28.03.2016
Справа 431/44/16-ц
Провадження 2/431/121/16
(повний текст)
28 березня 2016 року. Старобільський районний суд
Луганської області
у складі:головуючого судді Озерова В.О.,
при секретарі Дубініній О.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Старобільську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина № НОМЕР_1 ) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина № НОМЕР_1 ) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування свого позову позивач ОСОБА_1 посилається на те, що 27 квітня 1998 року він був прийнятий до в/ч НОМЕР_1 на військову службу за контрактом. На вказаній посаді він прослужив до 18 травня 2000 року і був звільнений у зв'язку з скороченням штатів (наказ № 91 від 18 травня 2000 року.
19 травня 2000 року згідно наказу № 41-лс від 23 травня 2000 року, він був прийнятий на роботу до військової частини № НОМЕР_1 на посаду комірника складу.
13 травня 2001 року він був переведений на посаду завідуючого складу (наказ № 48-лс від 05.02.2001 року).
20 серпня 2015 року на нього було накладено дисциплінарне стягнення - догана за сон на робочому місці.
Позивача ОСОБА_1 ознайомили з наказом про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Його дії хоча формально і підпадають під порушення трудової дисципліни, але при винесенні йому цього дисциплінарного стягнення не було враховано, що йому у зв'язку з його роботою доводилося неодноразово працювати в нічний час, оскільки він працював начальником речового складу і доводилося видавати особовому складу речове майно при виїздах на кордон, він два роки працював без відпустки, через це він був перевтомлений і заснув.
12 вересня 2015 року на складі де він був завідуючим проводилася ревізія за результатами якої йому було вказано на недоліки і об'явлено дисциплінарне стягнення - догана.
В акті аудиторської перевірки вказано, під час аудиту прибуткові та облікові документи проведені за обліком, розбіжності усунуто.
При накладенні на нього другого дисциплінарного стягнення, він не давав ніяких пояснень.
04 листопада 2015 року він у письмовій формі звернувся до комісії з трудових спорів з заявою, в якій просив розглянути на засіданні комісії з трудових спорів питання правомірності накладення на нього дисциплінарних стягнень оскільки він був з ними не згоден і вважає, що причиною їх накладання є негативно упереджене ставлення до нього його прямого керівника ОСОБА_4 .
На його заяву йому до теперішнього часу не було надано ніякої відповіді.
05 листопада 2015 року його було звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст .40 КЗпП України за систематичне невиконання обов'язків, які були на нього покладені трудовим договором.
Позивач звернувся до керівника комісії з трудових спорів за відповіддю на його попередню заяву.
Голова комісії з трудових спорів на його звернення відповів, що у нього немає ніякої заяви, хоча на руках у нього є копія заяви і вона зареєстрована належним чином (вх. №12056).
Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України при звільненні працівника з підстав п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, обов'язково повинна бути згода профспілкового комітету і повинні проводитись профспілкові збори з обов'язковою його участю, але профспілкових зборів проведено не було, чим грубо було порушено норми трудового законодавства.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач звільнив його без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов'язаний поновити його на попередній роботі.
Після звільнення позивач звернувся до керівництва військової частини з вимогою надати йому копії наказів про його дисциплінарні стягнення та копію наказу про його звільнення, але йому відповіли відмовою.
Вказані дії відповідача є порушенням ст. 47 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Крім того, відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідач при поновленні його на раніше займаній посаді, зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Вказані дії з боку відповідача є порушенням його законних прав на працю, які завдали йому моральних страждань. Моральна шкода, завдана йому в результаті незаконного звільнення, полягає у наступному.
Згідно ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Проте, відповідач позбавив його гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй дитині на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до його моральних переживань, він втратив душевний спокій, постійно перебуваю у роздратованому стані, не маю засобів для забезпечення належного рівня життя своїй сім'ї. У 2014 році він разом із своєю сім'єю був вимушений переїхати з міста Луганськ разом з військовою частиною, в якій працював. Його заробітна плата є основним джерелом існування його сім'ї. Його жінка не може знайти роботу на новому місці, вони вимушені винаймати житло. Також з ними живе неповнолітня дитина, а він не може з вини відповідача надати їм достатнього рівня життя.
Всі зазначені моральні страждання нанесені йому незаконними діями відповідача можуть негативно відобразитись на його здоров'ї.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з цим, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний поновити його на попередній роботі та виплатити йому заробітну плату за весь час вимушеного прогулу починаючи з 05 листопада 2015 року та відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює в 10000 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги та просив суд поновити його на посаді завідуючого складу військової частини № НОМЕР_1 , стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2015 року по теперішній час та зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав в повному обсязі позовні вимоги позивача та також просив суд поновити позивача на посаді завідуючого складу військової частини № НОМЕР_1 , стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2015 року по теперішній час та зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
В судовому засіданні представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина № НОМЕР_1 ) Іванієнко С.А. позовні вимоги позивача не визнав в повному обсязі, вважав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що позивач при зверненні до суду не дотримався строків передбачених ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.
Згідно наказу № 41-лс від 23 травня 2000 року позивача було прийнято на посаду комірника складу до військової частини № 9938. 13 травня 2001 року, згідно наказу № 48-лс позивача було переведено на посаду завідуючого складу. У відповідності до наказу № 540-к від 05 листопада 2015 року (а.с. 53), позивача було звільнено за систематичне невиконання обов'язків, покладених трудовим договором, п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7).
Наказ про звільнення позивач не оскаржує. З наказом позивач був ознайомлений 05 листопада 2015 року.
Судом досліджено наказ № 877 від 29 серпня 2015 року, про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани (а.с. 42). Вказаний наказ позивач також не оскаржує.
Згідно наказу № 989-аг від 06 жовтня 2015 року, тво начальника Луганського прикордонного загону, було прийнято рішення про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та погодження звільнення з первинною профспілковою організацією (а.с. 45-46). Вказаний наказ був погоджений первинною профспілковою організацією, про що позивач був ознайомлений 08 жовтня 2015 року (а.с. 46об.).
Трудова книжка була отримана позивачем 05 листопада 2015 року (а.с. 52).
Наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності позивач не оскаржує.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
У відповідності до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Судом встановлено, що відповідальність у вигляді звільнення було застосовано до позивача після застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани 29 серпня 2015 року.
Правомірність та підстави застосування до нього дисциплінарної відповідальності, а також факт скоєння ним дисциплінарного проступку позич не оспорює.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами, працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.
Згідно ч. 2 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так як, позивачем не заявлені вимоги про скасування наказів про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, а зазначені доводи щодо порушення процедури його звільнення спростовуються письмовими доказами по справі, суд не знаходить підстав для поновлення позивача на раніше займаної ним посади.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так як, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на роботі, то і підстав про для виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не має.
З аналогічних підстав суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди.
На підставі викладеного та керуючись п.3 ч. 1 ст. 40, ст. ст. 232, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 60, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина № НОМЕР_1 ) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди- відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.О. Озеров