79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"21" липня 2016 р. Справа № 909/77/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Скрипчук О.С.
суддів Давид Л.Л.
ОСОБА_1
При секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за № 14/2-303 від 21.03.2016 року
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2016 року
у справі № 909/77/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз», м. Івано-Франківськ
про стягнення заборгованості в сумі 2 958 674, 61 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 14-167 від 11.06.2014 року;
від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність № 1.8-19/332/1 від 01.02.2016 року
ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз» про стягнення заборгованості в сумі 2 958 674, 61 грн., яких 429 378,37-3% річних та 2 958 674,61 грн. - інфляційних втрат .
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2016 року у справі № 909/77/16 (суддя Шкіндер П.А.) в позові ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало апеляційну скаргу за № 14/2-303 від 21.03.2016 року, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2016 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обов'язок відповідача з оплати поставленого природного газу не пов'язаний з поверненням підписаних актів приймання-передачі газу.
Відповідачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 17.05.2016 року, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідачем подано до суду клопотання б/н і дати (вх. № 01-05/3259/16 від 02.07.2016 року) про призначення судової експертизи у даній справі для встановлення чи відбулась поставка газу на виконання умов договору. Дане клопотання відхилене, оскільки колегія суддів не вбачає підстав для призначення у даній справі експертизи.
У зв'язку з перебуванням члена колегії - судді Хабіб М.І. у відпустці, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.07.2016 року у справі № 909/77/16 суддю Хабіб М.І. замінено на суддю Давид Л.Л., та відповідно спочатку почато строк розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2013 року між НАК «Нафтогаз України» (продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз» (покупець) було укладено договір № 13-401-ПР купівлі-продажу природного газу (надалі договір).
Відповідно до розділу 1 договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Відповідно до п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
На виконання умов договору продавець з січня 2013 р. по березень 2014 р. передав, а покупець отримав природний газ разом на суму 104 951 540,44 грн. що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.13р., від 30.06.13р., від 31.07.13р., 31.08.13р., від 28.02.14р., від 31.03.14р. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа, наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.
31 грудня 2013 року додатковою угодою № 3 сторони внесли зміни до п.6.1 договору та виклали його в наступній редакції:“ 6.1.Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.
У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного Сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць”.
Позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що відповідач при здійсненні розрахунків за фактично переданий газ, згідно умов договору, допустив порушення щодо строку оплати. У зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 429 378,37 грн. 3% річних (за період з 20.02.2013 року по 27.11.2014 року) та 2 529 296,24 грн. інфляційних втрат (за період з березня 2013 року по грудень 2014 року).
Відповідач заперечує проти задоволення позову, посилається на те, що для встановлення факту прострочення у виконанні грошових зобов'язань за договором визначальним є момент підписання позивачем актів приймання-передачі природного газу та їх поверненню відповідачу. Відповідач зазначає, що такі акти підписувались позивачем із значною затримкою, а тому нього відсутній обов'язок щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610 - 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.
Згідно з пунктом 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту пункту 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу.
Отже, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовуються твердження відповідача про зворотнє.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що п. 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу.
Прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта.
Умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 20-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу, а тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.
З огляду на викладене, обставини прострочення підписання позивачем актів приймання-передачі від 31.01.2013р., від 30.06.2013р., від 31.07.2013р., 31.08.2013р., від 28.02.2014р., від 31.03.2014р. та їх несвоєчасне повернення відповідачу не позбавляє його обов'язку оплати планового обсягу отриманого природного газу за кожний місяць.
Крім того, у пункті 4.1 договору сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу покупця.
У зв'язку з зазначеним, акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем актів.
При цьому, з огляду на вищевикладене, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту пункту 3.1 договору, момент переходу права власності на товар не залежить від дати підписання актів приймання-передачі.
Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок суми позовних вимог та встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення 429 378,37 грн. 3% річних (за період з 20.02.2013 року по 27.11.2014 року) та 2 529 296,24 грн. інфляційних втрат (за період з березня 2013 року по грудень 2014 року) є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2016 року слід скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Відповідачем було подано до суду апеляційної інстанції заяву № IF04.2СК-3414-0716 від 20.07.2016 року, в якій просив відстрочити виконання постанови суду на 3 місяці. В обґрунтування заяви відповідач посилається на складне матеріальне становище товариства що підтверджує Звітом про фінансові результати товариства за 2015 рік. Відповідач зазначає, що виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, залежатиме від поступлення коштів на рахунок товариства від споживачів всіх категорій за отримані послуги з розподілу природного газу. Відповідач стверджує, що в змозі буде виконати рішення суду (у разі задоволення позову) лише після підготовки до осінньо-зимового періоду, з настанням якого збільшаться обсяги транспортування природного газу та на рахунок товариства поступлять кошти.
Відповідно до п. 7.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012, № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до прийняття постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання відповідної постанови має міститися в її резолютивній частині.
Враховуючи обставини справи, подані відповідачем докази, а також реальні обставини, які ускладнюють виконання рішення у справі, зважаючи на те, що відстрочка виконання рішення сприятиме як можливості продовження господарської діяльності відповідача та зробить реальною можливість отримання боргу позивачем, колегія суддів прийшла до висновку, про часткове задоволення заяви відповідача щодо відстрочення виконання постанови та вирішила відстрочити виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 року на два місяці до 21.09.2016 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу задоволити.
2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2016 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити: стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз» (76010, м. Івано-Франківськ, вул. Ленкавського,20, код ЄДРПОУ 03345716) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 429 378,37 грн. 3% річних та 2 529 296,24 грн. інфляційних втрат, 44 980,12 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 48 818,14 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.
3. Відстрочити виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 року на два місяці до 21.09.2016 року.
4. Доручити місцевому господарському суду видати накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Справу направити в Господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий - суддя Скрипчук О.С.
суддя Давид Л.Л.
суддя Матущак О.І.