14 липня 2016 р. м. Чернівці справа № 824/395/16-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Левицького В.К.
за участю:
секретаря судового засідання Мандрик І.А.
сторін:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Лазнікова В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Луганська обласна державна адміністрація
про скасування розпорядження та поновлення на роботі.
ОСОБА_3 (далі - позивачка) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, просить: визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації № 382-к від 13.05.2016 р. про її звільнення з посади першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації з 13.05.2016 р.; поновити її на посаді першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване розпорядження про її звільнення з посади першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації з 13.05.2016 р. у зв'язку із закінченням трудового договору суперечить законові та є протиправним, оскільки між нею та Луганською обласною державною адміністрацію трудовий контракт не укладався. Також зазначала, що 13.05.2016 р. перебувала у відряджені, а тому відповідач незаконно звільнив її із займаної посади.
В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов повністю.
Луганська обласна державна адміністрація (далі - відповідач) до суду подала письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просила суд у задоволенні позову відмовити повністю, зазначаючи, що при виданні головою Луганської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 оскаржуваного розпорядження № 382-к від 13.05.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_3." були дотримані та правильно застосовані норми спеціального законодавства - ч.3 ст. 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та субсидіарно застосовано п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, тому не має підстав для задоволення позову.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову та просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації № 667-к від 02.10.2015 р. ОСОБА_3 призначена в порядку переведення з 05.10.2015 р. на посаду першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації, з посадовим окладом згідно з штатним розписом, із збереженням п'ятого рангу державного службовця. Вказане розпорядження підписане головою обласної державної адміністрації - керівником обласної військово-цивільної адміністрації ОСОБА_5 (а.с. 100).
Указом Президента України від 29.04.2016 р. № 194/2016 звільнено з посади голови Луганської обласної державної адміністрації ОСОБА_5
Указом Президента України від 29.04.2016 р. № 195/2016 головою Луганської обласної державної адміністрації призначений ОСОБА_4
10.05.2016 р. перший заступник голови Луганської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 подала на ім'я голови обласної державної адміністрації ОСОБА_4 заяву про припинення повноважень на займаній посаді відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (а.с 145).
Як видно з письмових пояснень ОСОБА_4 від 14.07.2016 р., в період з 10.05.2016 р. по 12.05.2016 р. він знаходився у відрядженні та після прибуття з відрядження, 12.05.2016 р. отримав від відділу кадрової роботи апарату облдержадміністрації заяву ОСОБА_3 про складання повноважень першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації, яка датована 10.05.2016 р. В той же день ОСОБА_4 було надано доручення кадровій службі підготувати розпорядження про звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації у повній відповідності до Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що підтверджується резолюцією поставленою на заяві.
Перебування у відрядженні ОСОБА_4 в період з 10.05.2016 р. по 12.05.2016 р., підтверджується дослідженим в судовому засіданні табелем обліку використання робочого часу за травень 2016 р. (а.с. 214-216).
Керуючись ст. ст. 6 та 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України "Про відпустки" та заяви поданої позивачкою, розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівником обласної військово-цивільної адміністрації ОСОБА_4 від 13.05.2016 р. № 382-К звільнено ОСОБА_3 з посади першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації, у зв'язку із закінченням строку трудового договору 13.05.2016 р. Пунктом 2 вказаного розпорядження зобов'язано відділ фінансового забезпечення апарату облдержадміністрації (ОСОБА_6В.) виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за 11 календарних днів щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час з 05.10.2015 р. до 13.05.2016 р. (а.с. 147).
Вважаючи вказане розпорядження протиправним, позивачка звернулася до суду з позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Тобто публічна служба є державною службою.
Статтею 118 Конституції України визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Відповідно до Конституції України організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. (далі - Закон № 586-ХІV).
Частиною 1 ст. 1 цього Закону встановлено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Нормами ч. 3 ст. 39 Закону № 586-ХІV передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до ст. 10 та 11 цього Закону.
Згідно ч. 1 та 3 ст. 10 Закону № 586-ХІV перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій виконують обов'язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи. Перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.
Як вбачається із матеріалів справи, перший заступник голови Луганської обласної державної адміністрації Пушко - ОСОБА_7 є державним службовцем, відтак подав заяву про припинення повноважень у відповідності до ч. 3 ст.10 Закону № 586-ХІV, у зв'язку із призначенням нового голови облдержадміністрації ОСОБА_4Г .
Із змісту дослідженого в судовому засіданні розпорядження голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації ОСОБА_4 від 13.05.2016 р. № 382-К видно, що ОСОБА_3 звільнено з посади першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації, згідно п. 2 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору 13.05.2016 р. (а.с. 20).
Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 цього Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Загальні підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України. Зокрема п. 2 вказаної статті Кодексу передбачено, що підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Пунктами 2 та 3 ст. 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін або таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Судом встановлено та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, що трудовий договір (контракт) при прийнятті на роботу між позивачкою та відповідачем не укладався.
Відтак, суд не погоджується з доводами відповідача про наявність підстав для звільнення позивачки відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Правова підстава, передбачена ч. 3 ст. 10 Закону № 588-ХІV для звільнення позивачки є призначення нового голови Луганського обласної державної адміністрації ОСОБА_4 згідно Указу Президента України від 29.04.2016 р. № 195/2016.
Таким чином, виходячи з принципу правової визначеності як складової частини принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 Конституції України, формулювання причини звільнення, у зв'язку із розірванням трудового договору не відповідає правовим підставам припиненням повноважень позивачки, у зв'язку із призначенням нового голови.
Суд зазначає, що написання заяви про припинення повноважень є обов'язком посадової особи - першого заступника голови районної державної адміністрації в силу вимог ч. 3 ст.10 Закону № 588-ХІV та пов'язане з настанням юридичного факту: звільненням з посади голови такої державної адміністрації та призначенням на посаду нового голови, наслідком чого є звільнення першого заступника голови з державної служби, тому в даному випадку не відбувається припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до п. 5 ст. 41 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Вказана норму закону, виходячи з її змісту, не має винятків за суб'єктами правового регулювання, а отже, поширює свою дію й на посадових осіб, які перебувають на державній службі.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в даному випадку припинення трудового договору відбулося з ініціативи власника, і до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна норма, передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Таким чином, на переконання суду, відповідач правильно зазначивши в оскаржуваному розпорядженні обставини, які стали підставами для звільнення позивачки з займаної посади: подання заяви про припинення повноважень першого заступника голови першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації згідно ч. 3 ст. 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" у зв'язку з призначенням нового голови державної адміністрації, - в той же час дав їм помилкову юридичну кваліфікацію, неправильно зазначивши підставою звільнення Пушко - ОСОБА_7 пункт 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору), замість правильно: пункт 5 ст. 41 КЗпП України (припинено повноваження посадової особи).
Стосовно доводів позивачки про звільнення із займаної посади в період перебування у відрядженні, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 42 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державний службовець може бути направлений у службове відрядження (далі - відрядження) для виконання своїх посадових обов'язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.1 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 р. за №218/2658 (далі - Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади. Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником та оформляється наказом (розпорядженням) (п.1 розділу ІІ цієї Інструкції).
Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням заступника голови, виконуючого обов'язки голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації ОСОБА_8 від 10.05.2016 р. № 78 - а відряджено першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 до м. Києва, Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України та Кабінету Міністрів України, строком на 3 доби, з 11.05.2016 р. (а.с. 146).
Із вказаного розпорядження видно, що позивачка відряджена до м. Києва з метою участі у 2-му масштабному Форумі енергоефективного партнерства "Енергосервіс: інвестиції в енергоефективність бюджетної сфери та переваги для житлових будівель", обговорення питання щодо виділення коштів з резервного фонду Державного бюджету на демонтаж зруйнованого житлового будинку № 17 кв. Жовтневої революції м. Лисичанськ та відновлення закладів інфраструктури та об'єктів житлового фонду м. Сватового.
Отже, позивачка була направлена у відрядження строком на три дні, яке оформлене розпорядженням Луганської обласної державної адміністрації від 10.05.2016 р. Судом встановлено та не заперечувалася сторонами, що до вказаного розпорядження змін щодо продовження терміну відрядження позивачки не вносилися. Інших розпоряджень відповідачем щодо цього відрядження позивачки не видавалося.
Відповідно до п. 7 Інструкції днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений працівник, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи.
Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.
Якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження, з дозволу керівника підприємства береться до уваги затримка у відрядженні на вихідні або святкові й неробочі дні у разі, якщо строк перебування працівника поза місцем його постійної роботи не перевищуватиме строку відрядження, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. № 98.
За ці дні працівникові не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати (крім витрат на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи).
Згідно п.14 Інструкції підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.
Статтею 121 КЗпП України встановлено гарантії і компенсації при службових відрядженнях, відповідно до яких працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Відповідно до ст. 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Судом встановлено та не заперечувалося сторонами у судовому засіданні, що позивачка під час відрядження проживала в м. Києві в готелі "Україна", куди заселилася о 19 год. 25 хв. 11.05.2016 р. та виселилася 13.05.2016 р. 0 12:00 год. та підтверджується рахунком № 1296630 від 11.05.2016 р. (а.с. 197).
Із проїзного документа Укрзалізниці видно, що позивачка відбула 13.05.2016 р. о 23 год. 24 хв. поїздом рейсу № 134 з м. Києва у м. Рубіжне Луганської області, куди прибула 14.05.2016 р. о 15 год. 06 хв. (а.с. 196).
Як вбачається із матеріалів справи, вказані документи були додані позивачкою до авансового звіту, який був зданий нею 16.05.2016 р. у перший робочий день після вихідних (14.05.2016 р. - субота, 15.05.2016 р. неділя) у відділ фінансового забезпечення Луганської ОДА. Жодних зауважень до авансового звіту, у тому числі щодо терміну перебування позивачки у відрядженні з 11.05.2016 р. по 13.05.2016 р. включно, не надходило, витрачені позивачкою на транспорт та на проживання у відрядженні кошти були компенсовані в повному обсязі 19.05.2016 р. (а.с. 190-191).
Вказана обставина підтверджується платіжним дорученням від 18.05.2016 р. № 165 про перерахування на картковий рахунок ОСОБА_3 витрат на відрядження до м. Києва у сумі 1962,34 грн. (а.с. 189).
З огляду на наведене, перебування позивачки у відрядженні з 11.05.2016 р. по 13.05.2016 р. включно, підтверджується також табелем обліку використання робочого часу за травень 2016 р. та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні (а.с. 214-216).
З дослідженої в судовому засіданні трудової книжки БТ-1 № 7993177 слідує, що ОСОБА_3 звільнено з посади першого заступника голови Луганської обласної державної адміністрації, у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексів законів про працю України 13.05.2016 р. (а.с. 22-24).
Факт вручення ОСОБА_3 копії розпорядження про звільнення та нагадано про необхідність надання до відділу кадрової роботи трудової книжки для внесення запису і подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період з 01.01.2016 до 13.05.2016 р. зафіксовано в акті ознайомлення позивачки з розпорядженням голови облдержадміністрації від 13.05.2016 р. № 382-к датований 16.05.2016 р. за № 128 (а.с. 171).
В акті про результати ознайомлення позивача з розпорядженням голови облдержадміністрації від 13.05.2016 № 382-к датований 16.05.2016 р. 17.30 год., засвідчено факт відмови ОСОБА_3 повернути копію розпорядження про звільнення та ненадання трудової книжки і декларації (а.с. 172).
Оскільки за позивачкою згідно положень ст. 121 КЗпП України зберігалося протягом усього часу відрядження місце роботи (посада), а також з огляду на відсутність законних підстав для її поновлення на посаді, суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження є протиправним в частині дати звільнення позивачки 13.05.2016 р. Відтак, датою звільнення позивачки є перший робочий день після прибуття з відрядження - 16.05.2016 р.
За наведених обставин не відповідають дійсності та є безпідставними посилання представника відповідача про те, що позивачка повинна була перебувати у відрядженні тільки з 11.05.2016 р. по 12.05.2016 р., а 13.05.2016 р. повинна була перебувати на своєму робочому місці в Луганській ОДА. Такі посилання спростовуються змістом розпорядження Луганської ОДА № 78-а від 10.05.2016 р., згідно з яким позивачка направлена у службове відрядження строком на 3 доби починаючи з 11.05.2016 р. та закінчуючи 13.05.2016 р. включно. При цьому, як вбачається з вказаного розпорядження, позивачка відряджена до м. Києва не тільки для участі у 2-му масштабному Форумі енергоефективного партнерства "Енергосервіс: інвестиції в енергоефективність бюджетної сфери та переваги для житлових будівель", який проводився під егідою Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження протягом дня 12.05.2016 р., але й для обговорення в Кабінеті Міністрів України питання про виділення коштів з резервного фонду Державного бюджету на демонтаж зруйнованого житлового будинку № 17 кварталу Жовтневої революції м. Лисичанськ та відновлення закладів інфраструктури та об'єктів житлового фонду м. Сватового, яке фактично відбувалося наступного після Форуму дня - 13.05.2016 р.
На пропозицію суду надати програму обговорення в Кабінеті Міністрів України питання про виділення коштів з резервного фонду Державного бюджету на демонтаж зруйнованого житлового будинку № 17 кварталу Жовтневої революції м. Лисичанськ та відновлення закладів інфраструктури та об'єктів житлового фонду м.Сватового, відповідач не надав, причини неможливості надання вказаних доказів суд не повідомив.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (ч. 2 ст. 11 КАС України).
Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із змісту вказаних норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ч. 2 ст. 162 КАС України. При цьому адміністративний суд може застосувати інший спосіб захисту права, який би гарантував захист прав, свобод та інтересів осіб. Критерієм обрання способу захисту порушеного права є те, що він з урахуванням особливостей спірних відносин повинен бути спрямований на реальне відновлення порушених прав позивача.
Пунктом 3 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Пленум Верховного Суду України в п. 18 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9 з наступними змінами та доповненнями, роз'яснив, що якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
У відповідності до підпункту 2.3 пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. ку № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Враховуючи встановлені по справі обставини та наведені норми права, а також те, що в оскаржуваному розпорядженні відповідачем наведена неправильна юридична кваліфікація підстав і дати звільнення позивачки та з огляду на відсутність законних підстав для її поновлення на посаді, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 13.05.2016 р. № 382-к "Про звільнення ОСОБА_3." в частині формулювання підстав звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації як "у зв'язку з закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України та в частині дати її звільнення "13 травня 2016 року".
З метою захисту порушених трудових прав позивача, виходячи з принципу правової визначеності у спірних правовідносинах, суд зобов'язує Луганську обласну державну адміністрацію внести зміни до розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 13 травня 2016 року № 382-к "Про звільнення ОСОБА_3.", якими змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації з "у зв'язку з закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України" на "у зв'язку з припиненням повноваження посадової особи відповідно до пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України" та змінити дату звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації з "13 травня 2016 року" на "16 травня 2016 року".
Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкти владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність оскаржуваного розпорядження в частині формулювання підстав звільнення позивачки та в частині дати її звільнення з посади, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 70-72, 86, 158, 160 - 167 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 13 травня 2016 року № 382-к "Про звільнення ОСОБА_3." в частині:
- формулювання підстав звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації як "у зв'язку з закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України;
- дати звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації " 13 травня 2016 року".
3. Зобов'язати Луганську обласну державну адміністрацію внести зміни до розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 13 травня 2016 року № 382-к "Про звільнення ОСОБА_3.", якими:
- змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації з "у зв'язку з закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України" на "у зв'язку з припиненням повноваження посадової особи відповідно до пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України";
- змінити дату звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника голови облдержадміністрації з " 13 травня 2016 року" на " 16 травня 2016 року".
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У відповідності до ст. ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.
Згідно ст. 254 КАС України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.К. Левицький
Постанова в повному обсязі складена 19.07.2016 р.