Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" липня 2016 р.Справа № 922/5661/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
при секретарі судового засідання Рученко К.Д.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект", м. Дергачі, Дергачівський р.-н, Харківська обл. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство "Укргазвидобування", м. Київ
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", м. Київ; , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест", м. Дергачі, Дергачівський р.-н, Харківська обл.
про та за зустрічним позовом до про стягнення 77731021,96 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", м. Київ 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект", м. Дергачі, Дергачівський р.-н, Харківська обл.; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест", м. Дергачі, Дергачівський р.-н, Харківська обл. визнання недійсним договору поруки
за участю представників сторін::
позивача за первісним позовом - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 27.10.2014 р.);
1-го відповідача за первісним позовом - ОСОБА_3 (довіреність № 49 від 28.12.2015 р.);
2-го відповідача за первісним позовом - не з'явився;
третьої особи - не з'явився.
ТОВ НВФ "Техпроект", м. Дергачі, Дергачівський р.-н, Харківська обл. (далі за текстом - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (т. 1 а.с. 4-12) в якій просить суд:
1) стягнути з ТОВ "Карпатигаз", м. Київ (далі за текстом - 1-й відповідач), як оператора спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. на свою користь заборгованість у розмірі 77 721 021,96 грн. (яка складається з основної заборгованість за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. у сумі 47451375,06 грн., пені у сумі 17499950,22 грн., 3% річних у сумі 1022247,56 грн., інфляційних втрат у сумі 11757449,12 грн.);
2) стягнути з ТОВ "Карпатигаз", м. Київ, як оператора спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р., а також його поручителя - ТОВ "Лідерпромінвест", м. Дергачі, Дергачівський р.-н, Харківська обл. (далі за текстом - 2-й відповідач) солідарно заборгованість в сумі 10000,00 грн.
Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання 1-м відповідачем своїх зобов'язань за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. щодо сплати на користь позивача заборгованості з розподіленого прибутку, а також на те, що 2-й відповідач відповідно до умов договору поруки № 02/04 від 01.04.2014 р. поручився перед позивачем за виконання 1-м відповідачем своїх зобов'язань за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р..
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.10.2015 р. до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ПАТ «Укргазвидобування», м. Київ (далі за текстом - третя особа).
1-й відповідач звернувся до господарського суду Харківської області з зустрічною позовною заявою (вх. № 44136 від 02.11.2015 р.; т. 1 а.с. 127-130) в якій просить суд визнати недійсним договір поруки № 02/04 від 01.04.2014 р., укладений між позивачем та 2-м відповідачем.
Зустрічний позов обґрунтовано 1-м відповідачем з посиланням на невідповідність зазначеного договору вимогам чинного законодавства України, зокрема ст. 203 ЦК України, тощо.
Рішенням господарського суду Харківської області від 04.01.2016 р. по справі № 922/5661/15 первісні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з 1-го відповідача, як оператора спільної діяльності за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р., зі спеціального рахунку спільної діяльності: п/р 26000001139651 у Харківському регіональному відділенні ПАТ "Комерційний банк "ХРЕЩАТИК", МФО 300670, код ЄДРПОУ банку 19364259, на користь позивача розподілену частку прибутку за 2014 рік у розмірі 47451375, 06 грн.; стягнуто з 1-го відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 992042,83 грн., інфляційні втрати в сумі 11752449,12 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 141501,15 грн.; стягнуто солідарно з 1-го відповідача та 2-го відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 1330,00 грн., інфляційні втрати в сумі 5000,00 грн.; в частині стягнення пені в сумі 17499950,22 грн., 3% річних у сумі 25204,73 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено; в частині стягнення 3% річних у сумі 3670,00 грн. провадження у справі припинено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 р. по справі № 922/5661/15 апеляційну скаргу 1-го відповідача залишено без задоволення; рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016 р. у справі № 922/5661/15 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 р. у справі №922/5661/15 скасовано рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 р. у даній справі, справу № 922/5661/15 передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.05.2016 р. зазначену справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 07.06.2016 р., від 21.06.2016 р., від 13.07.2016 р. розгляд справи відкладався в зв'язку з неявкою на судові засідання представників 2-го відповідача та третьої особи, та необхідністю надання учасниками судового процесу додаткових документів.
В процесі нового розгляду справи третя особа надала суду письмові пояснення (вх. № 18085 від 01.06.2016 р.), в яких зазначає про те, що позивач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо виконання програми робіт, яка є додатком № 3 до Додаткової угоди № 9 від 17.04.2014 р. до договору - 2013-2015 роки (крім розділу ІІІ. «Тематичні роботи» - 2013-2014 роки); що 1-й відповідач є відповідальним за ведення бухгалтерського обліку спільної діяльності, розподіл учасникам прибутку від здійснення спільної діяльності, а тому у неї відсутня будь-яка інформація щодо правомірності або неправомірності здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог між 1-м відповідачем та позивачем.
Позивач надав суду письмові пояснення (вх. № 21949 від 05.07.2016 р.), в яких просить суд позовні вимог задовольнити. Також позивач звертає увагу суду на те, що ВГСУ при прийнятті постанови від 19.04.2016 р. по даній справі взагалі не ставить під сумнів незаконності здійснених 1-м відповідачем заліків зустрічних однорідних вимог, тоді як їх незаконність підтверджується постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по справі № 922/334/16.
1-й відповідач надав суду письмові пояснення у справі (вх. № 21852 від 05.07.2016 р.), в яких просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що згідно з направленою на адресу позивача заявою № 493/04/07-1 від 04.07.2016 р. він здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 47451375,06 грн., тобто його зобов'язання перед позивачем на зазначену суму 1-й відповідач вважає припиненими; що позивач не виконав взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою № 9 до ДСД № 493 по інвестуванню в спільну діяльність грошових коштів у 2013-2015 роках в сумі 83968000 грн., в зв'язку з чим, на думку 1-го відповідача, взагалі не має право на отримання прибутку за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р.
2-й відповідач надав суду письмові пояснення (вх. № 22984 від 13.07.2016 р.), в яких просить суд в задоволенні первісного позову відмовити в частині стягнення вже сплаченої на користь позивача суми грошових коштів за договором поруки № 02/04.
1-й відповідач надав суду додаткові письмові пояснення (вх. № 23639 від 19.07.2016 р.), в яких уточнив власну правову позицію стосовно спору по даній справі.
Позивач також надав суду додаткові письмові пояснення (вх. № 33564 від 19.07.2016 р.), в яких зазначає, що незаконності здійснених 1-м відповідачем заліків зустрічних однорідних вимог від 19.10.2015 р. та від 01.01.2016 р. підтверджується постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по справі № 922/334/16. Щодо заліку, здійсненого 1-м відповідачем згідно з заявою від 04.07.2016 р. позивач зазначає, що він здійснений з тих самих підстав, що і попередні заліки, які визнані недійсними в судовому порядку, а тому не можуть братися судом до уваги.
В процесі розгляду справи 1-й відповідач надав суду клопотання (вх. № 18880 від 07.06.2016 р.), в якому просить суд зупинити провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 922/334/16.
В подальшому, 1-й відповідач надав суду ще одне клопотання (вх. № 21850 від 05.07.2016 р.), в якому просить суд зупинити провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 922/334/16 Вищим господарським судом України.
Клопотання мотивовані з посиланням на те, що предметом розгляду суду в межах справи № 922/334/16 є правомірність або неправомірність заяви 1-го відповідача до позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.10.2015 р. вих. № 493/19/10-1 та від 01.01.2016 р. вих. № 493/01/01-1, тобто заяв, згідно з якими 1-й відповідач здійснив зарахування заборгованості яку позивач просить стягнути з нього в межах даної справи. 1-й відповідач зазначає, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по справі № 922/334/16 рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2016 р. по справі № 922/334/16 в частині визнання односторонніх угод, оформлених заявами 1-го відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог між 1-м відповідачем та позивачем від 19.10.2015 р. № 493/19/10-1 та від 01.01.2016 р. вих. № 493/01/01-1 залишено в силі. 1-й відповідач вважає висновки, викладені в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по справі № 922/334/16 безпідставними, та зазначає, що бажає оскаржити дану постанову до Вищого господарського суду України.
Розглянувши дане клопотання, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного:
За змістом ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Суд констатує, що справа № 922/334/16 дійсно є пов'язаною з даною справою з підстав, викладених в клопотаннях 1-го відповідача.
Однак, розглядаючи справу № 922/334/16 Харківський апеляційний господарський суд прийняв постанову від 04.07.2016 р., яка у встановленому законом порядку набрала законної сили, та в силу Закону, є обов'язковою до виконання.
Крім того, 1-й відповідач не надав суду жодного доказу прийняття Вищим господарським судом України касаційної скарги останнього на зазначену вище постанову суду апеляційної інстанції по справі № 922/334/16.
На судове засідання 19.07.2016 р. прибули представники позивача та 1-го відповідача.
Представник позивача підтримує позицію, викладену в первісній позовній заяві, просить її задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник 1-го відповідача проти задоволення первісного позову заперечує.
2-й відповідач на судове засідання свого представника не направив, у письмових поясненнях (вх. № 22984 від 13.07.2016 р.) просить суд розглядати справу за відсутності його представника.
Третя особа на судове засідання свого представника також не направила, про причини неявки представника не повідомила.
Оскільки неявка на судове засідання представників 2-го відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за їх відсутності, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:
Як вже було зазначено вище, постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 р. у справі № 922/5661/15 скасовано рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2016 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 р. у даній справі, справу № 922/5661/15 передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
В даній постанові суд касаційної інстанції вказав про необхідність дослідження судом першої інстанції під час нового розгляду даної справи того, чи оспорювалися позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснені 1-м відповідачем згідно з заявами 1-го відповідача до позивача від 19.10.2015 р. вих. № 493/19/10-1 та від 01.01.2016 р. вих. № 493/01/01-1.
За змістом ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
З урахуванням відповідних вказівок ВГСУ, та за наслідками нового розгляду даної справи суд встановив наступне:
Як свідчать матеріали справи, 24.03.2004 р. між позивачем (сторона-1) та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яке в подальшому було реорганізовано в публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", (третя особа - сторона-2) укладено договір № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність (далі - Договір), за умовами якого сторони зобов'язались об'єднати свої вклади та вести спільну інвестиційну та виробничу діяльність з метою розвитку розробки Вишневського газоконденсатного родовища.
Згідно з п. 3.1 Договору вкладом сторони-1 у спільну діяльність є грошові кошти, які вносяться у відповідності з програмами спільної діяльності в строки, необхідні для виконання програм, а згідно п. 3.2 Договору вкладом сторони-2 у спільну діяльність є право користування майном, згідно додатку № 1 до Договору.
За змістом п. п. 4,1, 4,3 Договору, для координації спільних дій сторони створюють комітет управління спільною діяльністю, при цьому ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює оператор.
Згідно з п. 4.4 Договору, комітет управління приймає рішення втому числі і щодо розподілу прибутку та покриття збитків спільної діяльності.
До обов'язків та компетенції оператора відноситься в тому числі і виплата сторонам належних їм згідно цього договору частин прибутку, отриманого за результатами спільної діяльності.
Відповідно до п. 6.1 Договору, розгляд та визначення фінансових результатів спільної діяльності здійснюється комітетом управління щоквартально, у відповідності до законодавства та на підставі звіту про спільну діяльність.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що прибуток, одержаний учасниками договору в результаті їх спільної та інвестиційної діяльності розподіляється між Сторонами пропорційно вартості вкладів сторін.
Згідно з п. 6.2 Договору оператор зобов'язаний здійснювати перерахування сум грошових коштів, що становлять прибуток відповідної Сторони, з окремого поточного рахунку спільної діяльності на поточні рахунки сторін не пізніше 5 днів від дати затвердження розподілу прибутку.
До Договору № 493 від 24.03.2004 р. сторонами неодноразово вносились зміни та доповнення, зокрема додатковою угодою № 1 від 01.02.2011 р. змінено кількісний склад комітету управління спільною діяльністю, викладено в новій редакції пункти щодо обов'язків та компетенції оператора спільної діяльності, також додатковими угодами затверджувались різні Програми робіт спільної діяльності.
20.02.2014 р. між позивачем (сторона-1), третьою особою (сторона-2) та 1-м відповідачем (сторона-3) укладено додаткову угоду № 8 до Договору № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004р.
За мовами Додаткової угоди № 8 сторона-1 та сторона-2 вирішили залучити до спільної діяльності та включити до складу сторін Договору сторону-3.
Вкладами сторони-1 та сторони-3 у спільну діяльність є грошові кошти, які вносяться згідно з програмами спільної діяльності у строки, необхідні для виконання Програм. Сторона-3 вносить свій вклад до 31.12.2015 р.
Сторони домовились про створення комітету управління спільної діяльності, також погодили, що ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює сторона-3 - Оператор. При цьому Оператор діє в межах, обумовлених цим Договором, Програмами спільної діяльності та рішеннями Комітету управління.
Додатковою угодою № 9 від 17.04.2014 р. сторони погодили програму робіт в рамках спільної діяльності на 2013-2015 роки.
01.10.2014 р. проведено засідання комітету управління спільною діяльністю по Договору № 493 від 24.03.2004р., на якому були затверджені результати спільної діяльності за 1 квартал 2014 р. та за 2 квартал 2014 р., а також здійснений розподіл прибутку, про що складені протоколи № 48 від 01.10.2014р. та № 49 від 01.10.2014р. відповідно.
Протоколом № 50 від 10.11.2014 р., який складений за результатами засідання комітету управління спільною діяльністю по Договору № 493 від 24.03.2004 р., затверджені результати спільної діяльності за 3 квартал 2014р. та розподілений прибуток від результатів спільної діяльності.
Протоколом № 52 від 27.03.2015 р., який складений за результатами засідання комітету управління спільною діяльністю по Договору № 493 від 24.03.2004 р., затверджені результати спільної діяльності за 4 квартал 2014 р. та розподілено прибуток від результатів спільної діяльності.
За результатами спільної діяльності за 2014 р. за умовами Договору № 493 від 24.03.2004 р. позивачу (стороні-2) до сплати належала частина прибутку в загальному розмірі 51109579,32 грн., яка повинна бути сплачена протягом 5 днів з дня складання відповідних протоколів.
1-відповідачем, як оператором спільної діяльності, перераховано на рахунок позивача 3658204,26 грн., залишок несплаченої частини прибутку склав 47451375,06 грн.
Вищенаведені факти визнаються та не оспорюються сторонами.
Обставини щодо несплати 1-м відповідачем, як оператором спільної діяльності, заборгованості з розподіленого, але не перерахованого прибутку стали підставами для звернення позивача до суду з позовом до 1-го позивача по даній справі.
Також, в зв'язку з простроченням 1-м відповідачем виконання своїх зобов'язань з виплати частки прибутку за 2014 рік., позивачем нараховано до стягнення з останнього пені в сумі 17499950,22 грн., інфляційні втрати в сумі 11757449,12 грн. та 3% річних у сумі 1022247,56 грн.
1-відповідач підтвердив факт несвоєчасної виплати позивачу частини розподіленого йому прибутку за результатами спільної діяльності за 2014 рік.
При цьому 1-відповідач вважає, що у нього, як оператора спільної діяльності, на час розгляду справи в суді відсутній обов'язок виплати позивачу прибутку за результатами такої діяльності 2014 року, оскільки у позивача виникли зобов'язання по оплаті внесків у спільну інвестиційну діяльність.
На підставі викладеного, 1-го відповідача заявами № 493/19/10-1 від 19.10.2015р. та № 493/01/01-1 від 01.01.2016 р. здійснений залік зустрічних однорідних вимог.
1-відповідач зазначає, що на теперішній час саме у позивача існує заборгованість по оплаті інвестицій у спільну діяльність.
Позивач вказує на те, що не отримував заяв 1-го відповідача, а також вказує на неправомірність такого зарахування.
В постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2016 р. у даній справі суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження судом того, чи оспорювалися позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснені 1-м відповідачем згідно з зазначеними вище заявами.
Судом встановлено, що 1-й відповідач направив на адресу позивача заяву № 493/19/10-1 від 19.10.2015 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначав про те, що відповідно до п. 5.4.1 Договору № 493 позивач зобов'язався нести витрати та здійснювати своєчасне фінансування операцій, які передбачені Договором та Програмами спільної діяльності. З цією метою сторона-1 перераховує на окремий рахунок спільної діяльності грошові кошти в обсягах та в терміни, що визначаються Договором та Програмами спільної діяльності в якості вкладу в спільну діяльність. Пунктом 6.5 Договору № 493 визначено, що витрати, що передбачаються Програмами спільної діяльності, фінансуються за рахунок грошових коштів, що вкладаються у спільну діяльність стороною-1 та стороною-3 у розмірах та терміни, визначені Програмами спільної діяльності та Договором.
Також 1-й відповідач в заяві вказав, що згідно з Програмою спільної діяльності (додаток № 3 до додаткової угоди № 9 від 17.04.2015р.) передбачено вклад позивача в орієнтовній сумі 83668000,00 грн. на виконання капітального ремонту та робіт на свердловинах, оснащення об'ємів видобутку приладами для безперебійного комерційного обліку товарних обсягів видобутих вуглеводнів, які планується провести протягом 2013-2015 років, однак в порушення умов Договору № 493 позивач не вносить свій вклад. Оператором спільної діяльності за Договором № 493 забезпечено виконання робіт на день складання цього листа на суму 44737787,26 грн., з яких роботи на суму 27425365,89 грн. повинні виконуватися за рахунок не внесеного вкладу позивача, отже останній прострочив виконання свого обов'язку з внесення вкладу на суму 27425365,89 грн.
Підсумовуючи викладене, 1-й відповідач зазначив, про те, що в порядку ст. 601 ЦК України він заявляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 27425365,89 грн. Також повідомив про те, що решта суми в розмірі 20026009,17 грн. прибутку, нарахованого та розподіленого за 2014 рік на позивача, буде використана як вклад останнього у спільну діяльність та направлена на оплату робіт, передбачених Програмою спільної діяльності, які будуть виконані найближчим часом.
В подальшому, 1-м відповідачем направлена на адресу позивача заява вих. № 493/01/01-1 від 01.01.2016 р. з аналогічних підстав про залік зустрічних однорідних вимог на суму 20026009,17 грн.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в межах справи № 922/334/16 також розглянуто позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект", м. Дергачі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" 1615751,96 грн. заборгованості з виплати 3% річних та інфляційних витрат за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року; стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест" 10000,00 грн. заборгованості, та визнання недійсними односторонні угоди, оформлені заявами Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" про зарахування зустрічних однорідних вимог між Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" від 19 жовтня 2015 року вихідний № 493/19/10-1 та від 01 січня 2016 року вихідний № 493/01/01-1.
За результатами розгляду, рішенням господарського суду Харківської області від 28.03.2016 р. по справі № 922/334/16, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" заборгованість з виплати 3% річних та інфляційних витрат за період 01 жовтня 2015 року - 31 січня 2016 року у розмірі 1615751,96 грн.
Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", а також з його поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпомінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" заборгованість у розмірі 6330,00 грн.
Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", а також з його поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю " Лідерпомінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" 25614,28 грн. судового збору.
Визнано недійсними односторонні угоди, оформлені заявами Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" про зарахування зустрічних однорідних вимог між Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" від 19 жовтня 2015 року вих. № 493/19/10-1 та від 01 січня 2016 року вих. № 493/01/01-1
В частині позовних вимог щодо стягнення солідарно з відповідачів 3670,00 грн. заборгованості провадження у справі припинено
В подальшому, за поданою 1-м відповідачем по даній справі апеляційною скаргою, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по справі № 922/334/16 апеляційну скаргу ТОВ "Карпатигаз" задоволено частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 28 березня 2016 року у справі № 922/334/16 змінено в частині суми стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та в частині стягнення судових витрат, виклавши його в наступній редакції " Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" заборгованість з виплати 3% річних та інфляційних витрат за період 01 жовтня 2015 року - 31 січня 2016 року у розмірі 1 123 934,55 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" 18 237,01 грн. судового збору за подання позовної заяви.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" 47,47 грн. судового збору за подання позовної заяви.
В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 28 березня 2016 року у справі № 922/334/16 залишено без змін.
Зазначена постанова суду апеляційної інстанції у встановленому законом порядку набрала законної сили.
Однак, в подальшому 1-й відповідач згідно з направленою на адресу позивача заявою № 493/04/07-1 від 04.07.2016 р. (т. 5 а.с. 58-59) з тих самих підстав, які ним зазначені в визнаних недійсними заявах від 19 жовтня 2015 року вих. № 493/19/10-1 та від 01 січня 2016 року вих. № 493/01/01-1 здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 47451375,06 грн., та таким чином вважає його зобов'язання перед позивачем на зазначену суму припиненими.
Крім того, 1-й відповідач вважає, що позивач не виконав взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою № 9 до ДСД № 493 по інвестуванню в спільну діяльність грошових коштів у 2013-2015 роках в сумі 83968000 грн., в зв'язку з чим, на думку 1-го відповідача, взагалі не має право на отримання прибутку за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем (кредитор) та 2-м відповідачем (поручитель) укладений договір поруки № 02/04 від 01.04.2014р., за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання 1-м відповідачем (боржник) обов'язку щодо виплати належної кредитору частини прибутку, отриманого за результатами спільної діяльності за Договором № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004р., а також майнової шкоди, пені, 3% річних, інфляційних збитків, спричинених невиконанням Договору та усіх зобов'язань, що виникають щодо його виконання боржником - в межах 10 000,00 грн. У разі невиконання або неналежного виконання боржником обов'язку за Договором поручитель зобов'язується в строк до 30 календарних днів з дня настання строку виплати частини прибутку за Договором, сплатити Кредиторові пені та/або штрафні санкції, 3% річних, інфляційні збитки, передбачені Договором. Вимоги за цим Договором можуть бути пред'явлені до 31.12.2015 р.
З посиланням на умови зазначеного договору, в позовній заяві позивач також просить суд стягнути з 2-го відповідача, як поручителя за договором поруки № 02/04 від 01.04.2014 р. та 1-го відповідача, як оператора спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. солідарно 10000,00 грн. заборгованості за Договором № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004 р.
Матеріали справи свідчать, що у зв'язку з невиконанням 1-м відповідачем, як оператором спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. своїх зобов'язань за зазначеним договором, 2-м відповідачем на виконання умов договору поруки № 02/04 від 01.04.2014 р. здійснено перерахування на користь позивача грошових коштів в сумі 3670,00 грн. за платіжним дорученням № 8 від 16.11.2015 р.
Разом з тим, 1-й відповідач в поданій ним зустрічній позовній заяві просить визнати вказаний договір поруки недійсним, посилаючись на те, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, та вказує на факт зловмисної домовленості між позивачем та 2-відповідачем за первісним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 176 ГК України суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Згідно зі ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Відповідно до ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Статтею 1139 ЦК України встановлено, що прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.
Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Факт наявності у 1-го відповідача, як оператора спільної діяльності за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р., перед позивачем заборгованості в сумі 47451375,06 грн. підтверджується матеріалами справи. Строк перерахування зазначених грошових коштів визначений Протоколом № 52 від 27.03.2015 р., та є таким, що настав.
Доказів здійснення розрахунків у відповідності з положеннями та у строки встановлені договором суду на день вирішення даної справи не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову в частині стягнення з 1-го відповідача, як оператором спільної діяльності за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р., на користь позивача 47451375,06 грн. заборгованості за зазначеним договором.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання 1-го відповідача в обґрунтування факту відсутності заборгованості на зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснених за відповідними заявами 1-го відповідача від 19 жовтня 2015 року вих. № 493/19/10-1 та від 01 січня 2016 року вих. № 493/01/01-1, оскільки зазначені заяви визнані недійсними згідно з рішенням господарського суду Харківської області від 28.03.2016 р. по справі № 922/334/16, залишеним в цій частині без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по зазначеній справі.
Так само безпідставними є посилання 1-го відповідача на те, що таке зарахування відбулося згідно з заявою № 493/04/07-1 від 04.07.2016 р. (т. 5 а.с. 58-59), оскільки таке зарахування відбулося з тих самих підстав, що і зарахування за заявах від 19 жовтня 2015 року вих. № 493/19/10-1 та від 01 січня 2016 року вих. № 493/01/01-1, які були визнані судом недійсними.
Тобто, предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій в межах справи № 922/334/16 був факт правомірності проведення 1-м відповідачем взаємозаліку з підстав наявності у позивача можливої заборгованості з внесення внесків за додатком № 3 до додаткової угоди № 9 від 17.04.2014 р. до ДСД № 493 від 24.03.2004 р., як правової підстави для невиплати останнім загальної суми заборгованості, а відтак і можливості стягнення з останнього заборгованості за договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій в межах справи № 922/334/16 дійшли висновку про неправомірність здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог з зазначених 1-м позивачем підстав, та, як вже було зазначено вище, визнали аналогічні за змістом заяви про зарахування недійсними.
Крім того, за змістом частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частина 2 цієї ж статті закріплює, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Частина 2 зазначеної статті допускає можливість зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Відповідно до частини 2 зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу України щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України).
Подібної думки дотримується і Вищий господарський суд України, який зазначає, що "за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. (постанови ВГСУ від 23 листопада 2011 року в справі № 5010/665/2011-9/24, від 05 грудня 2012 року в справі № 5011-36/3422-2012)
Правовий аналіз змісту договору №493 з відповідними змінами та доповненнями до нього, дає підстави для висновку про погодження сторонами - учасниками спільної діяльності розмежування компетенції Комітету управління та оператора спільної діяльності в сфері розподілу прибутку та укладення угод.
В межах пункту 4.4 договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 (Том 1 а.с.25) було визначено, що Комітет управління приймає рішення з наступних питань:
- контролює розподіл прибутку та покриття збитків спільної діяльності,
- приймає рішення щодо розпорядження спільним майном,
- приймає рішення щодо укладання договорів (угод) не передбачених Програмою спільною діяльності,
- у разі необхідності приймає інші рішення щодо ведення спільної діяльності.
У додатковій угоді №1 від 01 лютого 2011 року було визначено повноваження оператора спільної діяльності та визначено, що до обов'язків та компетенції оператора відноситься:
- представляти інтереси спільної діяльності у взаємовідносинах з органами державної влади та управління, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, різними особами з питань, що стосуються Спільної діяльності,
- складати необхідні угоди від імені Спільної діяльності, пов'язані з спільною діяльністю,
- визначати та залучати підрядні та субпідрядні організації для здійснення робіт, спрямованих на досягнення мети Спільної діяльності,
- виконувати інші дії, передбачені чинним законодавством та цим договором, спрямовані на досягнення мети Спільної діяльності,
- здійснювати поточне управління Спільною діяльністю, ведення балансу Спільної діяльності, бухгалтерського та податкового обліку Спільної діяльності згідно чинного законодавства,
- відкривати та розпоряджатись окремим поточним рахунком Спільної діяльності,
- надавати фінансову, податкову та іншу звітність в контролюючі органи,
- сплачувати за результатами Спільної діяльності передбачені чинним законодавством податки, збори, інші обов'язкові платежі,
- за рішеннями Комітету Управління спільною, діяльністю розподіляти та виплачувати належні сторонам частини прибутку, отриманого за результатами Спільної діяльності, шляхом щоквартального перерахування грошових коштів, належних стороні цього договору, з окремого поточного рахунку Спільної діяльності на розрахунковий рахунок відповідної сторони,
- здійснювати організацію та поточний контроль виконання Програм спільної діяльності,
- щоквартально на планових засіданнях звітувати перед Комітетом управління Спільною діяльністю про результати виконання цього Договору,
- виконувати інші дії по здійсненню фінансово-господарської діяльності Спільної діяльності в межах цього Договору,
- представляти інтереси Спільної діяльності та вчиняти дії від імені Спільної діяльності у взаємовідносинах з будь-якими державними органами і органами місцевого самоврядування, банками, нотаріальними конторами, органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні і поза її межами (державними і приватними), фізичними особами, а також у податкових, правоохоронних і судових органах України і інших держав з питань, що стосуються Спільної діяльності, діяти у зазначених взаємовідносинах виключно на підставі цього Договору без надання Сторонами відповідних окремих довіреностей згідно з ч. 2 ст. 1135 Цивільного кодексу України.
Сторонами Оператору надається право:
- укладати від імені Спільної діяльності договори (контракти), необхідні для досягнення цілей Спільної діяльності, у тому числі на виконання робіт (надання послуг) реалізацію продукції Спільної діяльності, придбання матеріально-технічних ресурсів, палива, електроенергії;
- приймати рішення про пред'явлення претензій, позовів, апеляційних та касаційних скарг від імені Спільної діяльності і підписувати їх. вести справи у всіх судових інстанціях із правом здійснення всіх процесуальних дій. повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення ухвали і постанови судів, державного виконавця, пред'явлення виконавчих документів де виконання, одержання присудженого майна і грошей, а також брати учать у процедур банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності, ставити підпис, подавати клопотання та здійснювати всі інші дії, пов'язанні з виконанням даних повноважень;
- підписувати документи податкової, фінансової, статистичної та інших видів обов'язкової звітності, що складається по спільній діяльності за Договором;
- забезпечувати ведення бухгалтерського обліку майна, цінностей, зобов'язань та операції, пов'язаних з виконанням Договору та обліку фінансових результатів Спільне діяльності на окремому балансі, забезпечувати повноту і своєчасність перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та державних цільових фондів;
- підписувати документи з питань Спільної діяльності за Договором: акти виконаних робіт (наданих послуг), акти приймання-передачі, претензії, листи та інше,
- викривати (закривати) та бути розпорядником (мати право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій) поточних рахунків, відкритих для забезпечення Спільної діяльності і за Договором:
- підписувати платіжні документи, необхідні для здійснення готівкових та готівкових розрахунків,
- виконувати інші дії, пов'язані з веденням спільних справ за Договором.
Згідно до пункту 6.1 договору розгляд та визначення фінансових результатів спільної діяльності здійснюється Комітетом управління щоквартально, у відповідності до законодавства та на підставі звіту про спільну діяльність.
За змістом частини 6.3 оператор зобов'язаний здійснювати перерахування сум грошових коштів, що становлять прибуток відповідної сторони з окремого поточного рахунку спільної діяльності на поточні рахунки Сторін не пізніше 5 днів від дати затвердження розподілу прибутку.
Отже до виключної компетенції Комітету управління відноситься питання контролю розподілу прибутку, яке охоплюється не тільки визначенням та погодженням фактичного розміру сум прибутку учасників, що дорівнюють їх долі у загальному прибутку спільної діяльності, а й у встановленні чіткого механізму отримання учасниками відповідних сум, шляхом складання відповідного протокольного рішення з визначеним для оператора алгоритмом дій (зазначенням сторони, якій повинен бути нарахований прибуток, суми перерахування, терміну такого перерахування).
Відтак в процедурі розподілу прибутку повноваження оператора зводяться до практичного виконання рішення Комітету управління у вигляді перерахування сум прибутку на відповідні рахунки учасників, тобто фактично обмежуються виконавчими діями по реалізації вже прийнятого повноважним органом рішення.
Варто зауважити, що жоден пункт договору не передбачає у оператора спільної діяльності права як утриматись від виконання покладеного на останнього обов'язку так і прийняття фактично іншого рішення, яке йде врозріз з прийнятим рішенням Комітету управління, та обмежує учасника спільної діяльності в можливості отримання прибутку, не зважаючи на безпосередні цілі таких дій.
Наведеним підтверджується відсутність у оператора саме контрольно розпорядчих повноважень в сфері розподілу прибутку спільної діяльності, у зв'язку з чим останній не наділений компетенцією щодо розпорядження прибутком учасника спільної діяльності, а безпосередньо можливістю самостійного обмеження сторони договору в праві на отримання прибутку шляхом проведення взаємозаліку.
При цьому у відповідності до наданих Комітету управління повноважень останнім було здійснено розпорядження відповідними коштами, зобов'язано оператора здійснити зарахування суми прибутку позивача у січні - лютому 2014 року в сумі 2 098 506, 85 грн. (Протокол №48 засідання Комітету управління спільною діяльністю Том 1 а.с.43-44), за ІІ квартал 2014 року в сумі 351 215, 30 грн. (Протокол №49 засідання Комітету управління спільною діяльністю Том 1 а.с.45-46), за ІІІ квартал 2014 року в сумі 1 169 868, 24 грн. (Протокол №50 засідання Комітету управління спільною діяльністю Том 1 а.с.47-48), за ІV квартал 2014 року в сумі 29 426 045,88 грн. (Протокол №52 засідання Комітету управління спільною діяльністю Том 1 а.с.49-50) на розрахунковий рахунок ТОВ НВФ "Техпроект".
Отже, повноважним органом було прийнято рішення про розпорядження відповідними коштами у вигляді цільового направлення відповідних сум виключно на розрахунковий рахунок позивача, а не в рахунок погашення його заборгованості за договором про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493.
Крім того, як зазначалось вище за умовами договору питання укладення угоди не передбаченою Програмою спільною діяльності, а саме угод, які не пов'язані з проведенням робіт в рамках Спільної діяльності по договору №493 від 24 березня 2004 року - проведення капітального ремонту свердловини, оснащення об'єктів видобутку приладами для безперебійного комерційного обліку товарних обсягів видобутих вуглеводів, тематичних робіт, капітального ремонту та робіт на свердловинах ГПУ "Полтавагазвидобування" оснащення об'єктів видобутку приладами для безперебійного комерційного обліку товарних обсягів видобутих вуглеводів, вирішується виключно Комітетом управління.
Відтак, передумовою укладення односторонньої угоди якою, зобов'язання спільної діяльності перед позивачем на суму 47 451 375,06 грн. було погашено в рахунок зобов'язання позивача за договором про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493, повинно бути рішення Комітету управління, яким було б безпосередньо надано згоду на відповідне зарахування.
Оскільки матеріали справи не містять рішення Комітету управління, яким було б погоджено проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, 1-й відповідач, як оператор спільної діяльності, не був наділений повноваженнями на укладення такої угоди в односторонньому порядку.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що самостійне укладення оператором спільної діяльності угода про зарахування вимог згідно з заявою № 493/04/07-1 від 04.07.2016 р. здійснено з перевищенням повноважень останнього, а саме з порушенням пункту 1, 3 частини 4.4 договору, а тому не може братися судом до уваги як належний та допустимий доказ як виконання 1-м відповідачем своїх зобов'язань з перерахування на корись позивача заборгованості з розподіленого але не сплаченого прибутку за договором про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493, так і відсутності у 1-го відповідача такої заборгованості.
Позивачем в первісному позові також заявлені позовні вимоги про стягнення з 1-го відповідача пені в сумі 17499950,22 грн., яка нарахована у зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем частки прибутку за 2014 рік. В обґрунтування вимог щодо стягнення пені позивач за первісним позовом посилається на приписи ст. ст. 611, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суд констатує, що в пункті 8.1. Договору № 493 від 24.03.2004 р. міститься умова стосовно того, що за недотримання або неналежне дотримання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України, проте, умови зазначеного договору не містять умов щодо можливого нарахування та стягнення пені з оператора за несвоєчасну виплату розподіленого прибутку стороні договору.
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р.).
Суд зазначає, що діюче законодавство України не передбачає розміру та порядку нарахування пені за несвоєчасну виплату оператором спільної діяльності розподіленого прибутку стороні договору про спільну діяльність.
Стаття 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" надають право сторонам договору можливість встановити розмір пені та лише мають загальні посилання на те, що пеня розраховується виходячи з облікової ставки НБУ, при цьому вказані норма не містять розміру та порядку нарахування пені, що можуть бути застосовані саме до спірних правовідносин.
За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 17499950,22 грн. нормативно та документально необґрунтовані, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Позивач в первісному позові також просить стягнути з 1-відповідача інфляційні втрати в сумі 11757449,12 грн. та 3% річних у сумі 1022247,56 грн. за період прострочення з 01.10.2014 р. по 30.09.2015 р.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
1-й відповідач, заперечуючи проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних посилається на те, що таке стягнення можливо лише за наявності вини, а він вважає, що його вина відсутня.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Як вже було зазначено вище, 1-й відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання оператора спільної діяльності та не перерахував на користь позивача його частку розподіленого прибутку за результатами спільної діяльності за 2014 рік, а тому нарахування та стягнення 3% річних, інфляційних втрат в даному випадку є правомірним.
Крім того суд не приймає посилання 1-го відповідача на те, що ТОВ "Карпатигаз" та ТОВ "Карпатигаз", як оператор спільної діяльності, є різними суб'єктами господарювання, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зареєстрована юридична особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", доказів реєстрації юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", як оператора спільної діяльності, суду не надано. Юридична особа - ТОВ "Карпатигаз" прийняла на себе зобов'язання щодо здійснення функцій оператора спільної діяльності згідно з умовами Договору № 493 від 24.03.2004р. з урахуванням додаткових угод до нього, що не свідчить про створення нового суб'єкту господарювання.
Дослідивши наданий розрахунок 3% річних суд зазначає, що позивачем невірно обрахований період таких нарахувань. Так, згідно наданого розрахунку, позивач здійснює нарахування саме з дня, в якому було здійснено перерозподіл прибутку, при цьому не враховані положення п. 6.3 Договору № 493 від 24.03.2004 р., згідно з яким перерахування прибутку здійснюється не пізніше 5 днів від дати розподілу прибутку.
Таким чином згідно з протоколом від 01.10.2014 р. частка прибутку мала бути перерахована не пізніше 06.10.2014 р., а тому нарахування 3 % річних можливо з 07.10.2014 р., згідно з протоколом від 10.11.2014 р. частка прибутку мала бути перерахована не пізніше 15.11.2014 р., а тому нарахування 3 % річних можливо з 16.11.2014 р., згідно з протоколом від 27.03.2015 р. частка прибутку мала бути перерахована не пізніше 01.04.2015 р., а тому нарахування 3 % річних можливо з 02.04.2015 р.
З урахуванням викладеного, судом здійснений перерахунок 3 % річних та визначено, що до стягнення підлягають 3% річних у сумі 997042,83 грн.
В решті позову про стягнення 3% річних у сумі 25204,73 грн. суд відмовляє в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
Разом з тим, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд констатує, що даний розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, його здійснено арифметично вірно, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 11757449,12 грн. підлягають задоволенню.
1-й відповідач в поданій ним зустрічній позовній заяві просить визнати вказаний договір поруки недійсним, посилаючись на те, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, та вказує на факт зловмисної домовленості між позивачем та 2-відповідачем за первісним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію зазначеним позовним вимогам первісної та зустрічної позовної заяви суд зазначає.
Як вже було зазначено вище, згідно з умовами договору поруки 2-й відповідач поручитель поручається перед кредитором за виконання 1-м відповідачем (боржник) обов'язку щодо виплати належної кредитору частини прибутку, отриманого за результатами спільної діяльності за Договором № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004р., а також майнової шкоди, пені, 3% річних, інфляційних збитків, спричинених невиконанням Договору та усіх зобов'язань, що виникають щодо його виконання боржником - в межах 10 000,00 грн. У разі невиконання або неналежного виконання боржником обов'язку за Договором поручитель зобов'язується в строк до 30 календарних днів з дня настання строку виплати частини прибутку за Договором, сплатити Кредиторові пені та/або штрафні санкції, 3% річних, інфляційні збитки, передбачені Договором. Вимоги за цим Договором можуть бути пред'явлені до 31.12.2015р.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з положеннями ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а саме :
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Суд констатує, що укладений договір поруки № 02/04 від 01.04.2014 р. не суперечить вимогам чинного законодавства.
Посилаючись на фіктивність правочину та зловмисну домовленість сторін такого договору 1-го відповідач посилається на те, що позивач та 2-й відповідач за зареєстровані в одному населеному пункті; вказує, що засновником ТОВ "Лідерпромінвест" є ОСОБА_4, який є також керівником та підписантом ТОВ "Карпатинадраінвест", при цьому засновником ТОВ "Карпатинадраінвест" є ОСОБА_5, який є учасником (засновником) ТОВ НВФ "Техпроект". Крім того вказує, що ОСОБА_4, який є засновником ТОВ "Лідерпромінвест", в 2011 році був керівником ТОВ НВФ "Техпроект".
За таких обставин 1-й відповідач вважає, що позивач та 2-відповідач за первісним позовом є пов'язаними особами, що вказує на факт зловмисної домовленості щодо укладення фіктивного правочину.
Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наведені наступні рекомендації : "У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу."
Таким чином, для доведеності того факту, що договір укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною необхідно довести наявність зловмисного умислу у сторін при укладанні такого договору, що може бути доведено лише вироком суду, однак позивачем таких доказів не надано.
Крім того спірний договір поруки підписаний директорами товариств, які і даному випадку не вважаються представниками.
Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
В п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін, при цьому ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Наведені 1-м відповідачем обставини не підтверджують факту наявності у сторін умислу на укладення фіктивного договору поруки, не свідчать про пов'язаність між собою сторін договору.
Стосовно посилань 1-го відповідача на різний строк дії основного договору та договору поруки, суд зазначає, що діюче законодавство не передбачає такої обов'язкової умови як дія поруки протягом строку дії основного договору, при цьому законодавством передбачена часткова порука, отже надання поруки, щодо зобов'язань, які виникають протягом дії основного договору в певний проміжок часу, не є підставою для визнання договору поруки недійсним.
2-й відповідачем до матеріалів справи додана копія платіжного доручення № 8 від 16.11.2015 р. про перерахування на користь позивача 3670,00 грн. в якості сплати боргу по договору поруки № 02/04 від 01.04.2014р., що свідчить про намір учасників спірного правочину створити юридичні наслідки.
Таким чином, суд дійшов висновку, що правовідносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору поруки відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів, а зміст вказаного договору не суперечить діючому законодавству України та спрямований на реальне настання правових наслідків.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено жодної обставини, за якої спірний договір поруки може бути визнаний недійсним. Зазначене зумовлює необхідність прийняття судом рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову .
Позивач в первісному позові просить стягнути з 2-го відповідача, як поручителя за договором поруки № 02/04 від 01.04.2014 р. та 1-го відповідача, як оператора спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. солідарно 10000,00 грн. заборгованості за Договором № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004 р.
Однак, як вже було зазначено 2-м відповідачем після звернення позивача до суду платіжним дорученням доручення № 8 від 16.11.2015 р. частково сплачена заборгованість в сумі 3670,00 грн. за договором поруки № 02/04 від 01.04.2014 р.
Крім того, як свідчать матеріали справи, вимоги про солідарне стягнення з 2-го відповідача, як поручителя за договором поруки № 02/04 від 01.04.2014 р. та 1-го відповідача, як оператора спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. солідарно 10000,00 грн. заборгованості за Договором № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004 р. були предметом розгляду господарських судів першої та апеляційної інстанцій в межах справи № 922/334/16.
За результатами такого розгляду, рішенням господарського суду Харківської області від 28 березня 2016 року у справі № 922/334/16 стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", а також з його поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпомінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Техпроект" заборгованість у розмірі 6330,00 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення солідарно з відповідачів 3670,00 грн. заборгованості провадження у справі припинено.
Зазначене рішення в цій частині залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по справі № 922/334/16.
Зазначена постанова суду апеляційної інстанції є такою, що набрала законної сили.
Таким чином, станом на момент винесення даного рішення спір щодо стягнення з 2-го відповідача, як поручителя за договором поруки № 02/04 від 01.04.2014 р. та 1-го відповідача, як оператора спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. солідарно 10000,00 грн. заборгованості за Договором № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004 р. вже вирішено в судовому порядку.
Згідно з п. 2 ст. 80 ГПК України провадження у справі підлягає припиненню у випадку, коли є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
За таких обставин, провадження у даній частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України.
З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за первісним позовом підлягають покладенню пропорційно задоволеним позовним вимогам; за зустрічним позовом на 1-го відповідача.
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 32-36, 44, 49, 75, 80, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 13-19, код 30162340; в т.ч. зі спеціального рахунку спільної діяльності: п/р 26000001139651 у Харківському регіональному відділенні ПАТ "Комерційний банк "ХРЕЩАТИК", МФО 300670, код ЄДРПОУ банку 19364259), як оператора спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект" (62300, Харківська область, м. Дергачі, вул. Центральна, 1, код 31154312) розподілену частку прибутку за 2014 рік у сумі 47451375, 06 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 13-19, код 30162340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект" (62300, Харківська область, м. Дергачі, вул. Центральна, 1, код 31154312) 3% річних у сумі 992042,83 грн., інфляційні втрати в сумі 11752449,12 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 141503,35 грн.
В частині позову про стягнення пені в сумі 17499950,22 грн., 3% річних у сумі 25204,73 грн. відмовити.
В частині позову про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 13-19, код 30162340) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерпромінвест" (62300, Харківська область, м. Дергачі, вул. Лозівська, 96, код 37981631) 10000 грн. провадження у справі припинити.
В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.07.2016 р.
Суддя ОСОБА_6