465/8311/15-ц
2/465/2125/16
Іменем України
06.07.2016 року Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого-судді: Мартинишин М.О.
при секретарі: Шоробура С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості, -
встановив:
позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованості за договором позики у сумі 217900 грн. та стягнути судові витрати.
Свої вимоги мотивує тим, що 02.09.2015 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 217900 грн., які ОСОБА_2 зобов'язувався повернути до 02 жовтня 2015 року. В обумовлену у договорі строк повернення суми позики, ОСОБА_2 таку суму позики не повернув та ухиляється від повернення позики і надалі. Просить позов задоволити.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримує повністю, просить такий позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
За вимогами ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 02.09.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 217900 грн., а ОСОБА_2 зобов'язувався повернути таку ж суму грошових коштів до 02 жовтня 2015 року.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позивальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей. Зі змісту ч. 2 ст. 1047 ЦК Украйни випливає, що на підтвердження факту передачі коштів позичальник передає позикодавцеві розписку.
Як вбачається із розписки від 02.09.2015 року(а.с.5), що відповідач ОСОБА_2 дійсно отримав у позивача ОСОБА_1 гроші в розмірі 217900 грн..
Зі змісту ч. 2 ст. 1047 ЦК України та умов Договору позики випливає, що на підтвердження факту передачі коштів позичальник передає позикодавцеві розписку, а тому така була відповідачем надана позивачу 02.09.2015 року.
У відповідності до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором на встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
В силу приписів ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням проведеним належним чином.
Проте станом на день ухвалення рішення відповідач так і не повернув позивачу вказану суму коштів, чим прострочив виконання свого грошового зобов'язання.
Крім цього, відповідач всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, будь-яких доказів на підтвердження того, що він виконував свої зобов'язання за договором позики суду не надано. Також, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що він не отримував від позивача вимог про погашення заборгованості, оскільки строк повернення коштів за вказаним договором настав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, зважаючи на неповернення відповідачем позивачеві суми позики, суд вважає, що позов слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у сумі 217900 грн.
На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 2179 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 31, 57-60, 88, 169, 209, 214-215, 232 ЦПК України, ст.ст. 11, 14, 15, 16, 509, 526, 530, 611, 549, 610, 611, 612, 629, 1046-1050 ЦК України, -
вирішив:
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 217900 грн., понесених витрати на оплату судового збору у розмірі 2179 грн., а всього разом 220079(двісті двадцять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Мартинишин М.О.