момент укладення спірного кредитного договору-1 ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" були пов'язаними особами.
Дані обставини стали підставою подання позову ПрАТ «Термолайф», який судом першої інстанції було задоволено у повному обсязі, з чим не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки, на думку колегії суддів, рішення винесено внаслідок невірного тлумачення норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Оцінюючи встановлені правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що сторонами спірного правочину не було допущено порушень законодавства при укладанні кредитної угоди.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України №2121-111 в редакції, яка діяла на час укладання спірного правочину, банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку.
Таким чином, вирішення даного спору прямо залежить від кваліфікації ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" як пов'язаних між собою осіб.
Позивач, з яким погодився місцевий господарський суд, стверджує, що зазначені банки є пов'язаними особами в розумінні ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон).
Колегія суддів вважає цей висновок хибним та таким, що прямо суперечить законодавству України.
Так, згідно положень ч.2 ст. 52 Закону в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, пов'язаними особами для цілей даного закону визнавалися:
1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку;
3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;
4) керівники та контролери споріднених осіб банку;
5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;
6) афілійовані особи банку;
7) споріднені особи банку;
8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;
9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.
Оскільки позивач у позові не зазначає конкретного пункту (пунктів) ст. 52 Закону, за яким він кваліфікує вищезазначені банки як пов'язані особи, а лише вказує у позові та поясненнях, що держава Російська Федерація опосередковано володіє більш ніж 10% статутного капіталу та здійснює значний вплив на управління банків через афілійованих осіб-акціонерів (абз.5 а.с. 9 т.1), колегія суддів аналізує спірні правовідносини за всіма пунктами, передбаченими ч.2 ст. 52 Закону.
Очевидно, що правовідносини, встановлені у даному спорі, не містять ознак, зазначених у п. 1, оскільки положення даного пункту пов'язують виключно банк та представників його менеджменту.
Ознаки п. 2 ч.2 ст. 52 Закону також відсутні.
Так, відповідно до положень ст. 2 Закону (визначення термінів) істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
Вищезазначені банки не приймають участь у статутному капіталі одне одного, не є акціонерами друг друга та не мають впливу один на одного.
Ознаки п.3 ч.2 ст. 52 Закону відсутні, оскільки зазначений пункт стосується виключно фізичних осіб.
Так, відповідно до ст. 2 Закону керівники юридичної особи - керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи.
Ознаки п.4 ч.2 ст. 52 Закону також відсутні, оскільки жодний з зазначених банків не є керівником або контролером споріднених осіб другого банку.
Так, відповідно до ст. 2 Закону контролером є фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
Там же надано визначення спорідненої особи, якою є юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.
В аспекті цього пункту колегія суддів підкреслює, що дефініція норми п.4 ч.2 ст. 52 Закону вимагає саме здійснення функції контролю за спорідненими особами або керівництва спорідненими особами. Безспірним фактом є те, що кожен із зазначених банків не керує і не контролює власників істотної участі іншого банку.
Так, власником істотної участі ПАТ «ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7» є ВАТ «ОСОБА_6 ОСОБА_7». Власником істотної участі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є державна корпорація «ОСОБА_7 розвитку та зовнішньоекономічної діяльності» (Зовнішекономбанк).
Очевидно, що жодний з двох банків-резидентів не є контролером ВАТ «ОСОБА_6 ОСОБА_7» або ДК «ОСОБА_7 розвитку та зовнішньоекономічної діяльності» (Зовнішекономбанк).
Аналогічно відсутні ознаки п.5 ч.2 ст. 52 Закону, оскільки жодній з зазначених українських банків не є керівником або контролером афілійованих осіб іншого банку.
Так, відповідно до ст. 2 Закону афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку. Обґрунтування цього висновку колегії суддів співпадає із обґрунтуванням висновку щодо п.4 ч.2 ст. 52 Закону і наведено вище.
Відсутні і ознаки п.6 ч.2 ст. 52 Закону, оскільки зазначені банки - резиденти не є афілійованими особами відносно один одного.
Також відсутні ознаки п.7 ч.2 ст. 52 Закону, оскільки зазначені українські банки не є спорідненими особа один одному.
Так, відповідно до ст. 2 Закону споріднена особа банку - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.
З огляду на дефініцію норми п. 7 ч.2 ст. 52 Закону для здійснення висновку про спорідненість двох зазначених українських банків необхідно встановити спільних для обох банків учасників істотної участі.
В цьому аспекті колегії суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що держава Російська Федерація не є власником істотної участі в ПАТ «ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7».
Так, наведена вище дефініція істотної участі передбачає як пряме, так і опосередковане володіння особою статутним капіталом.
Очевидно, що держава РФ не є прямим володільцем статутного капіталу жодного із названих вище українських банків, тому в аспекті ознак п.7 ч.2 ст. 52 Закону мова може іти виключно про опосередковане володіння.
Законодавство України, яке діяло на час вчинення оспорюваного правочину, не містило вичерпної дефініції опосередкованого володіння капіталом, але п. 1.4. Положення про порядок подання відомостей про структуру власності, затвердженого Постановою Правління НБУ від 08.09.2011 р. №306 та зареєстрованого в МЮУ 18.10.11 р. за №1204/19942, яке було чинним на час укладання правочину визначалося, що опосередковане володіння участю в банку/юридичній особі настає, якщо особа самостійно або спільно з іншими особами (групою асоційованих осіб або групою інших осіб, пов'язаних угодою або спільними економічними інтересами, відносинами економічної та/або організаційної залежності, у тому числі двом особам, кожна з яких не має контролерів та одночасно є контролерами однієї юридичної особи (групи юридичних осіб):
здійснює контроль прямого власника участі в банку/юридичній особі,
та/або здійснює контроль групи прямих власників банку/юридичної особи,
та/або здійснює контроль особи, яка здійснює контроль зазначених вище осіб,
та/або набуває права голосу в розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу банку на загальних зборах учасників банку/юридичної особи за дорученням учасника (учасників) банку/юридичної особи,
та/або має незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку/юридичної особи чи будь-якої зазначеної вище юридичної особи,
та/або здійснює контроль групи осіб, яка здійснює контроль зазначених вище осіб.
Цей перелік опосередкованого володіння не є вичерпним.
Оцінюючи наведену вище дефініцію у сукупності із системним тлумаченням положень Закону щодо істотної участі та контролю, колегія суддів приходить до висновку, що необхідною умовою (сonditio sine qua non) кваліфікації відносин як відносин опосередкованого володіння капіталом банку є здійснення одним суб'єктом контролю або вирішального впливу на діяльність обох банків.
Аналіз правовідносин у спорі показує, що такого суб'єкта не існує.
Так, посилання позивача на здійснення впливу (контролю) на обидва банка державою Російська Федерація прямо суперечить тому факту, що держава РФ ніяким чином не впливає і не може впливати на діяльність ОСОБА_9, який, в свою чергу, є власником істотної участі ВАТ «ОСОБА_6 ОСОБА_7», який, в свою чергу, є власником істотної участі ПАТ «ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7».
Висновок колегії суддів про неможливість впливу держави РФ на діяльність ОСОБА_9 ґрунтується на приписах імперативних норм конституції РФ та федерального закону РФ «О Центральном банке Российской Федерации».
Так, відповідно до ч.2 ст. 1 федерального закону «О Центральном банке Российской Федерации» функції та повноваження, передбачені Конституцією РФ і даним Федеральним законом, ОСОБА_9 здійснює незалежно від інших федеральних органів державної влади, органів державної влади суб'єктів РФ і органів місцевого самоврядування.
Аналогічно в ч.2 ст. 75 Конституції РФ: захист та забезпечення стійкості рубля - основна функція Центрального Банку РФ, яку він здійснює незалежно від інших органів державної влади.
Відповідно до ч.1 ст. 11 конституції РФ державну владу в РФ здійснюють президент РФ, Федеральне Зібрання, ОСОБА_8 та суди РФ. Тому ОСОБА_9 також не є органом державної влади.
Колегія суддів підкреслює, що імперативними конституційними нормами конституції РФ всім зазначеним органам заборонено втручатися у діяльність ОСОБА_9 ОСОБА_7, що свідчить про неможливість контролю (впливу) держави РФ над діяльністю ОСОБА_9 ОСОБА_7 і, таким чином, унеможливлює опосередковане володіння держави РФ капіталом ПАТ «ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7».
Оцінюючи заперечення позивача, яке ґрунтується на посиланні на ст. 2 федерального закону «О Центральном банке Российской Федерации», відповідно до якої майно ОСОБА_9 є федеральним, колегія суддів зазначає, що відповідно до імперативних приписів ст. 2 зазначеного закону ОСОБА_9 самостійно здійснює володіння, користування та розпорядження майном банку, включаючи золотовалютні резерві ОСОБА_9 Вилучення та обтяження зобов'язаннями вказаного майна без згоди ОСОБА_9 не допускається, якщо інше не передбачено законодавством. Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях ОСОБА_9, а ОСОБА_9 - по зобов'язаннях держави, якщо інше не передбачено законодавством.
Таким чином, ці норми права свідчать про те, що кваліфікація майна ОСОБА_9 як федерального є формально-правовою, і спеціальний статус цього майна (самостійна, на власний розсуд реалізація ОСОБА_9 права власності) виключає вплив або контроль держави РФ за діяльністю ОСОБА_9
Оцінюючи заперечення позивача, яке ґрунтується на участі державних посадовців РФ в діяльності ОСОБА_9 (ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12Р.), колегія суддів зазначає, що відповідно до відкритих до ознайомлення біографій цих публічних осіб, зазначенні посадовці під час зайняття посад в уряді РФ не займали керівних посад в ОСОБА_9, а перебування в колегіальних або дорадчих органах ОСОБА_9 не є контролем діяльності даного органу, оскільки відсутня ознака вирішального впливу.
Таким чином, зазначені українські банки не є спорідненими особами.
Аналогічно відсутні ознаки п.8 та п.9 ч.2 ст. 52 Закону, оскільки жодних доказів наявності асоційованих осіб позивач взагалі не наводить.
Відповідно до ст. 2 Закону асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича.
Даних про таких осіб матеріали справи не містять.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що українські банки ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" не є пов'язаними особами.
Оцінюючи заперечення позивача, яке ґрунтується на тому, що 24.07.2015 р. Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийняті рішення №1082 "Щодо анулювання ліцензій на провадження професійної діяльності па фондовому ринку ПАТ "ОСОБА_5 СБЕРБАНКУ РОСІЇ" та №1090 "Щодо анулювання ліцензій на провадження професійної діяльності на фондовому ринку ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». колегія суддів зазначає, що зазначені рішення не є належним доказом у даному спорі з огляду на наступне.
Зміст наявних у матеріалах справи вищевказаних рішень НКЦПФР (110-120 т.2) свідчить про те, що вони не ґрунтуються на приписах Закону України «Про банки і банківську діяльність», а прийняті на підставі норм Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про оборону України», «Про захист економічної конкуренції» та інших, до переліку яких Закону України «Про банки і банківську діяльність» не входить.
Аналіз цих рішень категорично свідчить про те, що норми як Закону в цілому, так і норми ст.ст. 2, 52 Закону зокрема, при винесенні рішень НКЦПФР не використовувалися.
Більше того, відповідно до змісту рішень, позбавлення ліцензій відбулося на підставі пункту 9 частини 2 статті ст.16 «Про ліцензування видів господарської діяльності», тобто підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є:
акт про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) за діяльністю ліцензіата осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України", та (або) дії яких створюють умови для виникнення воєнного конфлікту, застосування воєнної сили проти України.
Колегія суддів зазначає, що наведена нормативна підстава стосується виключно контролю з боку осіб іноземної держави, а не самої іноземної держави, що свідчить про безпідставність посилання позивача на рішення НКЦПФР.
Крім того, зі змісту зазначених рішень НКЦПФР(далі - Комісія) вбачається, що Комісією взагалі не досліджувався статус ОСОБА_9, як особи зі спеціальним статусом, який полягає у юридичній незалежності ЦБ РФ від органів влади РФ.
Також в аспекті кваліфікації банків-резидентів як пов'язаних осіб, колегія суддів зазначає, що повноваження щодо визначення пов'язаних осіб банків відповідно до законодавства надані Національному банку України і останній, залучений до участі у вирішення даного спору в якості третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовився визнати зазначені банки-резиденти пов'язаними особами (а.с. 232-233 т.1).
Так, відповідно до Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, яке затверджено Постановою Правління Національного банку України від 12.05.2015р. за № 315 та розроблено відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», інших законодавчих актів України, Національний банк України наділений правом та повноваженнями щодо прийняття рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами.
Відповідно до п. 1 глави 2 Положення Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням зокрема ознак, зазначених у главі 3 цього розділу.
Частиною 2 глави 2 Положення встановлено, що рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами. Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для нього виникають підстави.
В цьому аспекті колегія суддів звертає увагу, що НБУ не визнав зазначені банки пов'язаними з державою РФ ані на час винесення рішень Комісії про позбавлення банків ліцензій, ані на час участі в даному спорі в якості третьої особи.
Більше того, банком ПАТ «ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7» пройдена процедура встановлення учасників опосередкованої участі в порядку, передбаченому Положенням про визначення пов'язаних із банком осіб, шляхом надання такого висновку самим банком (а.с. 234 т.1). цей висновок не містить пов'язаності банку із державою РФ. Жодних зауважень щодо цього висновку у НБУ не виникло.
Оцінюючи посилання позивача на висновок науково-правової експертизи від 12.04.2016 р., здійснений працівником Інституту держави і права ім.. ОСОБА_13 (а.с. 158 - 177 т.3), яким встановлена юридична пов'язаність зазначених у даному рішенні банків, колегія суддів зазначає, що по-перше, даний висновок є висновком спеціаліста, а не висновком експерта, з чим погоджується і позивач по справі.
Приймаючи цей доказ (висновок спеціаліста) і оцінюючи його в сукупності з іншими зібраними по справі доказами, колегія суддів розцінює цей висновок критично, з огляду на наступне.
На думку колегії суддів, висновок містить ряд припущень, які видані за норми права, що і дозволило спеціалісту ОСОБА_14 прийти до наведеного у змісти доказу висновку.
Так, спеціаліст ОСОБА_14 посилається на те, що відповідно до ст. 71 конституції РФ ОСОБА_9 є федеральною економічною службою та органом федеральної влади (а.с. 167-168 т.3) і в подальшому будує правову позицію на цьому твердженні.
Слід зазначити, що ст. 71 конституції РФ взагалі не регламентує статусу і діяльності ЦБ РФ, він в цій нормі взагалі не згадується. В даній статті є норма щодо федеральних банків, що не тотожно визначенню ЦБ РФ.
Між тим, як зазначалося вже у даному рішенні, ключовим елементом правового статусу ЦБ РФ є принцип незалежності, який проявляється насамперед у тому, що ЦБ РФ виступає як особливий публічно-правовий інститут, який володіє винятковим правом грошової емісії та організації грошового обігу. Він не є органом державної влади в силу положень ч.1 ст. 11 конституції РФ. Функції та повноваження, передбачені Конституцією Російської Федерації і Федеральним законом «Про Центральний банк Російської Федерації (Банці ОСОБА_7)», ЦБ РФ здійснює незалежно від федеральних органів державної влади, органів державної влади суб'єктів Російської Федерації та органів місцевого самоврядування. Незалежність статусу Банку ОСОБА_7 відображена в статті 75 Конституції Російської Федерації, а також в статтях 1 і 2 Федерального закону «Про Центральний банк Російської Федерації (ОСОБА_7)».
При цьому спеціаліст не наводить і не аналізує норми права щодо незалежності ОСОБА_9 від органів влади РФ, що свідчить про необ'єктивність висновку спеціаліста.
З цієї причини колегія суддів і сприймає висновок спеціаліста критично.
У відповідності до пп. 2.1., 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, зазначено вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Дана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2012р. №6-63цс12, постанова Вищого господарського суду України від 02.02.2012р. у справі №17/314.
Опираючись на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведена пов'язаність банків в розумінні приписів ст. 52 Закону, в силу чого підстави для визнання правочину недійсним відсутні.
В цій частині колегія суддів відзначає непослідовність рішення місцевого господарського суду.
Так, місцевим господарським судом в рішенні встановлено як недійсність правочину, так і проведення добросовісного виконання за цим самим правочином на суму, яка перевищує 94 557, 10 долл. США (а.с. 202 т.3), а також дійшов до висновку про припинення кредитних зобов'язань боржника на суму 94 557, 10 долл. США на підставі ст. 599 ЦК України.
В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи ст. 599 ЦК України, оскільки недійсний правочин не тягне інших наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю, якщо інше не встановлено законом (ст. 1,5 ст. 216 ЦК України).
Тому судження місцевого господарського суду про можливість добросовісного виконання недійсного правочину не ґрунтується на законі.
Розглянувши заяву ПАТ "Сбербанк" про застосування до первісних позовних вимог позовної давності, колегія суддів дійшла таких висновків
Статтею 256 ЦК України встановлено, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-7цс14 Верховним Судом України наведено наступну правову позицію.
«Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти».
На думку колегії суду, висновки місцевого господарського суду про те, що матеріали справи не містять доказів обізнаності позивача щодо структури власності ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Сбербанк» є безпідставними.
Відповідно до п.3.1. «Положення про порядок подання відомостей про структуру власності», затв. Постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 №306 (в ред. чинній на дату укладення договору) ОСОБА_7 має забезпечити розміщення на веб-сайті банку в мережі Інтернет інформації про власників істотної участі в банку за формою, наведеною у додатку 4 до цього Положення, та схематичного зображення структури власності банку.
Відповідні відомості розміщені на сайтах ПАТ «Сбербанк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з 2011р. і дана інформація є загальнодоступною.
Окрім того, інформація щодо власників істотної участі ПАТ «Сбербанк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» розміщена у відкритому доступі в мережі інтернет з 2008р. і по теперішній час, серед, інших видавників лише на сайті «Корреспондент» розміщено декілька десятків статей, зокрема:
- 16.12.2008р. «Проминвестбанк и Внешзкономбанк подписали соглашение о кредите»;
- 26.12.2008р. «Российский Внешзкономбанк покупает Проминвестбанк»;
- 15.01.2009р. «Внешзкономбанк купил 75% Проминвестбанка»;
- 07.10.2008р. «ОСОБА_9 изымет из резервов 25 миллиардов долларов для преодоления кризиса».
Так, в тексті 2-го абзацу зазначеної статті вказується - «Сегодня было обьявлено, что банковскому сектору будет выделено дополнительно 950 миллиарда рублей, из них больше половины получит крупнейший в РФ государственный ОСОБА_6»:
- 21.05.2009р. «ДТЗК привлек кредит ОСОБА_6» - наприкінці статті наведена довідкова інформація відносно ДТЕК и ОСОБА_6 ОСОБА_7.
Таким чином, інформація про структуру власників ПАТ «Сбербанк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» розміщена в Інтернет ресурсі з 2008 року, таким чином позивач мав змогу довідатись про порушення його права.
Наведене повністю спростовує висновки суду першої інстанції та доводи позивача щодо початку відліку строку позовної давності.
В свою чергу, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Тому, незважаючи на те, що строк позовної давності сплив, колегія суддів відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, а не з підстав спливу строків позовної давності.
Щодо позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду, опираючись на наступне..
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
Крім того, частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
З'ясовуючи характер оспорюваних третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, колегія суддів приходить к висновку, що оспорюваний кредитний договір не порушує права третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, як акціонера.
Матеріали справи не містять доказів порушення прав як третьої особи внаслідок укладення та чинності кредитного договору-1.
З огляду на викладені обставини і приписи закону, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовів у повному обсязі.
Розглянувши наявне у матеріалах справи клопотання представника ПАТ «Термолайф» про зняття з під арешту майна колегія суддів виришила у його задоволенні відмовити, оскільки даною постановою відмовлено у задоволенні позову ПрАТ "Термолайф" про визнання недійсним в частині договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладеного між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") щодо надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США та про визнання припиненим зобов'язання ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "ОСОБА_5 банк ОСОБА_6 ОСОБА_7" (нове найменування (ПАТ "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., в силу чого положення ст. 1057 - 1 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, представником позивача в останнє засідання 18.07.2016 р. надані копії рішень іноземних судів, а також рішення експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 16.09.2015 р.
Зазначені докази не змінюють висновків колегії суду, оскільки рішення судів РФ не мають нормативної сили на території України, а правовідносини, які були досліджені в ході засідання експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, не ґрунтуються на положеннях ст. 52 Закону, про що зазначено вище у даному рішенні.
Інші досліджені колегією суддів обставини також не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин і не змінюють висновків колегії суддів.
Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 80, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу ПАТ "Сбербанк" на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 р. у справі № 922/6553/15 задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 р. у справі № 922/6553/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог ПрАТ «Термолайф» та в цій прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Термолайф».
В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 р. у справі № 922/6553/15 залишити без змін.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Термолайф" (61071, м. Харків, Шосе Карачівське, буд. 44, код ЄДРПОУ 34015182) на користь публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, код ЄДРПОУ 25959784) 4195,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні судові накази.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гребенюк Н. В.
Суддя Істоміна О.А.