"20" липня 2016 р.Справа № 916/1398/15-г
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів Діброви Г.І., Колоколова С.І.;
при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.;
за участю представників сторін:
від позивача - Полозенко І.І., за довіреністю № 01-36/10 від 19.01.16 року;
від відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №2043 від 23.11.2015 року;
Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2016 року
у справі № 916/1398/15-г
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Одеса
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 147503,19 грн.,
Департамент комунальної власності Одеської міської ради (Далі - ДКВ ОМР) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (Далі - ФОП ОСОБА_3) про розірвання договору оренди від 03.01.2002 року № 10/70 (з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви), виселення з нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 196,6 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 141 983,68 грн. і пені в сумі 5 519,51 грн. посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.06.2015 року було відмовлено у задоволені позовних вимог ДКВ ОМР.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2015року апеляційну скаргу ДКВ ОМР залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2015 року - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2015 року касаційну скаргу ДКВ ОМР задоволено частково. Рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2015 року та Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 року у даній справі скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.05.2016 року позовні вимоги ДКВ ОМР до ФОП ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 147503,19 грн. задоволені частково. Суд вирішив виселити ФОП ОСОБА_3 з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 141,3 кв.м. що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на користь ДКВ ОМР. Також, суд стягнув з ФОП ОСОБА_3 на користь ДКВ ОМР заборгованість по орендній платі по договору № 10/70 від 03.01.2002 року за період з 01.08.2012 року по 28.02.2015 року в сумі 141 983,68 грн., пеню в сумі 5519,51 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 386,08 грн. В решті позовних вимог було відмовлено.
акож, суд стягнув и ення 147 Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що повідомлення про розірвання договору оренди №10/70 від 03.01.2012 року відповідач отримав 16.02.2015 року і саме з цього дня між сторонами припинились договірні відносини. Встановивши, що припинення спірного договору відбулося до подання позовної заяви, суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору
Суд першої інстанції вказав, що вимога позивача про виселення відповідає способу судового захисту, передбаченого ст.16 Цивільного кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов'язання з повернення орендованого майна, є цілком обґрунтованою та правомірною. Позовні вимоги в частині стягнення орендної плати як за період строку дії договору, так і за період фактичного користування відповідачем майном, є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню в сумі 141 983,68 грн за період з 01.08.2012 року по 28.02.2015 року. Крім того, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь пені в розмірі 5 519,51 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. В свою чергу представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
До апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_3 додано документи, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи відсутність клопотання про прийняття даних документів, судова колегія повертає їх заявнику апеляційної скарги без розгляду.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2002 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, (в подальшому змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради) (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 10/70 (Далі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу та першого поверху, розташоване за адресою: вул. Степова 34, загальною площею 196,6 кв. м. з метою організації громадського харчування. Строк дії договору оренди сторонами встановлено з 03.01.2002 року по 03.01.2003 року.
Згідно з п.2.1. Договору, орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 31.10.2000 року №1665-ХХІІІ „Про оренду комунального майна, яке є власністю територіальної громади міста Одеси".
Пунктами 4.7, 4.10 сторони погодили, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди. У випадку припинення дії цього Договору у зв'язку з закінченням строку чи дострокового розірвання договору, Орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
В пунктах 5.1., 5.2., 5.3, 5.6. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим Договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності з чинним законодавством. За несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. У разі невнесення Орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством. За невиконання або неналежне виконання Орендарем обов'язків за цим Договором, Орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.
Згідно з п.п.7.4., 7.5., 7.6. спори, що виникають між сторонами у ході виконання умов договору оренди, вирішуються за згодою сторін. Якщо згоди не буде досягнуто, справа передається на розгляд до суду. Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до Договору, розглядаються сторонами на протязі 20 днів. Одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до пункту 7.9. Договору дія договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю Орендаря; переходу права власності на об'єкт оренди за договорами відчуження; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства або ліквідації Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
В подальшому, до Договору сторонами укладено низку додаткових угод з питань зміни розміру орендної плати, строку дії договору та зміни площі переданого в оренду об'єкта.
Відповідно до додаткових погоджень №5 від 11.09.2006 року та №6 від 12.01.2007 року до Договору були внесені зміни в частині орендованої площі з виключенням підвалу та залишенням першого поверху, загальною площею 136 кв. м., яка в подальшому була уточнена на підставі виготовленого КП "ОМБТІ та РОН" 27.10.2006 року технічного паспорту та складала 141,3 кв. м.
Згідно з додатковим погодженням за № 9 від 03.12.2008 року строк дії Договору продовжено до 03.12.2011 року.
Через невиконання Орендарем своїх зобов'язань за Договором, а саме систематичну несплату орендних платежів, заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по орендній платі.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.08.2012 року по справі №5017/886/2012 було стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість по орендній платі за період з 01.08.2011року по 20.07.2012 року у сумі 46 080,39 грн. Дане рішення залишене без змін Постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року.
13.01.2015 року Орендодавець надіслав на адресу Орендаря повідомлення про відмову від договору оренди нежитлового приміщення № 10/70 від 03.01.2002 року у зв'язку з наявністю заборгованості по орендним платежам за період з 01.08.2012 року по 31.12.2014 року у сумі 130 931,66 грн. Дане повідомлення отримано відповідачем 16.02.2015 року.
Через порушення відповідачем умов договору оренди, систематичну заборгованість та не передачу відповідачем приміщення позивачу за умовами Договору та чинного законодавства України, ДКВ ОМР був змушений звернутися до господарського суду Одеської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про розірвання договору оренди від 03.01.2002 року № 10/70; виселення з нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 196,6 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1; стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 141 983,68 грн. та пені в сумі 5 519,51 грн.
25.04.2016 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 139 579,24 грн., пеню в сумі 5 519,51 грн. та неустойку в сумі 1 120791,14грн.
Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно, з врахуванням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не прийняв до розгляду та повернув заяву про збільшення позовних вимог, оскільки збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, які не заявлялися в позовній заяві, а саме про стягнення неустойки в сумі 1120791,14грн.
Повторно розглянувши справу, дослідивши її фактичні обставини, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія встановила, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору оренди, з огляду на наступне.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
За змістом положень ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
П. 4 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припиненням дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
При зверненні до господарського суду з відповідним позовом ДКВ ОМР просило розірвати Договір оренди, укладений між сторонами у справі, а отже способом захисту позивач обрав припинення правовідношення.
Відповідно до вимог ст. 17 вищевказаного Закону термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Як зазначалося раніше, на підставі Договору оренди №10/70 від 03.01.2002 року Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було передане у платне строкове користування нежитлові приміщення ФОП ОСОБА_3 строком до 03.01.2003 р. (тобто на 1 рік).
Низкою додаткових погоджень до договору сторони неодноразово продовжували строк дії договору, останнім додатковим погодженням №9 від 03.12.2008 року строк дії договору оренди було продовжено до 03.12.2011 року.
З огляду на відсутність після 03.12.2011 року заяв від сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору, його було продовжено на той самий термін, що був передбачений договором.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем по орендній платі за період з 01.08.2012 року по 31.12.2014 року в сумі 130 931,66 грн., позивач скористався своїм правом відмови від договору, передбаченому ст. 782 Цивільного кодексу України, надіславши відповідачеві 13.01.2015 року повідомлення про відмову від спірного договору з вимогою до 15.02.2015 року передати об'єкт оренди Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за актом приймання-передачі та сплатити вищевказану заборгованість.
Зазначене повідомлення відповідач отримав 16.02.2015 року.
З огляду на приписи ст. 782 Цивільного кодексу України, з моменту одержання ФОП ОСОБА_3 повідомлення наймодавця про відмову від договору найму договір оренди №10/70 від 03.01.2002 року вважається розірваним.
В разі здійснення права, передбаченого ч.1 ст. 782 Цивільного кодексу України, наймодавець не має потреби додатково звертатися до суду з вимогою про розірвання договору найму.
Оскільки відповідачем неналежно виконувався обов'язок щодо сплати орендних платежів, а позивач скористався своїм правом відмови від договору оренди, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення орендних правовідносин між сторонами за Договором №10/70 від 03.01.2002 року і відмову в задоволенні позовних про розірвання вказаного договору, так як припинення спірного договору відбулось ще до подання позовної заяви, а отже права позивача не могли бути порушені фактом існування орендних правовідносин і не підлягають судовому захисту.
Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати за фактичне користування об'єктом оренди, пені та виселення ФОП ОСОБА_3 з орендованого приміщення, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
В п. 4.7. договору оренди №10/70 від 03.01.2012 року сторони встановили, що після закінчення строку дії чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.
З матеріалів справи вбачається, що приміщення, яке є об'єктом оренди, не було передано позивачу в строк передбачений умовами договору, а акт приймання-передачі не підписано.
Відсутність у матеріалах справи акту приймання-передачі орендованих відповідачем приміщень вказує і про наявність у позивача суб'єктивного права, яке підлягає судовому захисту, і про факт порушення цього права відповідачем.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про виселення є цілком обґрунтованою та правомірною і підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги стосовно невірно обраного позивачем способу захисту такого, як виселення з нежитлового приміщення, судовою колегією розглянуті та відхилені з наступних підстав.
Умовами укладеного і підписаного сторонами без зауважень і заперечень Договору оренди №10/70 від 03.01.2002 року, ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору оренди передбачено обов'язок орендаря повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених в у договорі оренди. Отже, вимога позивача про виселення відповідача відповідає способу судового захисту, передбаченому ст.16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов'язання з повернення орендованого майна.
Також судова колегія вважає правомірним висновок суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати в сумі 141 983,68 за період з 03.08.2012 року по 28.02.2015 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Пунктом 4.10 Договору сторони погодили, що у випадку припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
Оскільки на момент подання позовної заяви, відповідач приміщення не повернув, доказів внесення орендної плати за період з 01.08.2012 року по 28.02.2015 року не надав, орендоване приміщення за акт приймання-передачі не повернув, позовні вимоги в частині стягнення орендної плати за вказаний період у сумі 141983,68 грн. є обґрунтованими.
Також, апеляційна інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені за невиконання грошового договірного зобов'язання за Договором оренди та вважає потрібним зазначити наступне.
Ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За нормами ст. 625 Цивільного Кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з п.5.2 договору оренди №10/70 від 03.01.2002 року за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Дана умова договору кореспондується зі ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Апеляційна інстанція, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 5 519,51грн. за період з 16.03.2014 року по 25.02.2015 року, вважає його вірним та обґрунтованим.
Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника про те, що ним було отримано орендоване майно в неналежному стані і він не міг ним користуватися, у зв'язку з чим його повинно бути звільнено від орендної плати, з огляду на наступне.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі приміщення за договором оренди №10/70 від 03.01.2002 року, підписаний обома сторонами, у тому числі і відповідачем, згідно якого технічний стан приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - задовільний. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що ним отримано в оренду приміщення в неналежному стані, також в матеріалах справи відсутні докази невикористання відповідачем орендованого приміщення. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на здійснення ним ремонтних робіт в орендованому приміщенні та невідшкодування позивачем збитків не стосуються предмету розгляду даної справи.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Одеса задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2016 року по даній справі залишається без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 49; 99; 101-103; 105; Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Одеса на рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2016 року по справі № 916/1398/15-г залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2016 року по справі № 916/1398/15-г залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
С.І. Колоколов