"18" липня 2016 р.Справа № 916/4907/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників процесу:
від позивача - ОСОБА_1 за довіреністю;
від відповідача - Оксюта В.В. за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2016 р.
у справі №916/4907/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маша і Мєдвєдь"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 55 120,00 грн.
У грудні 2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Маша і Мєдвєдь" (далі - ТОВ "Маша і Мєдвєдь") звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.), в якій просило суд стягнути з відповідача суму компенсації у розмірі 55 120,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем виключних авторських прав ТОВ "Маша і Мєдвєдь" шляхом розповсюдження різних видів цукерок, на яких незаконно (без дозволу позивача) розміщено малюнок із зображенням персонажу "Маша", як самостійної складової частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу "Маша и Медведь", права на який належать ТОВ "Маша і Мєдвєдь".
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.05.2016 (головуючий суддя Щавинська Ю.М., судді Малярчук І.А., Цісельський О.В.) позов ТОВ "Маша і Мєдвєдь" задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ "Маша і Мєдвєдь" суму компенсації в розмірі 17 400 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1218 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність у нього виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір мультиплікаційний серіал "Маша и Мєдвєдь" та на його складові частини, в тому числі і на персонаж "Маша", а отже і наявність права захищати свої права, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації та її розміру, місцевий господарський суд зазначив, що встановлені фактичні обставини справи свідчать про вчинення відповідачем єдиного триваючого порушення прав позивача на персонаж "Маша" із аудіовізуального твору "Маша і Мєдвєдь"; придбання представником позивача товару із використаним зображенням персонажу "Маші" 20.09.2014 р., 21.09.2014 р., 16.10.2014 р. та 03.11.2014 р. в магазині "Фієста Фуд" знаходилося у межах такого єдиного триваючого порушення; кількість фіксацій єдиного триваючого порушення позивачем не впливає на кількість порушень відповідачем, яке залишається єдиним триваючим порушенням для нього; кількість касових чеків - фіксацій факту порушення прав залежить виключно від волі самого позивача і не є свідченням наявності відповідної кількості порушень з боку відповідача; у період між здійсненням фіксацій факту порушення (неодноразовим придбанням товарів за окремими чеками) позивач не звертався до відповідача з попередженням (претензією) про припинення порушення його прав.
В зворотньому випадку, на думку суду, стягнення компенсації може призвести до штучного збільшення кількості порушень та відповідно, до необґрунтованого стягнення компенсації у визначеному позивачем розмірі.
Суд першої інстанції зазначив, що при визначенні розміру компенсації він враховує, що доведеним є факт реалізації контрафактного товару на суму 10,60 грн., а також припинення порушення авторських прав у добровільному порядку, про що опосередковано свідчить відсутність вимог про вилучення контрафактних товарів з обороту.
При цьому, судом відзначено, що дійсно з матеріалів справи вбачається, що реалізація такого товару відбувалася як 20.09.2014 р., 21.09.2014 р., 16.10.2014 р., так і 03.11.2014 р. Разом з тим, доказів оптового, багаторазового продажу відповідачем кондитерських виробів (цукерок) із розміщенням на них зображення персонажу "Маша" матеріали справи не містять.
Також, суд зазначив, що ним враховано й те, що після виявлення представником позивача першого факту реалізації спірного товару, ТОВ "Маша і Мєдвєдь" не зверталося до відповідача з вимогами щодо припинення такої реалізації, а в подальшому зафіксував ще 3 таких випадки, які мали місце 21.09.2014 р., 16.10.2014 р., 03.11.2014 р.
Судом, також, прийнято до уваги і те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач замовляв виготовлення вищевказаних цукерок з розміщенням на них зображення персонажу "Маша" з метою подальшої реалізації.
Враховуючи наведене, місцевий господарський суд зазначив, що виходячи з засад справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, можливість стягнення з порушника надмірних грошових сум як компенсації за порушення авторського права спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу захисту компенсація перетворюється на джерело отримання суб'єктом авторського або суміжного права невиправданих додаткових прибутків.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд Одеської області зазначив, що вважає обґрунтованим та достатнім розмір компенсації у вигляді 12 мінімальних заробітних плат, що складає 17 400 грн.
Не погодившись із даним рішення до Одеського апеляційного господарського суду звернувся ФОП ОСОБА_3 з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2016 у справі №916/4907/15 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ "Маша і Мєдвєдь" до ФОП ОСОБА_3 відмовити та покласти витрати за подання апеляційної скарги на позивача.
Свої вимог скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому воно має бути скасоване, а у позові ТОВ "Маша і Мєдвєдь" слід відмовлено, виходячи з наступного.
Так, за твердженням апелянта, в підтвердження продажу відповідачем контрафактної продукції позивач надав до суду відеофіксацією чотирьох фактів такого продажу за 20.09.2014, 21.09.2014, 16.10.2014 та 03.11.2014, а також обгортку від шоколадного яйця "Маша и Медведь", карамель на палочці "Маша и Медведь", драже "Маша и Медведь", упаковку від драже в тубі "Маша и Медведь". Однак, апелянт зазначає, що позивач не надав суду доказів, що 20.09.2014, 21.09.2014, 16.10.2014, 03.11.2014 його представником у ФОП ОСОБА_3 були придбані саме ті товари, які він як речові докази надав суду та які були оглянуті в судовому засіданні.
Також, апелянт зазначає, що позивач не надав суду доказів, що йому належать виключні права на серії аудіовізуального твору, починаючи з 9 серії, оскільки, відповідно до договору №010601-МиМ від 08.06.2010 позивач придбав (отримав) виключні права на перші вісім серій аудіовізуального і твору - серіалу "Маша і Ведмідь".
Як вказує скаржник, позивач стверджував, що на проданих ФОП ОСОБА_3 товарах містяться зображення героїв з мульт-серіалу "Маша і Ведмідь" з 1 серії (шоколадне яйце), з 1 серії (карамель на палочці), з 1 серії (драже в тубі) та з 18 серії (драже), проте, за твердженням апелянта, зображення героїв на наданих роздруківках фотографій, придбаних у ФОП ОСОБА_3 товарів, не відповідають зображенням героїв першої та вісімнадцятої серії мультиплікаційного серіалу "Маша і Ведмідь", а також зображенням, які є об'єктом інтелектуальної власності ОСОБА_4, виключні права на використання яких останнім були передані позивачу на підставі ліцензійного договору №ЛД- 1/2010 від 08.06.2010.
Апелянт вважає, що з наданих позивачем відеозаписів щодо фіксації фактів продажу ФОП ОСОБА_3 товарів з зображенням героїв з мульт-серіалу "Маша і Ведмідь" не можна зробити висновок, чи то були контрафактні товари та з яких саме серій мульт-серіалу "Маша і Ведмідь" на товарах зображені герої вказаного мульт-серіалу. Проте, як зазначає апелянт, незважаючи на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач порушив виключні авторські права позивача на використання частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу "Маша и Медведь" - персонажу "Маша", реалізуючи контрафактну продукцію.
Як відзначає скаржник, встановивши під час розгляду справи, що позивач не має на меті припинення випадків порушення його авторського права, а використовує права, передбачені Законом України "Про авторське право та суміжні права", у якості джерела отримання прибутку, суд першої інстанції, виходячи саме з засад справедливості, добросовісності, розумності визначив стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 12 мінімальних заробітних плат (17400,00 грн.) за реалізацію продукції на суму 10,60 грн., хоча згідно з п. г, ч.2 ст.52 вказаного закону мінімальний розмір компенсації складає 10 мінімальних заробітних плат. У зв'язку з цим, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає ні іншим висновкам суду, ні фактичним обставинам справи, ні вимогам ст.ст. 3,13,16 ЦК України, ні вимогам ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права".
Скаржник стверджує, що під час розгляду справи було встановлено, що ФОП ОСОБА_3 реалізовував не власну, а готову продукцію, вироблену третіми особами; не замовляв у третіх осіб (виробників) виготовлення кондитерських виробів з розміщенням на їх упаковці персонажу "Маша" або "Мєдвєдь" з метою їх подальшої реалізації; наміру ввести в цивільний обіг контрафактну продукцію не мав; оптової торгівлі такою продукцією не здійснював; раніше подібних порушень ніколи не вчиняв.
За твердженням апелянта, інформація про те, хто являється власником виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір - мультиплікаційний фільм "Маша и Медведь" та його складові частини, не являється загальновідомою, реальної можливості перевірити її особою, яка придбаває продукцію у оптових постачальників для роздрібної реалізації, немає.
Апелянт зазначає, що з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач навпаки, ніколи не був зацікавлений і на даний час не зацікавлений в тому, щоб припинити порушення його авторських прав та продаж контрафактної продукції, оскільки, представником позивача вперше таємно було виявлено та зафіксовано факт реалізації товару в універсамі "Фієста Фуд" з зображенням персонажу "Маша" ще 20.09.2014.
Посилаючись на приписи ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" скаржник відзначає, що законодавець наділив суб'єкта авторських прав широким колом прав для захисту свого авторського права.
Натомість, на думку скаржника, позивач та його представник, виявивши факт, як вони стверджують, незаконного використання відповідачем об'єкту інтелектуальної власності, не вчинили будь-яких дій з метою запобігання порушенню авторських прав, зокрема, не сповістили відповідача про реалізацію ним контрафактних товарів та не вимагали зняти такі товари з реалізації. Також, позивач чи його представник не звернулися до відповідача чи адміністрації магазину з вимогою про надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів, та про канали їх розповсюдження. Такі факти, на думку скаржника, свідчать, що ФОП ОСОБА_3 не реалізовував представнику позивача контрафактну продукцію, а надані суду в якості речових доказів товари не є тими товарами, що в дійсності були продані в магазині ФОП ОСОБА_3
Апелянт вважає, що позивач та його представники свідомо допускали реалізацію іншими суб'єктами господарювання, так званої, контрафактної продукції, аби в подальшому пред'являти до суб'єктів господарювання позови за дрібні порушення та шляхом стягнення компенсацій, що значно перевищують розмір можливих збитків, фактично збагатитися за рахунок суб'єкта господарювання. Так, ТОВ "Маша і Мєдвєдь" звернулося з позовом про захист авторського права до суду лише через рік після виявлення порушення, тобто, на думку скаржника, допускало, що в майбутньому на протязі року, так звані, контрафактні товари можуть реалізовуватись відповідачем через пункти роздрібної торгівлі.
В своїй апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3 відзначає, що норма п. г ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" передбачає серед альтернативних способів захисту авторських і (або) суміжних прав право на виплату компенсації замість відшкодування збитків чи стягнення отриманого від незаконного продажу доходу, мінімальний та максимальний розмір якої імперативно визначений п. г ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" та не потребує доведення розміру спричинених збитків. На думку апелянта, саме використовуючи норму п. г ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права", ТОВ "Маша і Мєдвєдь" та його представники в Україні зробили засобом заробітку отримання через судові рішення багатотисячних компенсацій за реалізацію копійчаних товарів.
До того ж, посилаючись на приписи ст. 3, ч.5 ст.12, ч.ч.3,6 ст.13 ЦК України та ч.2 ст.52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" апелянт зазначає, що норми ч.2 ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" передбачають право, а не обов'язок суду постановити рішення про виплату компенсації, а при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи і стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Таким чином, апелянт вважає, що суд власноруч створюючи відповідну судову практику стягнення компенсації за будь-яке порушення авторських прав, незважаючи на відсутність у відповідача наміру здійснення такого порушення, не враховуючи завданих позивачу збитків або розміру отриманого відповідачем доходу, сприяє зловживанню своїми правами суб'єктами авторських прав, їх надмірному та необґрунтованому збагаченню, що суперечить меті захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Крім того, посилаючись на підпункт 51.3. пункту 51 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" скаржник зазначає, що на момент реалізації товару ФОП ОСОБА_3 не було й не могло бути відомо про наявність у ТОВ "Маша і Мєдвєдь" виключних прав на аудіовізуальний твір "Маша і Мєдвєдь", як й не було відомо, що продукція, яка була реалізована, могла бути контрафактною. Скаржник зазначає, що він не замовляв виготовлення кондитерських виробів із зображенням персонажу "Маша", оптової торгівлі ними не здійснював. На думку апелянта, дії позивача та його представника однозначно були спрямовані не на захист та відновлення своїх порушених прав, а на стягнення компенсації. За твердженням апелянта, дохід від реалізації кондитерських виробів склав 10,60 грн., що на його думку є неспіврозмірним як з розміром стягнутої судом першої інстанції компенсації 17400,00 грн., суперечить передбаченим ст. 3 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, та є неспіврозмірним збиткам, які поніс позивач чи отриманому ФОП ОСОБА_3 доходу.
Враховуючи наведене, апелянт вважає, що рішення господарського суду Одеської області в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ "Маша і Мєдвєдь" суми компенсації в розмірі 17400,00 грн. має бути скасоване, у задоволенні позову відмовлено.
Серед іншого, апелянт відзначає, що ТОВ "Маша і Медведь" є нерезидентом, юридичною особою за законодавством Російської Федерації.
В той же час, за твердженням апелянта, постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 №129-VIII Російська Федерація визнана державою-агресором, яка з кінця лютого 2014 року систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, прав людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку.
Апелянт вважає, що свідомо допускаючи продаж на території України дешевої (копійчаної) контрафактної продукції, представники країни - агресора наживаються за рахунок українських підприємців, зловживаючи наданими правами та стягуючи з них багатотисячні компенсації, а стягнуті з резидентів кошти на користь нерезидентів РФ забезпечують надходження податків та інших платежів до бюджету РФ, а, отже, йдуть на фінансування країни-агресора, і, як наслідок, на фінансування та посилення агресії щодо України.
За таких обставин, апелянт вважає, що суди в рамках діючого законодавства мають бути ще більш принциповими та відповідальними під час прийняття рішення, щоб не допускати випадків безпідставного збагачення нерезидентів країни-агресора.
Окрім того, скаржник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, в зв'язку з чим судом покладено на відповідача обов'язок сплати судового збору за подання позову у повному розмірі -1218,00 грн., оскільки, за твердженням апелянта, до моменту звернення позивача з позовом до суду відповідач не знав та об'єктивно не міг знати, що реалізована продукція є контрафактною, самостійно виявити це не міг, в зв'язку з чим не міг добровільно вилучити товар із продажу.
Скаржник вважає, що в даному випадку наявні неправильні дії з боку саме позивача, оскільки приховування інформації про факт належності йому виключних майнових авторських прав на мультиплікаційний серіал "Маша і Мєдвєдь" та його складові частини, не доведення в загальнодоступний спосіб інформації про виробників, які мають ліцензію на виробництво товарів з зображенням персонажів, відсутність наміру вилучити таку продукцію з обігу, а також приховування фактів виявлення контрафактної продукції, призводить до збільшення позовів ТОВ "Маша і Мєдвєдь" про стягнення компенсацій в суб'єктів господарювання та його незаконного збагачення.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.07.2016 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 на рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2016 прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 розгляд справи було відкладено на підставі п.1 ч.1 ст.77 ГПК України та запропоновано позивачу, надати для огляду суду апеляційної інстанції товари, що були реалізовані відповідачем.
07.07.2016 до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ "Маша і Мєдвєдь" в якому останнє просить рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2016 у справі №916/4907/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 без задоволення.
Разом з відзивом на апеляційну скаргу ТОВ "Маша і Мєдвєдь" було надано для огляду судом апеляційної інстанції товари, що були реалізовані відповідачем.
У судовому засіданні від 18.07.2016 р. представник скаржника підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на їх задоволенні.
Позивач надав пояснення згідно з якими не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а, згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як встановлено судом, позовні вимоги ТОВ "Маша і Мєдвєдь" направлені на стягнення з відповідача суми компенсації у розмірі 55 120,00 грн., у зв'язку із порушенням останнім виключних авторських прав позивача на частину аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу "Маша и Медведь" - персонаж "Маша".
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, предметом доведення по справі про стягнення компенсації за порушення авторського права є, по-перше, належність позивачу авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, по-друге, додержання відповідачем вимог Цивільного кодексу України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами (п.29 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").
Оцінюючи належність ТОВ "Маша і Мєдвєдь" авторського права на частину аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу "Маша и Медведь", а саме персонажу "Маша", суд зазначає наступне.
Статтею 435 Цивільного кодексу України встановлено, що первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Згідно до статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору, а також виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер.
За приписами частини першої статті 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2010 р. ТОВ "Маша і Мєдвєдь" зареєстровано міжрайонною інспекцією Федеральної податкової служби №46 по м. Москва за №1107746373536.
На підтвердження наявності у позивача виключного права інтелектуальної власності на аудіовізуальний твір (серіал „Маша и Медведь") останній надав суду першої інстанції авторський договір замовлення №ОК-2/2008 від 01.04.2008 р. з додатками, укладений між ТОВ Студія „Анімакорд" (Замовник) та ОСОБА_4 (Автор-виконувач), згідно якого останній зобов'язався створити і передати Замовнику сценарій 8 серій дитячого серіалу „Маша и Медведь" (далі - Твір); додаток №1 до Договору - технічне замовлення на розробку сценарію анімаційного дитячого серіалу „Маша и Медведь"; додаток №2 до договору №ОК-2/2008 - щодо вартості робіт; акт здачі-приймання до договору №ОК-2/2008 від 23.09.2008 р., згідно якого автор-виконувач передав, а замовник прийняв, у відповідності до умов названого авторського договору, сценарій восьми серій, а також виключне право на цей сценарій; службове завдання №1/МиМ-С1 з додатками на створення аудіовізуального твору з режисером-постановником від 12.05.2008 р., згідно якого ТОВ Студія „Анімакорд" доручило режисеру-постановнику ОСОБА_5 в рамках виконання службового завдання створити авторським трудом творчого колективу службовий аудіовізуальний анімаційний твір - серію анімаційного серіалу „Маша и Медведь" під робочою назвою „Первая встреча"; додаток №1 до службового завдання - сценарій серії „Первая встреча" анімаційного серіалу „Маша и Медведь"; додаток №2 до службового завдання - календарно-постановочний план виробництва серії під попередньою назвою „Первая встреча"; акт приймання фільму, відповідно до службового завдання №1/МиМ-С1 від 12.05.2008 р., згідно якого ОСОБА_5 створив та передав ТОВ Студія „Анімакорд" анімаційний фільм; договір №010601-МиМ від 08.06.2010 р. про відчуження виключного права на аудіовізуальний твір серіал „Маша и Медведь", укладений між ТОВ Студія „Анімакорд" (Правоволоділець) та ТОВ „Маша и „Медведь" (Правонабувач), згідно умов якого останньому в повному обсязі передане виключне право на аудіовізуальний твір (8 серій) - серіал „Маша и Медведь". При цьому, пунктом 2 додатку №1 до договору №010601-МиМ від 08.06.2010 р. передбачено, що одночасно з передачею права на аудіовізуальний твір Правоволоділець передає Правонабувачу в повному обсязі виключні права на всі юридично значущі охоронювані елементи аудіовізуального твору (включаючи, але не обмежуючись, назвою аудіовізуального твору та його окремих серій, графічним зображенням, мальованими зображеннями персонажів аудіовізуального твору, їх іменами, текстом), незалежно від того, чи поіменовані вказані елементи безпосередньо в додатках до договору №010601-МиМ.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
Стаття 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права", встановлює, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, в тому числі аудіовізуальні твори.
За змістом ст. 9 Закону України "Про авторське право і суміжні права" частина твору, яка може використовуватись самостійно, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього закону.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши умови договорів, суд доходить висновку про наявність у позивача виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір мультиплікаційний серіал "Маша і Мєдвєдь" та на його складові частини, в тому числі і на персонаж "Маша", а отже і наявність права захищати свої права, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом.
Тобто ТОВ "Маша і Мєдвєдь" є власником виключних прав у повному обсязі також і на персонажі аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу ТОВ "Маша і Мєдвєдь", в тому числі персонаж "Маша", який в силу статті 9 Закону України "Про авторське право і суміжні права" охороняється як твір відповідно до цього Закону.
Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що у вересні 2014 року ТОВ "Маша і Мєдвєдь" стало відомо, що в універсамі «Фієста Фуд», що заходиться в м. Одеса, вул. Академіка Філатова 33/1 в якому здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3 незаконного розповсюджуються різні види цукерок з зображенням частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу "Маша и Медведь", а саме зображенням персонажу "Маша", який є об'єктом інтелектуальної власності, що належить ТОВ "Маша і Мєдвєдь".
Представниками ТОВ "Маша і Мєдвєдь" зафіксовано 4 окремих випадки порушення авторського права та продажу контрафактного товару різних видів відповідачем, що підтверджується відповідними чеками, а саме, реалізація першого з товарів підтверджується фіскальним чеком від 20.09.2014 (т.1, а.с. 105), другого фіскальним чеком від 21.09.2014 (т.1, а.с. 106), третього фіскальним чеком від 16.10.2014 (т.1, а.с. 107), четвертого фіскальним чеком від 03.11.2014 (т.1, а.с. 108).
У своєму позові ТОВ „Маша і Мєдвєдь" зазначає, що на реалізованому товарі незаконно, без дозволу ТОВ „Маша і Мєдвєдь" розміщено малюнок із зображенням персонажу "Маша", як самостійної складової частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу „Маша і Мєдвєдь", права на який належать ТОВ „Маша і Мєдвєдь".
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, зокрема, що враховуючи встановлення обставини порушення ФОП ОСОБА_3 виключних майнових авторських прав ТОВ "Маша і Мєдвєдь" та виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності та запобігаючи можливості надмірного збагачення позивача за рахунок отриманої компенсації суд визнав обґрунтованим та достатнім розмір компенсації у вигляді 12 мінімальних заробітних плат, що складає 17 400 грн., виходячи з того, що розмір мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення становить 1 450,00 грн.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб; використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом; умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону (ч.ч. 2-4 ст. 426 ЦК України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.441 ЦК України використанням твору є його відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі. Згідно із ст.1 Закону Украни "Про авторське право і суміжна права" аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
Статтею 443 Цивільного кодексу України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно із ст.440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Частиною другою статті 32 Закону передбачено, що використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків правомірного використання, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.
Частиною 1 статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
З огляду на приписи статті 33 ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке: 1) позивач, зокрема, повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем; 2) відповідач має довести додержання ним вимог Цивільного кодексу України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України) (Пункт 29 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").
Отже, судова колегія вважає, що розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність звернення ТОВ "Маша і Мєдвєдь" до суду з відповідним позовом, відсутності жодних доказів, які б свідчили про наявність у відповідача правових підстав для використання частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу "Маша і Мєдвєдь" персонажу "Маша" та про порушення відповідачем виключних авторських прав позивача.
Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог ТОВ "Маша і Мєдвєдь", а саме стягнення з відповідача 17 400 грн., виходячи з наступного.
Так, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором (ст.431 ЦК України).
Відповідно до п. "г" ч.1, п "г" ч.2 ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення. (п.51.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").
У пункті 42 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. Розмір компенсації визначається судом виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50000 мінімальних заробітних плат (пункт "г" частини другої статті 52 Закону №3792-XII), які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.
Приписи Цивільного кодексу України та Закону України "Про авторське право і суміжні права" не ставлять розмір компенсації у залежність від кількості використаних об'єктів або їх складових частин (не містять приписів стосовно залежності розміру компенсації), а лише встановлюють право стягнення компенсації, виходячи з самого факту вчинення порушення авторського права. Інші обставини (стосовно систематичності вчинення порушень, їх (його) обсягу, кількості неправомірно використаних об'єктів тощо), в свою чергу, повинні враховуватися судом у визначенні суми компенсації в кожному конкретному випадку, виходячи з меж, встановлених статтею 52 Закону. (Оглядовий лист Вищого господарського суду України №01-06/417/2012 від 04.04.2012р. "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)).
Так, судова колегія відзначає, що встановлені фактичні обставини справи свідчать про вчинення відповідачем єдиного триваючого порушення прав позивача на персонаж "Маша" із аудіовізуального твору "Маша і Мєдвєдь", придбання представником позивача товару із використаним зображенням персонажу "Маша" 20.09.2014, 21.09.2014 16.10.2014 та 03.11.2014 у магазині, де здійснює свою підприємницьку діяльність відповідач знаходилося у межах такого єдиного триваючого порушення, кількість фіксацій єдиного триваючого порушення позивачем не впливає на кількість порушень відповідачем, яке залишається єдиним триваючим порушенням для нього, кількість фіскальних чеків - фіксацій фактів порушення товару залежить виключно від волі самого позивача і не є свідченням наявності відповідної кількості порушень з боку відповідача, у період між здійсненням фіксацій фактів порушення (неодноразовим придбанням товарів за окремими чеками) позивач не звертався до відповідача з попередженням (претензією) про припинення порушення його прав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що за інших обставин, стягнення компенсації може призвести до штучного збільшення кількості порушень, та, відповідно, до необґрунтованого стягнення компенсації у визначеному позивачем розмірі.
Також, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом цілком обґрунтовано зазначено, що відповідачем було реалізовано контрафактний товар на суму 10,60 грн., а також припинено порушення авторських прав у добровільному порядку, про що свідчить відсутність вимог позивача про вилучення контрафактних товарів з обороту. Матеріали справи не містять доказів оптового, багаторазового продажу відповідачем кондитерських виробів (цукерок) із розміщенням на них зображення персонажу „Маша", як й не містять доказів того, що відповідач замовляв виготовлення вищевказаних цукерок з розміщенням на них зображення персонажу „Маша" з метою подальшої реалізації.
З врахуванням вищевикладеного, та враховуючи те, що станом на день винесення оскаржуваного рішення розмір мінімальної заробітної плати у відповідності до Закону України „Про Державний бюджет України на 2016 рік" становив 1450 грн., колегія суддів вважає, що з огляду на спрямованість застосовуваних судом компенсаційних заходів на захист порушеного права, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, вчинення відповідачем єдиного триваючого порушення, судом першої інстанції на підставі вимог діючого законодавства було правомірно задоволено позовні вимоги частково та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію у розмірі 17 400 грн.
Судова колегія відзначає, що доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними матеріалами справи.
Так, колегією суддів не приймаються до уваги посилання скаржника на те, що позивач не надав суду доказів, що 20.09.2014, 21.09.2014, 16.10.2014, 03.11.2014 його представником у ФОП ОСОБА_3 були придбані саме ті товари, які він як речові докази надав суду та які були оглянуті в судовому засіданні, оскільки, позивачем до суду першої інстанції було надано як оригінали придбаних товарів для огляду, які судом апеляційної інстанції також оглянуто та залучено до матеріалів справи, так й диск з відофіксацією закупки контрафактної продукції саме у магазині, де здійснює свою підприємницьку діяльність відповідач, а також, товарні чеки від 20.09.2014, від 21.09.2014, від 16.10.2014 та від 03.11.2014, що підтверджують придбання позивачем шоколадного яйця „Маша і Мєдвєдь" 25 г., вартістю 4,60 грн.; „Карамель на палочке „Маша и Медведь" 16 гр.", вартістю 1,70 грн.; драже Маша и Медведь" кор. 15г", вартістю 2,40 грн.; драже в тубі „Маша и Медведь" 15 г., вартістю 1,90 грн.
Апелянтом, в порушення вимог ст. 33 ГПК України не надано жодних доказів на підтвердження реалізації останнім товарів, що мають ліценцію, є ідентичними тим що були придбані позивачем та на яких з дозволу позивача розміщено частину аудіовізуального твору -мультиплікаційного серіалу "Маша и Мєдвєдь" - персонаж "Маша".
Спростовуються матеріалами справи й твердження апелянта щодо того, що позивач не надав суду доказів, що йому належать виключні права на серії аудіовізуального твору, починаючи з 9 серії, оскільки, на думку скаржника, відповідно до договору №010601-МиМ від 08.06.2010 позивач придбав (отримав) виключні права на перші вісім серій аудіовізуального і твору - серіалу "Маша і Ведмідь".
Так, колегія суддів відзначає, що у відповідності до пункту 2 додатку №1 до договору №010601-МиМ від 08.06.2010 р. передбачено, що одночасно з передачею права на аудіовізуальний твір Правоволоділець передає Правонабувачу в повному обсязі виключні права на всі юридично значущі охоронювані елементи аудіовізуального твору (включаючи, але не обмежуючись, назвою аудіовізуального твору та його окремих серій, графічним зображенням, мальованими зображеннями персонажів аудіовізуального твору, їх іменами, текстом), незалежно від того, чи поіменовані вказані елементи безпосередньо в додатках до договору №010601-МиМ.
Таким чином, ТОВ "Маша и Мєдвєдь" передано в повному обсязі виключні права на всі юридично значущі охоронювані елементи аудіовізуального твору, у тому числі й на персонаж "Маша", а тому, ТОВ "Маша и Мєдвєдь" належать права не тільки на серії серіалу "Маша і Ведмідь", а й на частину аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу "Маша и Мєдвєдь" - персонаж "Маша", що й був зображений на товарах, що реалізовувались відповідачем.
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто з відповідача суму компенсації у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, у той час як ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" встановлено мінімальний розмір компенсації у розмірі 10-ти мінімальних заробітних плат, колегією суддів відхиляються, оскільки, мінімальний розмір компенсації передбачений за мінімальне порушення вчинене суб'єктом підприємницької діяльності, у той час як позивачем встановлено факт реалізації чотирьох контрафактних товарів.
Не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги й посилання апелянта на те, що позивач та його представник, виявивши факт незаконного використання відповідачем об'єкту інтелектуальної власності, не вчинили будь-яких дій з метою запобігання порушенню авторських прав, зокрема, не сповістили відповідача про реалізацію ним контрафактних товарів та не вимагали зняти такі товари з реалізації, а також, позивач чи його представник не звернулися до відповідача чи адміністрації магазину з вимогою про надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів, та про канали їх розповсюдження, оскільки, відповідно до ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" такі дії суб'єкта авторського права є його правом, а не обов'язком.
Не можуть бути прийняті до уваги й твердження скаржника щодо того, що свідомо допускаючи продаж на території України дешевої (копійчаної) контрафактної продукції, представники країни - агресора (Російської Федерації, резидентом якої є ТОВ "Маша і Медведь") наживаються за рахунок українських підприємців, зловживаючи наданими правами та стягуючи з них багатотисячні компенсації, а стягнуті з резидентів кошти на користь нерезидентів РФ забезпечують надходження податків та інших платежів до бюджету РФ, а, отже, йдуть на фінансування країни-агресора, і, як наслідок, на фінансування та посилення агресії щодо України, оскільки, такі твердження апелянта не підтвердженні належними та допустимими доказами.
До того ж, на думку колегії суддів, зазначені скаржником обставини не є тими обставинами, з якими чинне законодавство пов'язує звільнення від відповідальності за вчинене порушення авторського права.
Не є, на думку колегії суддів обґрунтованими й посилання скаржника на те, що судом першої інстанції необґрунтовано зроблено висновок, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, в зв'язку з чим судом покладено на відповідача обов'язок сплати судового збору за подання позову у повному розмірі -1218,00 грн., оскільки, за твердженням апелянта, до моменту звернення позивача з позовом до суду відповідач не знав та об'єктивно не міг знати, що реалізована продукція є контрафактною, самостійно виявити це не міг, в зв'язку з чим не міг добровільно вилучити товар із продажу.
Так, приписами ч. 2 ст. 49 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Як зазначається у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21 лютого 2013 року частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
А тому, враховуючи встановлені вище обставини порушення відповідачем авторських прав відповідача, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто судовий збір за подання позову саме з ФОП ОСОБА_3
На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду в частині розгляду та часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
Отже, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2016 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Жеков В.І.